03 – Люди

І рече Бог: Сотворимо чоловіка в наш образ і в подобу, і нехай панує над рибою морською, і над птаством небесним, і над скотиною, і над усяким диким зьвірєм, і над усяким гадом, що лазить по землї. І сотворив Бог чоловіка в свій образ, ув образ Божий сотворив його, як чоловіка і жінку сотворив їх. І благословив їх Бог, і рече до них Бог: Плодїтеся і намножуйтесь, і сповнюйте землю і підневолюйте її, і пануйте над рибою морською і над птаством небесним і над усїм зьвірєм, що гасає по землї. І рече Бог: Оце ж дав я вам усяке зело з насїннями, яке нї росте на землї, та й усяке дерево, що має в собі плід родющий насїннє; се нехай вам на харч. І всякому зьвірові земному, і всякому птаству небесному, і всьому повзючому по землї, усякій душі живій, призначив я всяку траву й зело на харч. І сталось тако.

І создав Господь Бог чоловіка з землї польової, і вдихнув йому в ноздрі живе диханнє. І став чоловік душею живою.

І рече Господь Бог: Не добре чоловікові бути самому; сотворимо йому таку поміч, щоб до пари була йому.

І каже чоловік: Се ж кість од костей моїх і тїло від тїла мого. Мусить вона зватись людина; бо її взято з чоловіка. Тим оставить чоловік отця свого й матїр свою та й прилїпиться до жони своєї, і будуть удвох тїлом одним. І були обоє нагі, чоловік і жона його, і не соромились.

У поту лиця твого їстимеш хлїб твій, аж покіль вернешся в землю, що з неї й узято тебе. Земля бо єси і землею візьмешся.

Се книга роду Адамового: У той день, як сотворив Бог чоловіка, в образ Божий сотворив його. Мужа і жену сотворив їх, і благословив їх і нарече назву їм людина в той день, як сотворив їх.

І рече Господь: Не буде мій дух переважувати в людинї до віку, бо вона тїло; дак нехай віку людського буде сто і двайцять год.

Як же побачив Бог, що ледарство людське було велике на землї, а люде дбають повсячасно тільки про лихе, Дак жалкував Господь, що сотворив чоловіка на землї, тай журився тяжко.

Земля ж попсувалась перед Богом, і сповнилась насильством земля. І споглянув Бог на землю, аж вона зопсувалась: бо зопсувало всяке тїло свою путь на землї.

І понюхав Господь любих пахощів, і рече: Не проклинати му вже більше землї за чоловіка; бо надих людського серця злющий з молодощів його; і не вигублювати му вже більш усього живого, як учинив.

Бо в крові душа тїла, і призначив я її для жертівника, щоб роблено покуту за душі ваші; кров бо се, що чинить покуту за душу.

Бог і мертвить, Бог і живить; він зводить у глибінь, і в гору підносить;

Та Господь сказав Самуїлові: Не вважай на вроду й на високий зріст його, бо я відхилив його; Господь бо дивиться не так як чоловік; чоловік бо дивиться на лице, Господь же дивиться на серце.

І промовив: Нагим вийшов я з матерньої утроби, нагим і вернусь. Господь дав, Господь і взяв; як до вподоби було Господеві, так і сталося; нехай буде імя Господнє благословенне!

Та ж ось він і слугам своїм не йме віри, і в ангелів своїх знаходить хиби; А скільки ж більш у тих, що живуть у глиняних хатинах, що основи їх у поросї, й вони борше, як міль, зникають.

Бо ми вчорашні собі й нїчого не знаєм, тим що наші днї тїнь на землї, -

Руки твої трудились надо мною, й виробили ввесь мій образ навкруги, - й ти губиш мене? Спогадай, що ти наче глину, обробив мене, а тепер у порох обертаєш мене? Чи ж не ти вилив мене молоком і згустив мене сиром. Скірою й тілом з'одяг мене, а кістьми й жилами скріпив мене, Життє й милость дарував менї, а опіка твоя хоронила духа мого?

В його руцї дух всього живучого й душа кожного людського тїла.

З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить; Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь.

Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить,

Тимпаче ж нечиста й гидка людина, що, наче воду, пє беззаконність.

Та вже доходить мій вік до кінця, й я відходжу в дорогу, якою не вертають.

А тим менше чоловік - черв, і людина, - що як та міль!

Що, покіль я ще дишу, й дух його в ніздрах моїх, Не скажуть уста мої неправди, й льжи мій язик не промовить.

Дух Божий создав мене, й Вседержитель надихав життєм.

То що таке чоловік, щоб ти дбав про него?

Бо хоч ти зробив його трохи меньшим проти ангелів, то увінчав зате славою і честю. Поставив його господарем над дїлами рук твоїх, усе положив єси під ноги його: Овець і волів усїх і також польового зьвіра, Птаство піднебесне і риби морські, усе що верстає морськими шляхами.

Проводиреві хора: Псальма Давидова. Безумний говорить в серцї своїм: нема Бога. Вони розвратились, і вчинили мерзенні дїла; нема там нї одного, хто б чинив добро. Господь споглянув з неба на дїтей людських, щоб побачити, чи є розумний, що шукає Бога. Усї одвернулись, усї разом зледащіли, нема там, щоб хто робив благостиню, нема нї одного.

Псальма Давидова. Господня земля і вся повня її; круг землї і хто живе на йому. Він бо положив основи її над морями і над ріками утвердив її.

Господь поглядає з неба, він бачить всїх дїтей людських. З престола дому свого дивиться він на всїх живущих на землї; Він, що сотворив усї серця їх, що знає всї дїла їх.

Вияви, Господи, конець мій і міру днїв моїх, яка вона, щоб я знав, як довге життє менї. Бач, долонею відміряв єси днї мої, і вік мій, як нїщо, перед тобою; марна постать всякий чоловік, що стоїть на землї.

Коли ти караєш чоловіка за несправедливість, то як павутину розриваєш те, чого йому бажається; оттак, як подих той, всї люде.

Ось бо я в беззаконню родився, і в грісї почала мене мати моя.

Жертва Богу дух сокрушений; серця сокрушеного і смиренного ти не відкидаєш, Боже.

Проводиреві хора: на Махалатї, наука Давида. Безумний каже в серцї своїм: Нема Бога! Розвратились і творять огидну неправду; нема там нї одного, хто б добро чинив. Господь споглянув з неба на дїтей людських, щоб побачити, чи є розумний, що шукає Бога. Всї одвернулись, всї разом зледащіли; нема там, хто добро творив би, нема нї одного.

І спогадав, що вони тїло, вітер, що проходить, і не вертає.

Згадай що до мене, яке життє моє! Хиба на суєту мізерну сотворив ти всїх дїтей людських? Котрий чоловік жиє і не побачить смертї, визволить душу свою від сирої землї?

Днїв віку нашого на всього сїмдесять лїт, а як при силї, вісїмдесять лїт, а слава їх - то труди і біда; час бо скоро минає, і ми зникаєм.

Навчи нас, як днї наші лїчити, щоб придбати розумне серце!

Днї мої, як тїнь зникають, і як трава я сохну. Ти ж, Господи, будеш по віки, і память твоя з роду в рід.

Він бо знає постать нашу, памятає, що ми з пороху взялися. Чоловік, - як трава днї його, як квітка в полі, так він цвите, відцвитає; Понесеться вітер над нею, і вже не стало її, і не знайти більш місця її.

Ти одвертаєш лице твоє, вони лякаються; возьмеш духи їх, вони, визївнувши, у порох повертаються.

Небеса, Господнї небеса, а землю дав дїтям людським. Мертві не будуть хвалити Господа, нї всї ті, що йдуть до місця мовчання.

Проводиреві хора; псальма Давидова. Господи! Ти розглянув мене, і пізнав. Ти знаєш, коли я сяду, і коли встану; ти з далека розумієш думки мої. Ти бачиш стежку мою і місце відпочинку, і всї дороги мої знаєш. Бо ще нема слова на язику в мене, а вже ти Господи, добре все знаєш.

Ти сотворив внутро моє; ти зложив мене в утробі матері моєї. Прославляю тебе за те, що дав снагу менї предивну. Дїла твої чудесні, душа моя добре се знає. Не були втаєні костї мої перед тобою, коли в тайнї постав я, як тая грудка в долїшнїх місцях землї штучно зложена. Очі твої бачили зародок мій, і в книзї твоїй все було записано; минали днї, як костї творились, від часу того, як ще нї одної не було. Як любі для мене думки твої, Боже! Як велика безлїч їх! Полїчив би, та більше їх, як піску. Пробуджаюсь, і я ще з тобою.

Чоловік, як той подих; днї його, як тїнь, що перелїтає.

Не вповайте на князїв, на сина чоловічого; нема в його спасення! Вийде дух з його, знов до землї своєї він вертає; того ж дня самого задуми його марою стали.

Гидота Господу переворотні серцем, але любі йому, хто в невинностї ходить.

В руках у Господа цареве серце; як розтоки води, він їх, куди захоче, справляє. В очах у людини путь її здається шляхом правим, Господь же на вазї всяке серце важить.

Богач і бідний стрічаються все з собою; того й сього создав Господь однако.

Як вийшов нагим із материної утроби, таким і відходить, яким прийшов, і з усього, що придбав працею, не візьме, щоб понести в руцї своїй.

Добра слава лучша над пахущі мастї, а день смертї лучше родин.

Нема на сьвітї такого праведного чоловіка, щоб чинив добро, нїколи не грішивши;

Нїхто не властен над духом, щоб здержати дух, і нема в його сили проти дня смертї, нема й пільги в службі віськовій, і провина не вирятує винуватого.

Се ж то й біда в усьому, що дїється під сонцем, що доля однака всїм; тим то й серце в людей повне злостї, й безум у серцї їх, поки живота їх, а потім прилучуються до мертвих.

Так само, як не знаєш вітрової дороги, та як то в утробі в вагітної утворюються кісточки, так не знаєш і творів Божих, а він творить усе.

Голос покликує: Вісти! А я сказав: Що вістити? (Ось що:) Всяке тїло - трава, й всяка краса його - в полі цьвітка. Засихає трава, вяне цьвіт, коли подує на його подих Господень: так і люде - трава.

Ось так говорить Господь, що создав небеса й напяв їх; що розпросторив землю з усїм, що вона родить, та що дає диханнє людям на нїй і дух ходячим по нїй:

От, що говорить Господь, що викупив тебе та приспособив тебе з малку, з лоня матїрнього: Я - Господь: я сотворив усе; я один розпростер небеса й своєю силою утвердив землю;

Я, я сам - утїшитель ваш. Хто ж ти, що боїшся чоловіка, котрий вмерає, й людини, що як та травиця?

Всї ми блукали, як вівцї, кожен ходив своєю дорогою, - провини ж усїх нас вложив Господь на него одного.

Мої мислї - се не ваші мислї, та й ваші дороги - не мої дороги, говорить Господь. Нї, як небо висше землї, так дороги мої висше доріг ваших, і задуми мої висше задумів ваших.

Всї ми породились - як прокажений, і вся праведність наша - як поваляна одежа; всї ми повяли, мов те листє, і гріхи наші, наче вітер, розносять нас. І нема, хто б призивав імя твоє, хто б постановив твердо, за тебе держатись; тим то й сховав ти од нас обличчє твоє, та й покинув нас погибати в беззаконнях наших. Тепер же, Господи, - та ж ти наш отець; ми глина, а ти творець наш, і всї ми - дїло руки твоєї.

Перш нїж я зложив тебе в утробі матері твоєї, знав я тебе, і перш нїж ти появився із нутра матері твоєї, осьвятив я тебе: пророком для народів призначив тебе.

Ви ж коїте ще гірше од батьків ваших, і живете кожний по упрямостї ледачого серця свого, не слухаючи мене.

Так говорить Господь: Проклята людина, що вповає на людей, і робить тїло опорою своєю, а серце її цурається Господа.

Лукаве над усе в сьвітї серце людське й ледаче; хто його зміркує? Я, Господь, я тілько зазираю в серце, вивідую нутро, щоб відплачувати кожному по його ходах, по плодам учинків його.

Ось бо, всї душі - мої, чи душа батькова чи душа синова, - мої вони. Котора душа провинить, тота й умре.

І вложу вам нове серце й дам нового духа, й викину камяне серце з вашого тїла, а дам вам серце мясне.

Та к говорить Господь Бог до сих костей: Ось, я вдихну в вас духа, щоб ви поробились ізнов живими. І обложу вас жилами й поростете тїлом і покрию вас скірою, й повдихаю дух у вас, і станете живими, та й зрозумієте, що я - Господь.

Поглядаючи ж на людей, жалкував над ними, що були потомлені й розпорошені, як вівцї без пастиря.

У вас же і все волоссє на голові перелїчене. Оце же не лякайтесь: ви дорожчі многих горобцїв.

Добрий чоловік із доброго скарбу серця виносить добре, а лихий чоловік із лихого скарбу виносить лихе.

а те, що виходить із уст, береть ся з серця, і воно сквернить чоловіка. Бо з серця беруть ся ледачі думки, душогубства, перелюбки, блуд, крадїж, криве сьвідкуваннє, хула.

Ісус же рече: Пустїть дїток, не з'упиняйте їх прийти до мене, бо таких царство небесне.

Пильнуйте та молїть ся, щоб не ввійшли в спокусу. Дух то охочий, тїло ж немошне.

З середини бо, з серця чоловіка, думки лихі виходять, перелюбки, блуд, душогубство, злодїйства, зажерливість, ледарство, підступ, роспутність, лихе око, хула, гордощі, дурощі: все се лихе з середини виходить, і поганить чоловіка.

З почину ж творення - чоловіком і жінкою створив їх Бог. Тим покине чоловік батька свого й матїр, і пригорнеть ся до жінки своєї, і будуть удвох тїло одно; то вже їх більш не двоє, а одно тїло. Оце ж, що Бог злучив, чоловік нехай не розлучує.

Ісус же рече йому: Чого мене звеш благим? Нїхто не благий, тільки один, Бог.

Добрий чоловік з доброго скарбу серця свого виносить добре; а лихий чоловік з лихого скарбу серця свого виносить лихе: бо з переповнї серця промовляють уста його.

Тільки ж і волоссє на голові вашій усе полїчене. Не лякайте ся ж оце: ви многих горобцїв дорожчі.

Которі ж прийняли Його, дав їм власть дїтьми Божими стати ся, що вірують в імя Його: що не від крові, нї від хотїння тїлесного, нї від хотїння мужеського, а від Бога родили ся.

Сам же Ісус не звіряв ся їм, тим що знав усїх: бо не треба було Йому, щоб хто сьвідкував про чоловіка, бо Він знав, що було в чоловіку.

Озвавсь Ісус і рече йому: Істино, істино глаголю тобі: Коли хто не народить ся звиш, не може видїти царства Божого. Каже до Него Никодим: Як же може чоловік народитись, старим бувши? хиба може в утробу матери своєї знов увійти, і родитись? Озвавсь Ісус: Істино, істино глаголю тобі: Коли хто не родить ся од води й Духа, не може ввійти в царство Боже. Роджене від тїла - тїло, а роджене від Духа - дух. Не дивуй ся, що глаголав тобі: Мусите ви народити ся звиш.

Так бо полюбив Бог сьвіт, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, віруючий в Него, не погиб, а мав життє вічнє.

Сей же єсть суд, що сьвітло прийшло на сьвіт, а полюбили люде темряву більше нїж сьвітло; були бо лихі їх учинки.

І рече їм: Ви од нижнього, я од вишнього; ви од сьвіту сього, я не од сьвіту сього. Тим я сказав вам, що повмираєте в гріхах ваших: коли бо не увіруєте, що се я, повмираєте в гріхах ваших.

нї від рук чоловічих служеннє приймає, дознаючи нужду в чому; сам бо дає всїм життє, і диханнє, і все; і зробив з однієї крови ввесь рід чоловічий, щоб жили на всему лицї землї, відграничивши наперед призначені часи і границї домування їх, щоб шукали Господа, чей намацяють Його та знайдуть, хоч недалеко (Він) від кожного з нас. Ним бо живемо й двигаємось, і єсьмо, як і деякі з ваших поетів мовляли: Його бо й рід ми.

Одкриваєть ся бо гнїв Божий з неба на всяке нечестє і неправду людей, що держять істину в неправдї.

Славлячи себе мудрими, потуманїли, і обернули славу нетлїнного Бога на подобину образа тлїнного чоловіка, і птиць і четвероногих і гаду. Тим же й передав їх Бог нечистотї в похотях сердець їх, щоб сквернили тїла свої між самими собою.

Нехай не буде (так). Нї, (нехай буде) Бог правдивий, усякий же чоловік омана, яко ж писано: Щоб оправдив ся Ти в словах Твоїх, і побідив, як судити меш ся.

яко ж писано: що нема праведного нїкого, нема, хто розумів би, нема, хто шукав би Бога, всї відхилились, вкупі нїкчемні стали; нема, хто робив би добро, нема аж до одного.

всї бо згрішили, і лишені слави Божої,

Тим же то, як через одного чоловіка гріх у сьвіт увійшов, а через гріх смерть, так і смерть у всїх людей увійшла (через того), в кому всї згрішили.

Хиба не знаєте, що скільки нас у Христа Ісуса охрестилось, у смерть Його охрестились? Бо погреблись ми з Ним через хрещеннє у смерть, щоб, як Христос устав із мертвих славою Отця, так і ми в обновленню життя ходили. Коли бо ми з'єднані (з Ним) подобиєм смерти Його, то й (подобиєм) воскресення будемо, знаючи, що давнього нашого чоловіка з Ним розпято, щоб зникло тїло гріховне, щоб не служити нам більш гріху. Хто бо вмер, той визволивсь од гріха. Коли ж ми вмерли з Христом, віруємо, що й жити мем з Ним, знаючи, що Христос, уставши з мертвих, уже більш не вмре: смерть над Ним більш не панує. Бо що вмер, за гріх вмер Він раз; а що живе, Богові живе. Так само й ви думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христї Ісусї, Господї нашім. Нехай же не царює гріх у смертному вашому тїлї, так щоб коритись йому в похотях його; анї оддавайте членів ваших гріху, (яко) знаряддє неправдї, а оддавайте себе Богові, яко з мертвих оживших, і члени ваші, (яко) знаряддє правди, Богові.

Почоловічи глаголю ради немочи тїла вашого: як ви оддавали члени ваші в слуги нечистотї і беззаконню на беззаконнє, так тепер оддайте члени ваші в слуги правдї на сьвятість.

Як були бо ми в тїлї, страсти гріховні, що були через закон, орудували в членах наших, щоб приносити овощ смертї.

Знаю бо, що не живе в менї (се єсть в тїлї моїм), добре; бо хотїннє є в мене, зробити ж що добре, не знаходжу (способу).

Окаянний я чоловік! хто мене збавить од тїла смерти сієї?

Позаяк закон, ослаблений тїлом, був безсилен, то Бог, піславши Сина свого в подобі тїла гріховного і ради гріха, осудив гріх у тїлї, щоб оправданнє закону сповнилось в нас, которі не по тїлу ходимо, а по духу. Которі бо по тїлу, ті думають про тїлесне, которі ж по духу, - про духовне. Думаннє бо тїлесне - смерть, а думаннє духовне - життє і впокій. Тим що думаннє тїлесне - ворогуваннє проти Бога; законові бо Божому не корить ся, та й не може. Хто бо по тїлу, ті Богу вгодити не можуть. Ви ж не по тїлу, а в дусї, коли тільки Дух Божий домує в вас. Коли ж хто Духа Христового не має, то сей не Його.

Коли бо живете по тїлу, то помрете; коли ж духом дїла тїлесні мертвите, будете живі.

Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє.

Нї, одягнїть ся Господом нашим Ісусом Христом, і не догоджуйте тїлу в похотї.

Душевний же чоловік не приймає, що єсть Духа Божого; дурощі бо воно йому, і не може зрозуміти, бо се духовно треба розбірати.

Хиба не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе в вас? Коли хто зруйнує Божий храм, зруйнує його Бог: бо храм Божий сьвят, котрий єсте ви.

Хиба не знаєте, що тїло ваше храм Духа сьвятого, що (живе) в вас, котрого маєте від Бога, і ви не свої? Ви бо куплені цїною; тим прославляйте Бога в тїлї вашому і в дусї вашому; вони Божі.

Яко ж бо через чоловіка (прийшла) смерть, так через чоловіка й воскресеннє з мертвих. Як бо в Адамі всї вмирають, так і в Христї всї оживають.

Не кожне тїло таке саме тїло; тільки инше тїло в людей, инше тїло в скотини, инше у риб, инше ж у птаства.

Так і воскресеннє мертвих. Сїєть ся у зотлїннє, устає у нетлїнню. Сїєть ся в безчестю, устає в славі; сїєть ся в немочі, устає в силї. Сїєть ся тїло душевне, устає тїло духовне; єсть тїло душевне і єсть тїло духовне. Так і написано: Став ся первий чоловік Адам душею живою, а останнїй Адам духом животворящим. Тільки перш не духовне (було), а душевне, духовне ж потім. Первий чоловік із землї земний; другий чоловік Господь з неба. Який земний, такі й земні; і який небесний, такі й небесні. І яко ж носили ми образ земного, так носити мем і образ небесного. Се ж глаголю, браттє, що тїло і кров царства Божого наслїдити не може; і зотлїннє незотлїння не наслїдить.

Тим то не слабнемо; нї, хоч зовнїшнїй наш чоловік млїє, та нутряний обновляєть ся день у день.

Знаємо бо, як земний будинок тїла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах. Бо в сьому ми стогнемо, бажаючи одягтись домівкою нашою, що з неба, коли б тільки нам, і одягнувшись, нагими не явитись. Бо, стогнемо отягчені, будучи в тїлї сьому, з котрого не хочемо роздягтись, а одягнутись, щоб смертне було пожерте життєм.

Мавши оце сї обітування, любі (мої), очищуймо себе від усякої нечистї тїла і духа, звершуючи сьвятість у страсї Божому.

Нема Жидовина, нї Грека; нема невільника, нї вільного; нема мужеського полу, нї женського: усї бо ви одно, в Христї Ісусї.

Глаголю ж: Духом ходїть, і хотїння тїлесного не звершуйте. Бо тїло бажає (того що) проти духа, а дух, (що) проти тїла; се ж одно другому противить ся, щоб не, що хочете, те робили.

А которі Христові, ті розпяли тїло з страстьми і хотїннєм.

Бо хто сїє тїлу своєму, од тїла жати ме зотлїннє; а хто сїє духу, од духа пожне життє вічнє.

між котрими й ми всї жили колись у хотїнню тїла нашого, чинивши волю тїла й думок, і були по природї дїтьми гнїва, як і инші.

оморочені мислями, відчужені від життя Божого через невіжество, що єсть в них, через окаменїннє сердець їх.

Бо життє менї Христос, а смерть надбаннє.

Ми бо обрізаннє, которі духом Богу служимо, і хвалимось в Ісусї Христї, а не в тїлї надїємось,

(Многі бо ходять, про котрих не раз говорив я вам, тепер же й плачучи говорю, про ворогів хреста Христового, котрим кінець - погибель, котрим Бог черево, а слава в соромі їх, котрі про земне думають.) "Наше бо життє єсть на небесах, звідкіля ждемо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа, котрий переобразить тїло смирення нашого, щоб було подобне тїлу слави Його, по дїйству, котрим зможе і покорити собі все."

Гледїть, щоб хто не пожакував вас философиєю і марним підступом, по переказу людському, по первотинам сьвіта, а не по Христу.

де нема Грека, нї Жидовина, обрізання і необрізання, чужоземця і Скита, невільника й вільного, а все й у всьому Христос.

Сам же Бог упокою нехай осьвятить вас зовсїм, і ввесь ваш дух, і душа, і тїло нехай збережеть ся непорочно у прихід Господа нашого Ісуса Христа.

Нїчого бо не внесли ми у сьвіт, то й ясно, що нїчого не можемо винести.

Бо дав нам Бог не духа страху, а (духа) сили і любови і здорового розуму.

Будуть бо люде самолюбцї, сріблолюбцї, пишні, горді, хулителї, родителям непокірні, невдячні, безбожні, нелюбовні, непримирливі, осудливі, невдержливі, люті, вороги добра, зрадники, напастники, гордувники, що більш люблять розкоші, нїж Бога, мають образ благочестя, сили ж його відцурались. І ти від таких одвертай ся.

Все чисте чистим; опоганеним же та невірним нїщо не чисте, а опоганив ся і розум їх і совість. Визнають, що знають Бога, а дїлами одрікають ся від Него, бувши гидкими і непокірними і до всякого дїла доброго неспосібними.

засьвідкував же хтось десь, глаголючи: Що таке чоловік, що памятаєш його, або син чоловічий, що одвідуєш його? Умалив єси його малим чим од ангелів; славою і честю вінчав єси його, і поставив єси його над дїлами рук Твоїх; все покорив єси під ноги його. А впокоривши йому все, нїчого не зоставив невпокореним йому. Тепер же ще не бачимо, щоб усе було йому впокорене,

Коли ж дїти стали ся спільниками тїла і крови, і Він так само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, се єсть диявола, і визволити тих, що з страху смерти через усе життє підневолені були рабству.

Живе бо слово Боже і дїйственне, і гостріще всякого обоюдного меча, і проходить аж до роздїлення душі і духа, членів і мозків, і розсуджує помишлення і думки серця. І нема творива невідомого перед Ним; усе ж наге і явне перед очима Його, про кого наше слово.

І як призначено людям раз умерти, а потім суд,

Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю. Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть. Не заблуджуйтесь, браттє моє любе.

Яко бо тїло без духа мертве, так і віра без дїл мертва.

А нуте ж ви, що говорите: Сьогоднї або завтра пійдемо в той і той город, і пробудемо там рік, та торгувати мем та дбати мем, (ви, що не знаєте, що буде завтрішнього. Яке бо життє ваше? та же ж воно пара, що на малий час явить ся, а потім щезає.)

Бо "всяке тїло, як трава, і всяка слава чоловіча, як цьвіт на траві: Зісохла трава і цьвіт її упав;

Любі, молю, як чужосторонцїв і прохожих, ухилятись від тїлесного хотїння, котре воює проти душі,

Не любіте ж сьвіта, анї того, що в сьвітї. Коли хто любить сьвіт, нема любови Отцївської у ньому; все бо, що в сьвітї, - хотїннє тїла і хотїннє очей, і гордощі сьвітові, - не з Отця а зо сьвіта. І сьвіт перейде, і хотїннє його; хто ж чинить волю Божу, пробуває по вік.

Глядїть, яку любов дав нам Отець, щоб ми дїти Божі звались. Тим то не знає нас сьвіт, що не пізнав Його.

инших же страхом спасайте, вихоплюючи з огня, ненавидячи ще й одежу, од тїла опоганену.

Ось, ійде з хмарами, й побачить Його всяке око, і ті, що Його прокололи; і заголосять перед Ним усї роди землї. Так, амінь.