23 – Кохання

Тим оставить чоловік отця свого й матїр свою та й прилїпиться до жони своєї, і будуть удвох тїлом одним.

І парубкував Яков за Рахелю сїм років, і здались вони йому, наче кілька днїв, тим що любив її.

Шануй батька твого й матїр твою, щоб довголїтен був ти на землї, що Господь, Бог твій, дасть тобї.

Не поривати меш очей на хату близнього твого; не поривати меш очей на жену його, нї на раба його, нї на рабиню його, нї на скотину його, нї на осла його, нї на що, що є близьнього твого.

Коли спіткаєш вола ворога твого, чи осла його, що блукає, мусиш його вернути йому. Коли побачиш осла ненавидника твого, що лежить під своїм тягарем, остерегайсь покинути його з ним; розсїдлай його з ним.

І переходив Господь перед ним, і покликував: Господь! Господь! Бог, милосердний і ласкавий, нескорий на гнїв і щедрий на милость і правду,

Не будеш ненавидїти брата твого в серцї твойму. Докори поважно ближнього твого, щоб не бути тобі винуватим за гріх його. Не мстити мешся і не ворогувати меш проти синів люду твого, а мусиш любити ближнього твого, як себе самого. Я Господь.

Як землянин мусить бути приходень ваш, що пробуває між вами, і любити мусиш його, як себе самого; приходнями бо ви були в землї Египецькій. Я Господь, Бог ваш.

І коли зубожіє брат твій і він опустить руки при тобі, мусиш допомогти йому; як приходень і комірник, жити ме при тобі. Не брати меш із його чиншу і лихви, а будеш боятись Бога твого щоб можна жити братові твойму при тобі. Грошей не позичати меш йому на чинш, і не давати меш йому поживи на лихву.

А Мойсей та був собі вельми тихий чоловік понад усї люде, що були на землї.

І мусиш любити Господа, Бога твого, всїм серцем твоїм і всією душею твоєю і всією силою твоєю.

Знай же, що Господь, Бог твій, єсть Бог, вірний Бог, що додержує по тисячні роди завіт і ласку для тих, що люблять його і додержують заповідї його, А тим, що ненавидять його, відплатить перед лицем їх на погибіль їм: не надумується він про ненавидника свого; перед лицем його відплатить йому.

Він дає сиротинї і вдовицї, і милує приходня даючи йому хлїб і одїж. Любіть же й ви приходня; бо самі ви були приходнями в Египецькій землї.

Люби ж Господа, Бога твого, і сповняй повелїння його і встанови його і присуди його і заповідї його, по всї днї.

І станеться, як слухати мете пильно повелїння мої, що вам сьогоднї заповідаю, любити Господа Бога вашого і служити йому всїм серцем вашим і всією душею вашою,

То не будеш слухати того пророка або сновидця; бо Господь, Бог ваш, спокушує вас, щоб довідатись, чи справдї ви любите Господа, Бога вашого, всїм серцем вашим і всїєю душею вашою.

Давай щиро і не сердься, як давати меш йому; бо за се благословить тебе Господь, Бог твій, у всякому дїлї рук твоїх і в усьому, що чиниш руками твоїми. Вбогі бо люди нїколи не переведуться на землї; тим то я тобі й заповідаю, говорючи: Ти мусиш відчиняти руку твою для брата твого, для злиденного твого і для вбогого твого в землї твоїй.

Кожен з дарами, по своїй спромозї, чим Господь, Бог твій, благословить тебе.

І Господь, Бог твій, обріже серце твоє і серце дїтей твоїх, щоб ти любив Господа, Бога твого, всїм серцем твоїм і всією душею твоєю, щоб остався при життю.

Люблючи Господа, Бога твого, слухаючи голосу його і прихиляючись до його: він бо життє твоє і довголїттє твоє; щоб тобі жити на землї, що надїлити її клявся Господь батькам твоїм Авраамові, Ізаакові і Яковові.

Тілько пильно дбайте, певнити заповіт і науку, що вам дав Господень раб Мойсей, щоб любити вам Господа, Бога вашого, і повсячасно ходити путьми його, щоб вам пилнувати заповідей його, прихилятись до нього, служити йому всїм серцем і всією душею!

Не причиняйте слів гордих; надто сьмілі слова нехай не виходять із уст ваших, бо Господь один: Бог тямущий, а дїла у него все готові.

Як скінчив же він розмову з Саулом, прихилилось серце Йонатана до його, і влюбив його Йонатан як свою душу. Саул же взяв його того ж дня до себе і не дозволив йому вже вертатись у батьківську господу. І ввійшов Йонатан з Давидом у побратимство, бо влюбив його як свою душу. І зняв Йонатан верхню одежу з себе та й оддав Давидові, до того ж і иншу одїж свою, ба й меча й лука й пояса свого.

Тим часом же, як ійшов хлопець додому, знявся Давид із місця, що на полуднї, і припав лицем до землї та й уклонився тричі. І поцїлувались вони й плакали один з одним; Давид же плакав більше. І каже Йонатан Давидові: Йди в мирі; що ж до того, що ми заприсяглись в імя Господнє, то нехай буде Господь між мною й тобою, як і між моїм і твоїм потомством у вічні часи. І встав Давид і пійшов, а Йонатан вернувся в місто.

До страдаючого повинен би мати спожалїннє друг його, наколи він не стратив страху перед Всевишним.

Згадай про милосердє твоє, Господи, і про доброту твою, що являєш од віку. Не згадуй про гріхи молодостї моєї, нї про переступи мої; згадай мене по благодатї твоїй, задля доброти твоєї, Господи.

Він веде покірних до правди, і вказує смирному дорогу свою.

Всї стежки Господнї - милість і правда для тих, що бережуть завіт його і сьвідчення його.

Полюбіть Господа, всї його праведні! Вірних сохранить Господь, а сповна відплатить тому, хто живе в гординї.

Господи, милість твоя сягає на небеса, вірність твоя під хмари. Справедливість твоя, як високі гори, суди твої, як глибінь велика; ти, Господи, спасаєш людей і скотину. Як дорога благість твоя, о Боже, коли дїти людські сховку шукають у тїнї крил твоїх.

Ти, Господи, не відхиляй від мене милосердя твого; милість твоя і правда твоя нехай завсїди стоять на сторожі коло мене!

Проводиреві хора. Псальма Давидова. Щ асливий, хто про вбогих дбає! В день нещастя спасе його Господь. Господь заступить його і сохранить життє його; він буде на землї щасливий, і ти не віддаси його в руки ворогам зажертим. Піддержить його Господь на смертному ложі; цїле лїговиско його переміняєш в недузї його.

Проводиреві хора: Давидова псальма, як прийшов до його пророк Натан, після того, як зійшовся з Бет-Сабою. П омилуй мене, Боже, по милостї твоїй, по великому милосердю твому прости переступи мої!

Вислухай мене, Господи, велика бо твоя милість; поглянь на мене по великостї милосердя твого.

Ти бо, Господи, благий і лагідний, і дуже милосердний для всїх, хто призиває тебе.

Ти ж, Господи, єси Бог, милосердний і благий, повільний до гнїву, і великий милостю і правдою!

Хто тайно обмовляє ближнього свого, того б я знищив; хто має горде око і пиху в серцї, не стерплю того.

Господь милосердний і благий, до гнїву повільний, а добротою великий. Не буде вічно карати і по віки памятати. Не по гріхам нашим дав нам, анї по несправедливостї нашій відплатив нам. Бо як високо небо над землею, така велика милість його над тими, що бояться його. Як далеко схід від заходу, так віддалив від нас переступи наші.

Милість Господа од віку до віку над тими, що бояться його, і справедливість його над дїтьми дїтей їх,

Х валїте Господа! Він бо благий, бо милість його по віки.

Да славлять Господа за милість його, і чудеса його над синами людськими! Він бо наситив душу прагнущу, й голодуючу душу сповнив добром.

Бо велике милосердє його над нами; і правда Господа пребуде по віки. Хвалїте Господа!

Посходня пісня Давидова. Г лянь, як добре і як любо, коли брати жиють вкупі!

Хвалїте Господа небесного! Бо милість його вічна.

Господь ласкавий і милосердний, до гнїву повільний і милостю великий. Господь благий до всїх, і милосердє понад усї дїла його.

Господь нужденних підносить, а беззаконних принижує до землї.

Нехай любов тебе не кидає та правда; носи на шиї їх і напиши на таблицї серця твого, -

Пий воду з твоєї криницї, тую, що тече з власного колодязя. Нехай джерела твої не розливаються по улицях, потоки твої по майданах; Нехай вони тобі одному належать, а не чужим тобі. Нехай тобі благословене буде джерело твоє, - і втїшайсь другинею молодощів твоїх, Мов ланею любою, мов серною красною; її груди нехай впоюють тебе по всяк час, в любощах її кохайся заєдно. Про що тобі, мій сину, лакомитись на чужу, й горнутись до грудей сторонньої?

От шестеро речей, ненавидних у Бога, ба семеро, гидких душі його: Се очі горді, язик, що лжу сплїтає, руки, що кров безвинну проливають, Серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжять сквапно до злого, Се сьвідок, що ясить-видумує неправду, та незгоду між братами розсїває.

Страх Господень - значить ненавидїти зло; гордощі, високомірність, зла путь і двоязичні уста менї ненависні.

Люблю я тих, що мене люблять, і хто мене шукає, той знайде мене.

Ненависть сварнї роздуває, любов же всї гріхи покриває.

За гордощами приходить сором; де покора, там мудрість.

Милосердний чоловік чинить добро душі своїй, а жорстокий замучує тїло своє.

Той сипле щедро, й йому ще прибуває, а другий на міру скупий, та й все біднїшає. Добродїйна душа буде насичена; хто щедро надїляє, й сам надїлен буде.

Хто жалує лозинки, ненавидить він сина, а хто любить сина, той з малку наказує його.

Грішить, хто ближнїм гордує, а благословен той, хто до вбогого милосердний.

Хто вбогого тїснить - творця його зневажає, хто ж Бога чтить, бідного спомагає.

Відказ лагідний гнїв палкий гасить, а зневажливе слово розбуджує лютість.

Дім надутих розвалить Господь, а межу вдовину утвердить.

Всякий гордий серцем - гидота в Господа, можна заручити, що без кари не обійдеться. Милосердєм і правдою обмиваєсь гріх, і страх Господень одводить од зла.

Попереду погибелї йде гординя, а поперед упадку - надуте серце. Лучше з тихими духом смирятись, нїж з гордими здобич паювати.

Приятна мова - се текучий мід із соту; солодкий він душі, і мов лїк для костей.

Хто провину покриває - любови шукає, хто ж про неї все згадує - друга відвертає.

Друг любить про всяк час, і, як брат, зявиться він, коли спаде нещастє.

Смерть і життє - в руцї язика, й хто любить його, їсти ме плоди його.

Хто хоче приятелїв мати, мусить і самий приязним бути; друг буває од брата прихильнїйший.

Хто чинить добро вбогому, той Богу позичає, і він нагородить йому добродїйство його.

Радість чоловікові, що любить добро чинити, а вбогий чоловік лучший, як льживий.

Як хто чинить правду й правий суд, се подобаєсь Господу більше, нїж жертва. Дивитись на людей високом згорда оком і серцем надутим - се гріх.

Хто чує крик і плач убогого байдужно, той сам кричати ме, й вислуханий не буде.

Хто справедливий і милосерний, знайде той життє, правду і повагу.

Хто стереже уста свої й язик свій, той од біди життє охороняє. Надутий лиходїй - без'умом зовуть його - порпаєсь в попелї гординї.

Милосердний буде благословенний, бо спомагає вбогого хлїбом своїм.

Прожени геть зрадливого, а пійде з ним незгода, й зникнуть сварня й бійка. Хто серцем чистий, в того й уста щирі; тому й сам царь другом.

Голоден ворог твій, ти хлїбом нагодуй; а хоче пити він, подай води напитись; Тим бо збереш жарюче углє на голову йому, й Господь се нагородить тобі.

Хто вбогому дає, не знати ме нужди, хто ж одвертає очі свої од його, - того проклинають.

Чоловік гнївливий розводить сварку, та й палкий не трохи грішить.

Гординя веде чоловіка в погорду, а покірний духом наживає честї.

Троє річей дивовижних на сьвітї про мене, ба чотирох я не розумію; Шлях в орла під небесами; дорога гадини на скелї; дорога корабля на морі, й дороги мужчини до дївчини.

Отверай уста за того, хто голосу нїде не має, та щоб сиріт боронити. Одверзай уста твої на правосуд та для справи бідного й нужденного.

Не давай духу хутко в гнїв попадати, гнїв бо в серцї в дурних гнїздиться.

Соломонова Пісня над піснями. Нехай він цїлує мене поцїлунком уст своїх! Ласкавість бо твоя над вино солодша. Любими пахощами пахне імя твоє, наче миро розлите, тим то дївицї тебе улюбили. Притягни мене 'д собі, - ми побіжимо за тобою; царь запровадить мене в палати свої, - будемо захвачуватись і радїте тобою, ласку твою над вино вихваляти; - о, не помилилися тим, що влюбили тебе!

Ти, моя любо, в мене, мов та кобилиця в колесницї в Фараона, (згорда виступаєш). Прегарні щоки твої в ланцюжках, шия в тебе у коралях; Ланцюжки золоті зробимо тобі з срібними кропками. Доки царь був за столом своїм, видавав нард мій пахощі свої. Милий мій - мов китиця мирри, у мене на грудях, Милий мій у мене - мов гроно кипрове в виноградниках Енгадських. Гарна ти, моя мила, о, яка ти гарна! очі в тебе гулубині. А ти, мій любий - прехороший, уродливий! а постеля наша - мов трава зелена;

Я нарциз, Соронська квітка, я лилїя долиняна! Що лилїя між тернами - те мила моя між дївами. Яблоня між деревами лїсними - се мій милий між молодиками. В холодку під нею любо седїти менї, овощі її солодкі піднебінню мойму. Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною - любов. Покріпіть мене вином, осьвіжіть мене яблоками: від любови знемогаю. Лїва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає. Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на серни й оленицї польні, не будїть, не розрухуйте милої моєї, аж доки їй вгодно! Се голос любого мого! ось, він ійде, скаче через гори; перескакує узгірря! Бо ж мій милий - мов той сугак, мов той олень молоденький! Глянь, стоїть він за стїною в нас, у віконце зазирає, і кріз крати поглядає.

Ось мій любий говорить до мене: Встань, моя ти мила, вийди, прекрасна моя! Вже зима минула, дощі перестали; Квітки вбірають землю; час пісень настиг; в лугах наших голос горлицї чути; Завязки фіґ показались на фіґовинї; виноград зацвив і дише любим своїм цьвітом. Уставай, моя ти люба, вийди, пишна вродо! Голубко моя в росколинах скелї, схована в дупловинї! покажи менї лице твоє, дай голос твій почути; голос твій такий солодкий, образ твій такий принадний! Ловіть нам лисицї, молодії лисинята, що псують наш виноградник, - виноградник у цьвіту наш! Мій любий менї належить, а я йому; він пасе серед лилїй. Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, ти знов вернися; будь скорий, як серна, як молодий олень на розпадених горах.

Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на сугаків і серен, не будїть і не трівожте милої, аж поки сама вона схоче! Хто сеся, що від степу йде, наче б окурювана стовпами диму з мирри й кадила, з порошків в крамницях?

Гарна ти, моя мила, о, яка ж ти гарна! очі, неначе в голубки, під кучерями в тебе; волоссє в тебе - нїби стадо кіз, що сходять із гори Галаадської; Зуби в тебе - мов отара острижених овець, що з купелї виходять, а в кожної близнята, і нема між ними неплідної. Губи в тебе - пурпурова стрічка, а уста принадні; нїби половинки гранатового яблока - щоки твої під кучерями в тебе; Шия твоя - се вежа Давидова, построєна про зброю: тисячі щитів висять на нїй - щити самих сильних; Дві соски твої - мов близнятка в молодої серни, що між лилїями пасуться. Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, вийду я на гору мирри, на узгірря кадила. Вся ти гарна, моя мила, нема в тобі скази!

Зранила ти серце моє, сестрице-подруго! взяла єси серце моє поглядом єдиним, одним намистом на шиї твоїй! Що за любі ласки в тебе, сестронько-подруго, ласки твої над вино солодші, а пахощі мастей твоїх над усї пахощі! В тебе з уст, подруго, капле мед, як з крижки; мед і молоко в тебе з язика стїкає, а пахощі одеж твоїх - пахощі Ливану! Обгороджений сад - сестра моя люба, замкнений город, під печаттю криниця; Росадники твої - се сад гранатових яблок, роскішного плоду, кипер вкупі з нардом; З шафраном там нард, цинамон там із нардом; мирра там і алой з усїма пахощами; Джерело саду - колодїзь води живої й потоки з Ливану. Піднімись, північний вітре, прилети, полуденнику, повій на сад мій, нехай поллються пахощі його! -

Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому! - Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моя ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, з'їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі! Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої - нічними краплями. Я роздяглась уже, - як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти? Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього.

Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови. Чим же твій любий всїх любих переважує, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш?

Любий мій - білий, і румяний, красший за десять тисяч инших; Голова в його - чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон; Очі в його - чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоцї скупані, седять щасливі. Щоки його - цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи - мов ті лилїи, що капле з їх мирра; Руцї його - мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло - його - наче слоновая кість у сапфирах; Нозї - стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри; Уста в його, - се самі солодощі, а ввесь він - любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!

Милий мій належить менї, а я милому, - тому, що в лилїях попасає.

Одверни від мене очі, - мене вони зворушують!

Що за прегарні ноги твої в сандалах, ти, знатного батька дитино! а круглота твоїх стеген - неначе намисто, уроблене руками мистецькими; Пуп у тебе - се круглоточена чаша, повна по всяк час вина запашного, стан же в тебе - стіг пшеницї серед лилїй; Соски твої - се двойнята в серни; Шия твоя - наче вежа з слонової костї; очі в тебе - ставки Гесбонські коло воріт Батрабимських; ніс твій - мов вежа в лїсї Ливанськім, обернена 'д Дамаску; Голова твоя - мов Кармель, волос на голові в тебе - мов пурпур, кучері твої - й цареві дивовижа. О, яка ж ти хороша, яка ти принадна, моя любко, твоїм цїлим видом! Стан твій - неначе пальма, груди ж твої - мов би винні грони. Думаю: вилїзу на пальму, вхоплюся за віттє, а груди твої будуть менї за грони винні, і запах із ніздер твоїх, - як би від яблок; Та й уста твої, як вино найлучше. - Воно тече право до милого мого, й солодить уста утомлені.

Я належу до друга мого, він лине серцем до мене. Ходи ж, мій любий, пійдемо в поле, жити мемо в селах; Вранцї рано вийдем у виноградник, оглянемо, чи вже розвилась лоза виноградна, чи овощ завязався, чи в цьвіту вже гранатові яблонї; там ти моїх ласк дознаєш. Пахнуть вже там мандрагори; у дверей наших всякі що найлучші плоди, нові й давні; все те я надбала про тебе, мій любий.

Лїва рука його під головою в мене, а права мене обнімає.

Ой прошу ж я вас, дочки ви Ерусалимські, не будїть і не трівожте милої моєї, доки їй любо! Хто се, спершись на милого, йде з пустинї? Ось де під яблонею розбудила я тебе: там породила тебе мати твоя, там привела на сьвіт тебе родителька твоя.

Зложи ж мене печаттю на серце в тебе, надїнь, як перстень, на руку собі; любов бо, як та смерть, кріпка; заздрість - як пекло, люта; стріли її - стріли огняні; вона - полумє страшно палаюче. Годї вгасити любови і водам премногим, та й ріки її не заллють. Хоч би за любов давав хто всї статки свого дому, то їх би відкинено згірдно.

Поникнуть горді погляди мужів, і піднесені голови людей будуть принижені; один Господь явиться високим того часу. День бо Господа сил небесних прийде на все горде й високомірне, та й на все, що високо несеться - і все воно принижене буде,

Чесна ж людина про чесне гадає й твердо стоїть при всьому, що чесне.

Плечі мої дав я на побиваннє; щоки мої на поличкованнє, та й лиця мого не одвертаю від наруги заплювання.

Він - маловажений і в погордї у людей; чоловік, зазнавший горя й болїв, так що ми від него одвертали лице своє; гордили ним, та й ми його нї за що мали. Та він взяв болестї й недуги наші на себе; а нам здавалось, що се Бог його покарав, побив та понизив. Він же поранений був за гріхи наші й мучений за беззаконня наші; се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені. Всї ми блукали, як вівцї, кожен ходив своєю дорогою, - провини ж усїх нас вложив Господь на него одного. Його брано на допит, та він терпів добровільно й не отвирав уст своїх; неначе вівцю на заріз, його ведено, й як ягня перед постригачем нїмує, так і він не одчиняв уст своїх.

Подїлись із голодними хлїбом і введи в хату бурлаків бездомних; як побачиш обідранця, прикрий наготу його, і від однокровного твого не ховайся.

І голодному віддаси серце твоє, та нагодуєш душу злиденника, - тодї в тьмі в тебе засяє сьвітло, а тьма твоя стане, мов полуднє;

О, вдячно буду згадувати змилуваннє Господнє, і буду славити Господа за все те, що Господь дарував нам; за всї блага для дому Ізраїля, які явив йому в милосердю свому і великій ласкавостї своїй.

Здавна явився менї Господь, і сказав: віковічною любовю полюбив я тебе, тим і розпростер над тобою ласку мою.

Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується. Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!

І молився я Господеві Богові мойму, й сповідався, й говорив: Благаю тебе, Господи, Боже великий і дивний, додержуючий завіт і ласку до тих, що тебе люблять і певнять прикази твої!

Я одружу тебе зо мною на віки, одружу тебе в справедливостї й судї, в ласкавостї й милосердю, Одружу тебе зо мною в вірностї, й спізнаєш, що я - Господь.

Я скажу тобі, чоловіче, що є добре, та й чого Господь вимагає від тебе: дїлай справедливо, люби вчинки милосердні, й ходи в покорі перед Богом твоїм.

Шукайте Господа, всї ви покірні в землї, що певните закони його; шукайте справедливостї, шукайте смирностї; може хоч ви оцїлїєте в день гнїву Господнього.

Господь, Бог твій, посеред тебе; у нього сила, рятувати тебе; він радістю радуватись буде тобою, буде милувати по своїй любові, буде зза тебе веселитись веселостю великою.

Так говорить Господь Саваот: Чиніте правду на суді,) й доказуйте любов та милосерде кожен до свого ближнього. Не тїснїть удови й сироти, заволоки та злиденника, й не мисліть у вашому серці зла одно одному.

Блаженні вбогі духом, бо їх царство небесне. Блаженні сумні, бо такі втїшять ся. Блаженні тихі, бо такі осягнуть землю. Блаженні голодні й жадні правди, бо такі наситять ся. Блаженні милостиві, бо такі будуть помилувані. Блаженні чисті серцем, бо такі побачять Бога. Блаженні миротворцї, бо такі синами Божими звати муть ся. Блаженні, кого гонять за правду, бо їх царство небесне. Блаженні ви, коли вас безчестити муть, та гонити муть, та казати муть на вас усяке лихе слово не по правдї, ради мене. Радуйтесь і веселїтесь: бо велика нагорода ваша на небі; так бо гонили й пророків, що бували перше вас.

Я ж вам глаголю: Хто сердить ся на брата свого без причини, на того буде суд; а хто скаже на брата свого: Рака, на того буде громадський суд; хто ж скаже: дурню, на того буде огонь пекольний. Тим, коли принесеш дар свій до жертівнї, й згадаєш там, що твій брат має що проти тебе; зостав свій дар перед жертівнею, і йди геть, помирись перш із братом твоїм, а тодї прийди й подай дар твій.

Чували ви, що сказано: Око за око, й зуб за зуб. Я ж вам глаголю: Не противтесь лихому, а хто вдарить тебе у праву щоку твою, повернись до него й другою. І хто схоче судитись із тобою і зняти з тебе свиту, віддай йому й жупанок. І хто силувати ме тебе йти милю, йди з ним дві. Дай, хто в тебе просить, і хто хоче в тебе позичити, не одвертайсь од него.

Чували ви, що сказано: Люби ближнього твого, й ненавидь ворога твого. Я ж вам глаголю: Любіть ворогів ваших, благословляйте, хто клене вас, робіть добро, хто ненавидить вас, і молїть ся за тих, що обижають вас і гонять вас; щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі; Він бо велить сонцю своєму сходити над лихими й над добрими, й посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, що люблять вас, то за що вам нагорода? хиба й митники не те саме роблять? І коли витаєте тільки братів ваших, то що надто робите? хиба й митники не так роблять? Оце ж бувайте звершені, як Отець ваш, що на небі, звершений.

Остерегайтесь подавати милостиню вашу перед людьми, щоб вони вас бачили; а то не мати мете нїякої нагороди від Отця вашого, що на небі. Тим, коли подаєш милостиню, то не труби в трубу перед собою, як роблять лицеміри по школах та по улицях, щоб здобути слави в людей. Істино глаголю вам: Мають вони нагороду собі. Ти ж, як подаєш милостиню, то нехай лїва рука твоя не знає, що робить права: щоб твоя милостиня була потайна; а Отець твій, що бачить потайне, віддасть тобі прилюдно.

Бо коли прощати мете людям провини їх, то й Отець ваш небесний прощати ме вам. Як же не прощати мете людям провин їх, то й Отець ваш небесний не прощати буде провин ваших.

Нїхто не може служити двом панам, бо, або одного ненавидїти ме, а другого любити ме; або до одного прихилить ся, а другим гордувати ме. Не можете Богу служити й мамонї.

Не судїть, щоб вас не суджено. Бо яким судом судите, вас судити муть; і якою мірою міряєте, вам одміряєть ся. Чого ж дивиш ся на порошину в оцї брата твого, у своєму ж оцї полїна не чуєш? Або, як скажеш ти братові твоєму: Дай я вийму порошину тобі з ока, а он у тебе самого полїно в оцї? Лицеміре, перш вийми в себе самого з ока ломаку; тодї добре бачити меш, як вийняти братові твоєму з ока порошину.

Оце ж, усе, що бажаєте, щоб робили вам люде, так і ви робіть їм; се бо єсть закон і пророки.

Прийдїть до мене, всї знеможені та отягчені, я впокою вас. Візьміть ярмо моє на себе, й навчіть ся від мене: бо я тихий і смирний серцем; то й знайдете відпочинок душам вашим. Бо ярмо моє любе, й тягар мій легкий.

і рече: Істино глаголю вам: Коли не навернетесь, та не станете як дїти, то не ввійдете в царство небесне. Оце ж, хто смирить ся, як хлопятко се, той більший у царстві небесному.

Як вам здаєть ся? коли буде в якого чоловіка сотня овечок, та заблудить одна з них, чи не покине він девятьдесять і девять, та не пійде в гори, й не шукати ме заблудної? І коли доведеть ся знайти її, істино глаголю вам, що веселить ся над нею більше, нїж над девятьдесять і девятьма, що не заблудили. Так нема волї перед Отцем вашим, що на небі, щоб загинув один із сих малих.

Коли ж погрішить проти тебе брат твій, ійди й обличи його між тобою й ним самим. Коли послухає тебе, здобув єси брата твого;

Приступивши тодї Петр до Него, рече: Господи, скільки раз грішити ме проти мене брат мій, і я прощати му йому? до семи раз? Рече йому Ісус: Не кажу тобі: До семи раз, а: До сїмдесять раз семи.

Поважай батька твого й матїр, і: Люби ближнього твого, як себе самого.

Рече до него Ісус: Коли хочеш бути звершений, іди продай, що маєш, і дай убогим, а мати меш скарб на небі; і приходь, та й іди слїдом за мною.

Так будуть останнї перві, а перві останнї; багато бо званих, мало ж вибраних.

Не так же буде в вас: нї, хто хоче бути великим між вами, нехай буде вам слугою; і хто хоче між вами бути першим, нехай вам буде рабом, як Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити, й дати душу свою яко викуп за многих.

Ісус же рече йому: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всею душею твоєю, і всею думкою твоєю. Се перва й велика заповідь. Друга ж подібна їй: Люби ближнього твого, як себе самого.

Більший же між вами нехай буде вам слугою. Хто ж нести меть ся вгору, принизить ся, а хто принизить ся, пійде вгору.

Тодї скаже царь тим, що по правицї в него: Прийдїть, благословенні Отця мого, осягнїть царство, приготовлене вам од основання сьвіту. Бо я голодував, а ви дали менї їсти; жаждував, і напоїли мене; був чуженицею, і прийняли мене; нагий, і з'одягли мене; недугував, і одвідали мене; був у темницї, і прийшли до мене. Озвуть ся тодї до него праведні, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодного, та й накормили? або жадного, та й напоїли? Коли ж бачили тебе чуженицею, та й прийняли? або нагим, та й з'одягли? Коли ж бачили тебе недужим, або в темницї, та й прийшли до тебе? І озвавшись цар, промовить до них: Істино глаголю вам: Скільки раз ви чинили се одному з сих братів моїх найменших, менї чинили.

Тодї скаже він і до тих, що по лївицї: Ідїть од мене, прокляті, ув огонь вічний, приготовлений дияволові та ангелам його: бо я голодував, і не дали ви менї їсти; жаждував, і не напоїли мене; був чуженицею, і не прийняли мене; нагим, і не з'одягли мене; недужим і в темницї, і не одвідали мене. Тодї озвуть ся до него й сї, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодного, або жадного, або чуженицею, або нагого, або недужого, або в темницї, та й не послужили тобі? Озветь ся тодї до них і промовить, глаголючи: Істино глаголю вам: Скільки раз не чинили ви сього одному з сих найменших, і менї не чинили.

приступила до Него жінка, маючи посудинку предорогого мира, та й злила на голову Йому, як сидїв за столом.

І пройшовши трохи далїй, припав лицем своїм, молячись і глаголючи: Отче мій, коли можна, нехай мимо йде від мене чаша ся; тільки ж не як я хочу, а як Ти.

І сївши, призвав дванайцятьох, і рече їм: Коли хто хоче першим бути, нехай буде з усїх останнїм і всїм слугою.

Не так же буде в вас; нї, хто хоче стати ся великим між вами, нехай буде слугою вам; і хто хоче між вами стати ся першим, нехай буде усїм рабом. Бо й Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити й дати душу свою викуп за многих.

І як стоїте молячись, прощайте, коли що маєте проти кого, щоб і Отець ваш, що на небі, відпустив вам провини ваші. Коли ж ви не прощаєте, то й Отець ваш, що на небі, не простить вам провин ваших.

і: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю. Оце перша заповідь. А друга подібна, така: Люби ближнього твого як себе самого. Більшої від сих иншої заповіди нема. І каже Йому письменник: Добре, учителю; правду промовив єси, що один єсть Бог, і нема иншого, тільки Він; і що любити Його всїм серцем, і всією думкою, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як себе самого, се більше нїж усї огняні жертви й посьвяти.

А як був Він у Витаниї, в господї Симона прокаженного, та сидїв за столом, прийшла жінка, маючи любастровий збаночок мира нардового, правдивого, предорогого, й розбивши посудинку, злила Йому на голову.

Озвав ся ж і каже їм: Хто має дві одежинї, нехай надїлить немаючого; й хто має харч, нехай так само робить.

Тільки ж глаголю вам, слухаючим: Любіть ворогів ваших, добре робіть ненавидникам вашим, благословляйте кленучих вас, і молїть ся за обидників ваших. Хто бє тебе у щоку, підстав і другу; а хто бере твою свиту, й жупанка не борони. Всякому, хто просить у тебе, дай, і хто бере що твоє, не допевняй ся. І, як хочете, щоб чинили вам люде, так і ви чинїть їм.

І коли любите тих, хто любить вас, яка вам дяка? бо й грішники тих, хто їх любить, люблять. І коли добро робите тим, хто добро робить вам, яка вам дяка? бо й грішники те саме чинять. І коли позичаєте тим, від кого маєте надїю одержати, яка вам дяка? бо й грішники грішникам позичають, щоб одержати стільки ж.

Нї, любіть ворогів ваших, і добро робіть, і позичайте, нїчого від них не сподїваючись; а буде нагорода ваша велика, й будете синами Вишнього; бо Він благий до невдячних і лихих. Будьте ж оце милосерні, як і Отець ваш милосерден. І не судїть, то й не будете суджені; не осуджуйте, то й не будете осуджені; прощайте, то й буде вам прощено. Давайте, то й вам буде дано; міру добру, наталовану, й струснуту, й надто пересипану давати муть вам на лоно ваше. Такою бо мірою, якою міряєте, відміряєть ся вам.

І ось жінка у городї, що була грішниця, довідавшись, що сидить за столом у господї Фарисеєвій, принїсши любастровий збаночок мира, і ставши коло ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слїзми, й волоссєм голови своєї обтирати; й цїлувала ноги Його, й мастила миром.

Два довжники були в одного вірителя: один завинив пятьсот денариїв, другий же пятьдесять. Як же не мали чим оддавати, обом простив він. Хто ж оце з них, скажи, більш його любити ме? Озвав ся ж Симон і каже: Думаю, що той, кому більш простив він. Він же рече йому: Право судив єси. І, обернувшись до жінки, рече Симонові: Чи бачиш ти сю жінку? Увійшов я в твою господу, - води на ноги мої не дав єси; ся ж слїзми обмила ноги мої, і волоссєм голови своєї обтерла. Цїлування не дав єси менї; ся ж, відколи ввійшов я, не перестала цїлувати ноги мої. Оливою голови моєї не намастив єси; ся ж миром намастила ноги мої. Тим глаголю тобі: Оставляють ся гріхи її многі, бо возлюбила много; кому ж мало оставляєть ся, мало любить.

Він же, озвавшись, каже: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всією думкою твоєю, та ближнього твого, як себе самого.

Підхопивши ж Ісус, рече: Чоловік один ійшов з Єрусалиму в Єрихон, і попав ся розбійникам, котрі, обдерши його й рани завдавши, пійшли, зоставивши півмертвого. Случаєм ійшов якийся священик дорогою тією, і, побачивши його, пройшов мимо. Так само ж і левит, лучившись на те місце, приступивши й подивившись, пройшов мимо. Самарянин же один, ідучи дорогою, прийшов до него й, побачивши його, милосердував ся, і, приступивши, обвязав рани його, ллючи оливу та вино, й, посадивши його на свою скотину, привів його в гостинницю, і пильнував його; а назавтра, одходячи, вийняв два денариї, дав гостинникові, та й каже йому: Доглядай його, і що над се видаси, я, вернувшись, оддам тобі. Хто ж оце з тих трох здаєть ся тобі ближнїм тому, що попавсь між розбійники? Він же каже: Хто зробив милость йому. Рече тодї йому Ісус: Іди й ти чини так.

Коли запрошений ти від кого на весїллє, то не сїдай на первому місцї, щоб часом поважнїщий тебе не був запрошений від него, і прийшовши той, хто запросив тебе й його, не сказав тобі: Дай сьому місце; а тодї доведеть ся тобі з соромом останнє місце заняти. Нї, коли ти запрошений, прийшовши сїдай на останньому місцї, щоб, як прийде, хто запросив тебе, сказав тобі: Друже, сїдай вище. Тодї буде тобі слава перед тими, що сидять з тобою. Бо кожен, хто нести меть ся вгору, принизить ся, хто ж принизуєть ся, пійде вгору.

Рече ж і тому, що запросив його: Коли справляєш обід або вечерю, не клич приятелїв твоїх, нї братів твоїх, нї сусїд багатих; щоб часом і вони тебе не запросили, й не було тобі відплати. Нї, коли справляєш гостину, запрошуй убогих, калїк, кривих, слїпих; то будеш блажен, бо не мають чим віддати тобі; віддасть ся бо тобі у воскресенню праведних.

І вставши пійшов до батька свого. Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцїлував його. Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм. Каже ж батько до слуг своїх: принесїть шату найпершу та й одягнїть його; й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги; і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось: бо сей син мій мертвий був, та й ожив; згинув був, та й знайшов ся. І почали веселитись.

Жаден слуга не може двом панам служити: або одного ненавидїти ме, а другого любити ме; або до одного прихилить ся, а другим гордувати ме. Не можете Богові служити й мамонї.

І коли сїм раз на день погрішить проти тебе, й сїм раз на день обернеть ся до тебе, кажучи: Каюсь; прости йому.

Глаголю вам: пійшов сей до дому свого оправданий більш, нїж той; бо кожен, хто несеть ся вгору, принизить ся; хто ж принижуєть ся, пійде вгору.

Ставши ж Закхей, каже до Господа: Ось половину достатку мого, Господи, даю вбогим; і коли кого чим обидив, віддаю вчетверо.

І рече: Правдиво глаголю вам, що вдовиця вбога ся більш усїх укинула: всї бо ті з достатку свого кидали у дари Божі, ся ж з недостатку свого увесь прожиток свій, що мала, вкинула.

Ви ж не так: тільки ж найбільший між вами нехай буде як найменший, і хто старший - як слуга. Хто бо більший: хто за столом, чи хто послугує? хиба не хто за столом? я ж між вами, як слуга.

Він же каже Йому: Господи, з Тобою готов я і в темницю, і на смерть іти.

Ісус же рече: Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять.

Так бо полюбив Бог сьвіт, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, віруючий в Него, не погиб, а мав життє вічнє. Бо не післав Бог Сина свого на сьвіт, щоб осудив сьвіт, а щоб спас ся Ним сьвіт.

Той мусить рости, я ж малїти.

За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її.

І заплакав Ісус. Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!

Мария ж, узявши литру мира нардового, правдивого, предорогого, намастила ноги Ісусу, та й обтерла волоссєм своїм ноги Його; господа ж повна була духу від мира.

Перед сьвятом же пасхи, знаючи Ісус, що прийшла Його година, щоб зійти з сьвіту сього до Отця, - любивши своїх, що були в сьвітї, до кінця любив їх.

Після того налив води в умивальницю, та й почав обмивати ноги ученикам та обтирати рушником, котрим був підперезаний.

Коли ж я помив вам ноги, Господь і Учитель, то й ви повинні один одному обмивати ноги. Приклад бо дав вам, і як я зробив вам, і ви робіть. Істино, істино глаголю вам: Не єсть слуга більший пана свого, анї посланець більший пославшого його. Коли се знаєте, то блаженні ви, коли робити мете се.

Був же за столом один із учеників Його на лонї Ісусовім, котрого любив Ісус.

Заповідь нову даю вам: щоб любили один одного. Як я любив вас, щоб і ви любили один одного. По сьому знати муть усї, що ви мої ученики, коли любов мати мете один до одного.

Коли любите мене, хоронїть заповідї мої.

Хто має заповідї мої і хоронить їх, той любить мене; хто ж любить мене, буде люблений від Отця мого, і я любити му його, і обявлюсь йому.

Відказав Ісус і рече йому: Коли хто любить мене, слово моє хоронити ме, і Отець мій любити ме його, і до него прийдемо, і оселю в него зробимо. Хто не любить мене, словес моїх не хоронить; а слово, що ви чуєте, не моє, а пославшого мене Отця.

Яко ж полюбив мене Отець, і я полюбив вас; пробувайте в любові моїй. Коли заповідї мої хоронити мете, пробувати мете в любові моїй; я хоронив заповідї Отця мого, й пробуваю в любові Його. Се глаголю вам, щоб радощі мої пробували в вас, і щоб радощі ваші сповнились. Се заповідь моя: Щоб любили один одного, як я полюбив вас. Більшої сієї любови нїхто не має, як щоб хто душу свою положив за другів своїх. Ви други мої, коли робити все, що я заповідаю вам. Вже більш вас не зву слугами, бо слуга не знає, що робить пан його; вас же назвав я другами, бо все, що чув я від Отця мого, обявив вам.

Се заповідую вам, щоб любили один одного.

Сам бо Отець любить вас; бо ви мене полюбили, й увірували, що я від Бога вийшов.

Я в них і Ти в менї, щоб були звершені в одно, і щоб зрозумів сьвіт, що Ти мене післав єси і полюбив їх, яко ж мене полюбив єси.

І я обявив їм імя Твоє, і обявляти му, щоб любов, якою любив єси мене, в них була, а я в них.

Як же обідали, рече Ісус Симонові Петру: Симоне Йонин, чи любиш мене більш, нїж сї: Каже Йому: Так, Господи; Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси ягнята мої. Рече йому знов удруге: Симоне Йонин, чи любиш мене? Каже Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси вівцї мої. Рече йому втретє: Симоне Йонин, чи любиш мене? Засмутив ся Петр, що сказав йому втретє: Чи любиш мене? й каже Йому: Господи, Ти все знаєш; Ти знаєш, що люблю Тебе. Рече йому Ісус: Паси вівцї мої.

І всї віруючі були вкупі, і все було в них спільне; і продавали маєтки та достатки, і дїлили їх на всїх, як кому було треба. І що-дня пробували одностайно в церкві, і ламлючи по домах хлїб, приймали харч в радостї і простотї серця,

Та й в недостатку нїхто між ними не був; хто бо був властительом земель або домів, ті, продавши, приносили гроші за продане, та й клали у ногах у апостолів, і роздавали кожному, як кому треба було.

і каменували Стефана, молячогось і глаголючого: Господи Ісусе, прийми дух мій. Приклонивши ж колїна, покликнув голосом великим: Господи, не постав їм сього за гріх. І, се промовивши, уснув.

Місце ж писання, що читав, було се: Як овечку на зарізь ведено Його; й як ягня перед тим, хто стриже його, безголосе, так не відкриває уст своїх. У приниженню Його суд Його взято; рід же Його хто з'ясує? бо береть ся з землї життє Його.

У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати малосильним і памятати слова Господа Ісуса, що Він глаголав: Більше щастє давати, нїж приймати.

надїя ж не осоромлює, бо любов Божа вилилась у серця наші Духом сьвятим, даним нам. Ще бо Христос, як були ми недужими, в свою пору за нечестивих умер. Ледви бо за праведника хто вмре; хиба за благого може ще хто й одважитись умерти. Являє ж свою любов до нас Бог (у тому), що як ще були ми грішниками, Христос за нас умер. Много ж більше тепер, бувши оправдані кровю Його, спасемось Ним од гнїва. Коли бо, ворогами бувши, примирились ми з Богом смертю Сина Його, то много більше, примиривши ся, спасемось у життї Його.

Хто нас розлучить од любови Христової? чи горе, чи тїснота, чи гоненнє, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч? Яко ж писано: задля тебе вбивають нас увесь день, полїчено нас як овечок на заріз. Та у всьому тому ми побіждаємо через Возлюбившого нас.

Упевнив ся бо я, що нї смерть, нї життє, нї ангели, нї князївства, нї сили, нї теперішнє, нї будуче, нї висота, нї глибина, нї инше яке твориво не возможе нас розлучити від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господї нашім.

Глаголю бо благодаттю, даною менї, кожному між вами, щоб не думав більш про себе, нїж треба думати, а думав тверезо, як Бог кожному удїлив міру віри.

Любов (нехай буде) нелицемірна. Ненавидячи лихе, прихиляйтесь до доброго. Братньою любовю (бувайте) один до одного нїжні; честю один одного більшим робіть; у роботї не лїниві; духом горючі, Господеві служачі; в надїї веселї; в горю терпіливі; в молитві непереставаючі, у потребинах сьвятих - подїльчиві; до гостинностї охочі.

Благословляйте тих, хто гонить вас; благословляйте, а не кленїть. Радуйте ся з тими, хто радуєть ся, і плачте з тими, хто плаче. Однаково один з одним думайте. Високо про себе не думайте, а до смиренних нахиляйтесь. Не бувайте мудрі самі в себе. Нїкому злом за зло не оддавайте. Дбайте про добре перед усїма людьми. Коли можна, скільки (се) од вас, з усїма людьми майте мир.

Не відомщайте за себе, любі, а давайте місце гнїву (Божому), писано бо: Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь. Оце ж, коли голодує ворог твій, нагодуй його; коли жаждує, напій його; се бо роблячи, уголлє огняне згребеш на голову його. Не давай ся подужати злу, а подужуй зло добром.

Нїкому ж нїчим не задовжуйтесь, тільки любовю один одному; хто бо любить другого, закон сповнив. Бо се: Не роби перелюбу, Не вбий, Не вкрадь, Не сьвідкуй криво, Не похотствуй, і коли (є) яка инша заповідь, у сему слові містить ся: Люби ближнього твого, як сам себе. Любов ближньому зла не робить; тим любов - сповненнє закону.

Знемогаючого ж у вірі приймайте не на розбіраннє думок.

Ти ж чого судиш брата твого? або й ти, чого докоряєш брата твого? Усї бо станемо перед судищем Христовим. Писано бо: Як живу, глаголе Господь, що передо мною поклонить ся всяке колїно, і всякий язик визнавати ме Бога. Тим же кожен з нас за себе перелїк дасть Богу.

Оце ж більш один одного не осуджуймо, а лучче розсуджуйте, як би не класти спотикання брату, або поблазнї. Знаю я і впевнивсь у Христї Ісусї, що нїщо нескверне само собою; тільки, хто думає, що воно скверне, тому й скверне. Коли ж через їжу брат твій сумує, то вже не по любови ходиш. Не погубляй їжею твоєю того, за кого Христос умер.

Тому ж отсе побиваймось за тим, що для впокою і для збудовання спільного.

Мусимо ми, сильні, немочі безсильних носити, а не собі догоджати. Кожен бо з нас ближньому нехай догоджає, на добре, до збудування. Бо і Христос не собі годив, а яко ж писано: Зневага зневажаючих Тебе упала на мене. Скільки бо перше написано, нам на науку написано, щоб через терпіннє та утїшеннє (з) писання мали надїю. Бог же терпіння та утїшення нехай дасть вам однаково думати між собою по Христу Ісусові, щоб однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа. Тим же приймайте один одного, яко ж і Христос прийняв вас у славу Божу.

Витайте один одного цїлуваннєм сьвятим. Витають вас церкви Христові.

Благаю ж вас, браттє, остерегайтесь тих, що роблять незгоду та поблазнї проти науки, котрої ви навчились, і вхиляйтесь од них. Бо такі Господеві нашому Ісусу Христу не служять, а своєму череву; і ласкавими словами та благословеннєм обманюють серця нелукавих.

Нї, яко ж писано: Чого око не видїло, нї ухо не чуло і що на серце чоловікові не зійшло, те наготовив Бог тим, хто любить Його.

І се вже зовсїм сором вам, що ви судитесь між собою. Чом би вам раднїщ кривди не терпіти? чом лучче не терпіти шкоди?

Про що ж ви писали до мене, то добре б чоловікові до жінки не приставати. Та задля (ухилення) перелюбу, кожен свою жінку нехай має, і кожна свого чоловіка нехай має. Нехай чоловік оддає жінцї, яку треба, любов; так само й жінка чоловікові. Жінка над своїм тїлом не має власти, а чоловік; так же само й чоловік над своїм тїлом не має власти, а жінка. Не вхиляйтесь одно від одного, хиба що по згодї на (який ся) час, щоб пробували в постї та молитві, та й знов докупи сходьтесь, щоб сатана не спокушував вас невдержаннєм вашим.

Бувши бо вільний від усїх (непідневолений нїкому), зробив я себе усїм слугою, щоб більш придбати:

Нїхто свого нехай не шукає, а кожен (того) що другого.

Не будьте спотиканнєм нї Жидам, нї Грекам, нї церкві Божій, яко ж і я у всьому всїм годжу, не своєї шукаючи користи, а користи многих, щоб спасли ся.

щоб не було роздїлення в тїлї, а щоб члени однаково один про одного дбали. І коли терпить один член, терплять з ним усї члени; а коли славить ся один член, радують ся з ним усї члени.

Коли мовами людськими глаголю й ангелськими, любови ж не маю, то став ся я як мідь дзвіняча і бубен гудячий. Коли маю пророцтво і знаю всї тайни і все знаннє, і коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любови ж не маю, то я нїщо. І коли роздам увесь маєток мій, і коли тїло моє передам, щоб його спалено, любови ж не маю, то нїякої користи менї (з того). Любов довго терпить, милосердує; любов не завидує; любов не величаєть ся, не надимаєть ся, не осоромлює, не шукає свого, не пориваєть ся до гнїву, не думає лихого; не веселить ся неправдою, а веселить ся правдою; все покриває, всьому йме віри, на все вповає, все терпить. Любов нїколи не впадає (гине); чи то ж пророцтва, вони впадуть; чи то мови, вони замовкнуть; чи то знаннє, воно зникне.

Тепер же пробувають віра, надїя, любов, сї троє; більша ж із сих любов.

Дбайте про любов і жадайте духовного, найбільше ж, щоб пророкувати.

Все вам нехай в любові дїєть ся.

Бо любов Христова вимагає від нас, судячих так, що, коли один за всїх умер, тодї всї вмерли; і (що) Він умер за всїх, щоб живі нїколи більш собі не жили, а Тому, хто за них умер і воскрес.

а у всьому показуючи себе яко слуг Божих: у великому терпінню, в горю, в нуждах, в тїснотах, в ранах, в темницях, в бучах, у працях, у недосипаннях, у постах, в чистотї, в знанню, в довготерпінню, в добростї, в сьвятому Дусї, в любові нелицемірній, в словах правди, в силї Божій, із зброєю праведности в правій і лївій, славою і безчестєм, ганьбою і хвалою; яко дуросьвіти, та правдиві; яко незнані, та познані; яко вміраючі, і ось ми живі; яко карані, та не повбивані; яко сумні, а завсїди веселі; яко вбогі, многих же збогачуючі; яко нїчого немаючі, а все держучи.

що у великому допустї горя наддостаток радощів їх, і до глибини убожество їх достаткувало багацтвом щирости їх. Бо вони по силї - се я сьвідкую - і над силу доброхітні. З великим благаннєм благали нас прийняти дар і товаришуваннє (спільність) в служенню сьвятим. І не, яко ж ми надїялись, а оддали себе перш Господеві, та й нам, волею Божою;

А ви, яко ж у всьому достаткуєте вірою, і словом, і знаннєм, і всяким дбаннєм, і любовю вашою до нас, щоб і в сїй благодатї достаткували. Не повелїваючи глаголю, а через дбаннє инших хочу допевнитись в щиростї вашої любови. Знаєте бо благодать Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас з'убожів, бувши багатим, щоб ви убожеством Його збагатились.

Бо коли в кого є охота, то вона приятна по тому, як хто має, а не по тому, як хто не має.

Покажіть же доказ любови вашої і хвалення нашого вами перед ними й перед лицем церков.

Кожен (давай), яко ж постановляє в серцї, не з жалю або з примусу; веселого бо дателя любить Бог.

Сам же я Павел благаю вас лагідностю і тихостю Христовою, а що в вічі смиренний між вами, а, не будучи між вами, сьміливий проти вас;

Тим любо менї в немочах, докорах, нуждах, гоненнях, тїснотах за Христа; коли бо я немочний, тодї я сильний.

На останок, браттє, радуйте ся, звершуйтесь, утїшайтесь, те ж саме думайте, мирно живіть, то й Бог любови й миру буде з вами. "Витайте один одного цїлуваннєм сьвятим.

Благодать Господа Ісуса Христа і любов Божа, і причастє сьвятого Духа з усїма вами. Амінь.

Нема Жидовина, нї Грека; нема невільника, нї вільного; нема мужеського полу, нї женського: усї бо ви одно, в Христї Ісусї.

Бо в Христї Ісусї нї обрізаннє нїчого не може, нї необрізаннє, а віра, любовю сильна.

Ви бо, браттє, покликані на волю; тільки щоб воля ваша не була причиною (до гріха) тїлу; а любовю служіть один одному. Увесь бо закон в одному слові сповняєть ся: Люби ближнього твого, як себе самого. Коли ж ви гризете й заїдаєте один одного, то гледїть, щоб не були пожерті один від одного.

Явні ж дїла тїлесні; оце вони: перелюб, блуд, нечистота, розпуст, ідолослуженнє, чаруваннє, ворогуваннє, свари, ненависть, гнїв, суперечки, незгода, єресї, зависть, убийство, пянство, бенкети й таке инше. Се наперед глаголю вам, яко ж і наперед глаголав, що хто таке робить, ті царства Божого не наслїдять.

А овощ духа: любов, радощі, мир, довготерпіннє, добрість, милосердє, віра, тихість, вдержливість. На таких нема закону.

Браттє, хоч і впаде чоловік у яке прогрішеннє, ви, духовні, направляйте такого духом тихости, доглядаючи себе, щоб і тобі не бути спокушеним. Один одного тягарі носїть, і так сповняйте закон Христів.

Коли бо хто думає, що він що єсть, бувши нїчим, сам себе обманює. Дїло ж своє нехай випробовує кожен, тодї хвалу в собі мати ме, а не в иншому.

Добре ж роблячи, не вниваймо, свого бо часу своє жати мем, не ослабіваючи. Тим же оце, доки час маємо, робімо добро всїм, а найбільш товаришам по вірі.

яко ж вибрав нас у Йому перед оснуваннєм сьвіта, щоб бути нам сьвятим і непорочним перед Ним у любови,

Того й я, чувши про вашу віру в Господа Ісуса і любов до всїх сьвятих, не перестаю дякувати за вас, роблячи спомин про вас у молитвах моїх,

Бог же, багатий на милость, по превеликій любові своїй, котрою полюбив нас, і нас, мертвих провинами, оживив укупі з Христом (благодаттю ви спасені),

Його бо ми твориво, сотворені в Христї Ісусї на добрі дїла, котрі наперед призначив Бог, щоб ми в них ходили.

щоб Христос вселив ся вірою в серця ваші, щоб ви, закоренившись і оснувавшись у любови, могли зрозуміти з усїма сьвятими, що таке ширина, й довжина, й глибина, й висота, і зрозуміти любов Христову, що перевисшує (всякий) розум, щоб сповнились усякою повнею Божою.

Благаю ж оце вас я, вязник у Господї, ходити достойно поклику, яким вас покликано, з усякою смирнотою й тихостю, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любови, стараючись держати єдиненнє духа в мирному союзї.

Хто крав, більш не крадь, а лучче працюй, роблячи руками своїми добре, щоб мав що подати тому, хто в нуждї. Всяке гниле слово нехай не виходить з уст ваших, а тільки таке, що годить ся на збудуваннє віри, щоб подало благодать тим, хто чує. І не засмучуйте Духа сьвятого Божого, котрим ви запечатані в день викупу. Усяка гіркість, і гнїв, і ярость, і крик, і лайка нехай зникне од вас із усїм лихим. Бувайте ж один до одного добрі, милосерні, прощаючи один одному, яко ж і Бог у Христї простив вам.

Оце ж будьте послїдувателями Божими, як любі дїти, і ходїть у любові, яко ж і Христос улюбив нас і оддав себе за нас на жертву і на посьвят Богу, у солодкі пахощі.

корючись один одному в страху Божім.

Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив церкву, і себе видав за неї,

Так мусять чоловіки любити своїх жінок, як свої тїла; хто бо любить свою жінку, себе самого любить. Нїхто бо ще нїколи тїла свого не зненавидїв, а годує і гріє його, яко ж і Господь церкву; тим що ми члени тїла Його, від тїла Його і від костей Його.

Того-то покине чоловік батька свого й матїр, і пригорнеть ся до жінки своєї, і будуть удвох одно тїло. Тайна се велика, я ж глаголю що до Христа і до церкви. Тим то і ви по одному кожен свою жінку так нехай любить, як і себе, а жінка нехай боїть ся свого чоловіка.

Дїти, слухайте своїх родителїв у Господї, се бо по правдї. Поважай батька твого і матїр: се перва заповідь із обітуваннєм: щоб добре тобі було і був ти довголїтен на землї. І ви, батьки, не роздразнюйте дїтей своїх, а зрощуйте їх у науцї і напоминанню Господньому. Слуги, слухайте панів по тїлу з страхом і трепетом, у простотї серця вашого, яко ж і Христа,

Мир браттю і любов з вірою від Бога Отця і Господа Ісуса Христа. Благодать з усїма, хто любить Господа нашого Ісуса Христа в незотлїнню. Амінь.

Бог бо менї сьвідок, як я люблю усїх вас по милости Ісус-Христовій. І про се молюсь, щоб любов ваша ще більш та й більш достаткувала у розумі і у всякому чуттї, щоб допевнитись вам, що лучче, і щоб були чисті і непорушені в день Христа,

Коли ж оце (є) утїшеннє в Христї, або яка одрада любови, коли (є) яка спільність духа, коли (є) яка милость і милосердє, то сповнїть мою радість, щоб однаково думали, одну любов маючи, один дух і один розум. Нїчого (не роблячи) перекором або з марної слави; а смирним розумом один одного вважаючи більшим себе. Не про своє кожен, а також про другого (справи) кожен дбайте.

Так бо нехай думаєть ся у вас, як і в Христї Ісусї, котрий, бувши в образї Божому, не вважав хижацтвом бути рівним Богу; тільки ж умалив себе, прийнявши вид слуги, бувши в подобиї чоловічому, і здававшись видом, яко чоловік, принизив себе, бувши слухняним аж до смерти, смерти ж хрестної.

Тим же, браттє моє любе й жадане, радосте і вінче мій, стійте так у Господї, любі.

Дякуємо Богу й Отцеві Господа нашого Ісуса Христа, молячись всякого часу за вас, почувши про віру вашу в Христї Ісусї і любов, що маєте до всїх сьвятих,

Тепер радуюсь у страданнях моїх за вас, і доповняю недостаток горювання Христового у тїлї моїм (смертному) за тїло Його, котре єсть церква,

щоб утїшились серця їх, з'єднавшись у любові і на всяке багацтво повної певности розуму на познаннє тайни Бога і Отця і Христа,

Тепер же покиньте й ви те все: гнїв, ярость, злобу, лайку, соромні слова од уст ваших. Не кривіть словом один проти одного, скинувши з себе давнього чоловіка з дїлами його, і одягнувшись у нового, що обновляєть ся в розумі по образу Того, хто сотворив його, де нема Грека, нї Жидовина, обрізання і необрізання, чужоземця і Скита, невільника й вільного, а все й у всьому Христос.

Одягнїть ся ж оце, яко вибрані Божі, сьвяті і любі, в милость милосердя, добрість, смирність, тихість і довготерпіннє, терплячи один одного й прощаючи собі, коли хто на кого має жаль; яко ж і Христос простив вам, так і ви. Над усїм же сим любов, котра єсть союз звершення, і мир Божий нехай править в серцях ваших, до котрого вас і покликано в одному тїлї, та й будьте вдячні. Слово Христове нехай вселяєть ся в вас, багате на всяку премудрість, навчаючи і наставляючи самих себе псальмами та гимнами, та піснями духовними, у благодатї сьпіваючи в серцю вашому Господеві. І все, що нї робите словом або дїлом, усе в імя Господа Ісуса, дякуючи Богу й Отцеві через Него.

Жінки, коріть ся своїм чоловікам, яко ж подобає в Господї. Чоловіки, любіть жінок і не бувайте гіркими до них. Дїти, слухайте родителїв у всьому, се бо угодно Господеві. Батьки, не роздражнюйте дїтей ваших, щоб не внивали.

Слуги, слухайте у всьому панів по тїлу, не перед очима тільки служачи, яко чоловіковгодники, а в простотї серця, боячись Бога; і все, що робите, від душі робіть, яко ж Господу, а не людям,

У премудростї ходїть перед тими, що осторонь, викупляючи час. Слово ваше нехай буде завсїди ласкаве, приправлене сіллю, щоб знали ви, як кожному відказувати.

Вас же нехай Господь намножить і збагатить любовю один до одного й до всїх, яко ж і ми до вас, щоб утвердити серця ваші непорочні в сьвятостї перед Богом, Отцем нашим у прихід Господа нашого Ісуса Христа з усїма сьвятими Його.

Що ж до братньої любови, то не треба писати вам, самі бо ви навчені від Бога любити один одного. І справдї ви так чините всїм братам по всїй Македониї. Благаємо ж вас, браттє, достаткувати ще більш,

Того ж то втїшайте один одного і збудовуйте один одного, яко ж і робите. Благаємо ж вас, браттє, знайте тих, которі працюють між вами, і старшинують над вами в Господї, і навчають вас, і поважайте їх вельми високо в любові за дїло їх. Живіть мирно між собою. Благаємо ж вас, браттє, урозумлюйте непорядних, утїшайте малодушних, піддержуйте немочних, довго терпіть усїм. Гледїть, щоб нїхто не оддавав злом за зло, а завсїди про добре дбайте і один для одного і для всїх.

Дякувати мусимо Богу завсїди за вас, браттє, яко ж воно й достойно, бо вельми росте віра ваша, і множить ся любов кожного з усїх вас один до одного; так що ми самі хвалимось вами по церквах Божих за терпіннє ваше і віру у всїх гоненнях ваших і в горю, що приймаєте, в доказ праведного суду Божого, щоб удостоїтись вам царства Божого, ради котрого й страждаєте.

Господь же нехай направить серця ваші у любов Божу і в терпіннє Христове.

Конець же завітування єсть любов з щирого серця та совісти благої і віри не лицемірної,

Намножила ся ж благодать Господа нашого вірою і любовю, що в Христї Ісусї.

Нїхто ж нехай молодостю твоєю не гордує; а будь взором для вірних, у слові, у життю, у любові, у дусї, у чистотї.

Коли ж хто про своїх, а найбільш про домашнїх не промишляє, той відцуравсь віри, і гірший од невірного.

Ти ж, чоловіче Божий, від сього втїкай; побивай ся за правдою, благочестєм, вірою, любовю, терпіннєм, тихостю.

Дякую Богу, котрому служу від прародителїв чистою совістю, що без перестанку згадую тебе в молитвах моїх ніч і день, бажаючи видїти тебе, памятаючи сльози твої, щоб сповнитись радощами,

Бо дав нам Бог не духа страху, а (духа) сили і любови і здорового розуму. Оце ж не сором ся сьвідчення Господа нашого, анї мене, вязника Його, а страждай з благовістєм Христовим по силї Бога,

Слуга ж Господень не повинен сваритись, а бути тихим до всїх, навчаючим, незлобним, щоб нагідно навчав противних, чи не дасть їм Бог покаяння на зрозуміннє правди,

Будуть бо люде самолюбцї, сріблолюбцї, пишні, горді, хулителї, родителям непокірні, невдячні, безбожні, нелюбовні, непримирливі, осудливі, невдержливі, люті, вороги добра, зрадники, напастники, гордувники, що більш люблять розкоші, нїж Бога, мають образ благочестя, сили ж його відцурались. І ти від таких одвертай ся.

Ти ж послїдував єси моїй науцї, життю, постанові, вірі, довготерпінню, любові, терпінню,

Ти ж говори, що личить здоровій науцї: старики щоб були тверезі, чесні, мірні, здорові вірою, любовю, терпіннєм; старі жінки так само щоб убирались як годить ся сьвятим, (були) не осудливі, не підневолені великому пянству і навчали добра, щоб доводили до розуму молодших, любити чоловіків, жалувати дїтей, щоб були мірними, чистими, господарними, добрими, корились своїм чоловікам, щоб слово Боже не зневажалось. Молодїж так само напоминай знати міру. У всьому ж сам себе подаючи за взір добрих дїл, у науцї цїлость, поважність, слово здорове, недокорене, щоб осоромив ся противник, не маючи нїчого казати про нас докірно.

Нагадуй їм, щоб начальства і власти слухали і корились, і до всякого доброго дїла були готові, щоб нїкого не хулили, не були сварливі, а тихі, показуючи всяку лагідність до всїх людей. Були бо колись і ми нерозумні, непокірні, і зведені слуги похотям та всяким розкошам, живучи в злобі та завистї, гидкими бувши та ненавидячи один одного. Як же явилась благость і чоловіколюбиє Спаса нашого Бога, не з дїл праведних, що ми робили, а по своїй милости спас нас купеллю новорождення і обновлення Духа сьвятого,

Дякую Богу моєму всякого часу, згадуючи тебе в молитвах моїх, чуючи про любов твою та віру, що маєш до Господа Ісуса і до всїх сьвятих,

Велику бо маємо радість і утїху з любови твоєї, бо серця сьвятих дізнали одради через тебе, брате. Тим, хоч велику сьміливость маю в Христї, наказувати тобі, що треба, та ради любови лучче благаю, бувши таким, як Павел, старець, тепер же і вязник Ісуса Христа;

Не єсть бо Бог неправеден, щоб забути дїло ваше і труд любови, що показали ви в імя Його, послугувавши і послугуючи сьвятим.

Тим що милостив буду на неправди їх, і гріхів їх і беззаконий їх не згадувати му більше."

і назираймо один одного, заохочуючи до любови і добрих дїл, не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай, а один одного піддержуючи, і стілько більше, скілько більше бачите, що наближуєть ся день.

кого бо любить Господь, карає; і бє всякого сина, котрого приймає." Коли караннє терпите, Бог до вас такий, як до синів: чи єсть бо такий син, котрого не карає батько? Коли ж ви пробуваєте без карання, котрого спільниками стались усї, то ви неправого ложа дїти, а не сини. Ще ж, мали ми батьків, тїла нашого карателїв, та й поважали їх; то чи не геть більше коритись нам Отцю духів, і жити мемо?

Братня любов нехай пробуває. Гостинности не забувайте, через се бо инші, не відаючи, вгостили ангелів. Памятайте вязників, мов би з ними ви увязнені, бідолашних, самі бувши в тїлї.

Благотворення ж і подїльчивости не забувайте; такими бо жертвами вельми догоджують Богу.

Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю,

Тим же, браттє моє любе, нехай буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв. Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить. Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.

Коли хто думає, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра.

Коли бо ввійшов у громаду вашу чоловік з золотим перснем, в одежі осяйній, ввійшов же й вбогий в мізерній одежі, і ви споглянете на того, що носить осяйну одежу, і скажете йому: Ти сїдай отут гарно, а вбогому скажете: Ти стань отам, або сїдай отут на підніжку моїм, то чи не пересуджуєте між собою і не станетесь суддями з ледачими думками? Слухайте, браттє моє любе: хиба не вбогих сьвіту сього вибрав Бог на багатих вірою і наслїдників царства, котре обіцяв тим, хто любить Його? Ви ж зневажили вбогого. Хиба не багаті підневолюють вас, і не вони тягнуть вас на судища?

Коли ж оце звершуєте закон царський по писанню: "Люби ближнього свого, як себе самого", добре чините; коли ж на лиця дивитесь, то гріх робите, докорені законом, як переступники.

Суд бо без милосердя тому, хто не зробив милости, і вихваляєть ся милосердє суду (понад суд).

Коли ж брат або сестра нагі будуть і жадні щоденної страви, а з вас хто скаже їм: Ідїть з миром, грійтесь і годуйтесь, а не дасть їм потрібного для тїла; яка (з того) користь? Так само й віра, коли дїл не має, мертва сама по собі.

Так само й язик - малий член, а вельми хвалить ся. Ось малий огонь, а які великі речі палить! І язик огонь, сьвіт неправди; так, язик стоїть між членами нашими, сквернячи все тїло, і палючи круг природи, а запалюючись од геєнни.

Хто мудрий та розумний між вами, нехай покаже з доброго життя дїла свої в лагідности і премудрости. Коли ж гірку зависть маєте та сварку в серцї вашому, то не величайтесь і не кривіть на правду.

Де бо зависть та сварка, там безладдє і всяке лихе дїло. А та премудрость, що звише, найперше чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милости і добрих овочів, безсторонна і нелицемірна. Овощ же праведности сїєть ся в упокої тим, хто творить упокій.

Звідкіля войни та свари в вас? Чи не звідсїля: з розкошів ваших, що воюють у членах ваших? Бажаєте, та й не маєте; убиваєте і завидуєте, та й не можете осягти; сваритесь і воюєте, та й не маєте, тим що не просите. Просите, та й не приймаєте, тому що погано просите, щоб обернути на розкоші ваші.

Більшу ж дає благодать; тим же і глаголе: "Господь гордим противить ся, смиренним же дає благодать." Коріте ся ж оце Богу, противте ся ж дияволові, то й утїче од вас. Приближуйтесь до Бога, то й приближить ся до вас; очистїть руки, грішники, і направте серця (ваші), двоєдушники. Страдайте, сумуйте та плачте; сьміх ваш у плач нехай обернеть ся, і радість у горе. Смирітесь перед Господом, то й підійме вас. Не осуджуйте один одного, браттє; хто бо осуджує брата та судить брата свого, осуджує закон і судить закон; коли ж закон судиш, то ти не чинитель закону, а суддя.

Оце ж хто знає, як чинити добро, та й не чинить, тому гріх.

Терпіть же й ви, утвердїте серця ваші, бо прихід Господень наближуєть ся. Не зітхайте один на одного, браттє, щоб вас не осуджено: ось, суддя перед дверима стоїть. За взір тяжкої муки і довгого терпіння прийміть, браттє моє, пророків, що глаголали імям Господнїм.

Визнавайте один одному гріхи, і молїте ся один за одного, щоб сцїлитись вам. Много бо може молитва праведного ревна.

Душі ваші очистивши, в послусї правди Духом, на братню любов нелицемірну, із чистого серця любіте один одного щиро,

Тим то, відложивши всяку злобу, і всякий підступ і лицемірство і зависть і всяку осуду, яко ж новорожденні дїти будьте жадні словесного чистого молока, щоб у ньому виросли на спасеннє;

Усїх шануйте; браттівство любіте; Бога лякайтесь; царя честїть. Слуги, з усяким страхом корітесь панам, не тільки добрим і лагідним, а також лукавим.

На се бо ви покликані, бо і Христос страждав за вас, оставляючи вам приклад, щоб ви йшли слїдом за Його стопами; котрий не зробив гріха, анї не знайдено підступу в устах Його; котрий, злословлений, не злословив, і страждаючи, не грозив, а передав Судячому праведно;

Наконець же, будьте усї одної думки, милосердуючі, братолюбні, сердечні, привітливі; не віддаючи зло за зло, або докір за докір; а насупроти благословляйте, знаючи, що на те ви покликані, щоб благословеннє наслїдили.

Перш усього ж майте один до одного щиру любов, бо любов покриває множество гріхів. Будьте гостинні один для одного без дорікання. Кожний, яко ж приняв дар, так ним нехай служить один одному, як добрі доморядники всякої благодати Божої.

Саме так, молодші, коріть ся старшим; усї ж, один одному корячись, смирностю підпережіть ся; бо "Бог гордим противить ся, смирним же дає благодать." Смиріть ся ж під сильну руку Божу, щоб піднїс вас угору свого часу; всяку журбу вашу скинувши на Него, бо Він стараєть ся про вас.

Витайте один одного у цїлуванню любови. Впокій вам усїм, що в Христї Ісусї. Амінь.

то доложіть до сього усе ваше стараннє, і подайте у вірі вашій чесноту, а в чеснотї розум, а в розумі вдержаннє, а у вдержанню терпіннє, а в терпінню побожність, а в побожностї братню любов, а в братній любові любов (для всїх).

хто ж хоронить слово Його, істино у тому любов Божа звершена. По тому знаємо, що ми в Ньому.

Хто говорить, що він в сьвітлї, а ненавидить брата свого, той в темряві аж досї. Хто любить брата свого, в сьвітлї пробуває, і поблазнї у ньому нема; хто ж ненавидить брата свого, той в темряві, і в темряві ходить, і не знає де йде, бо темрява ослїпила очі його.

Не любіте ж сьвіта, анї того, що в сьвітї. Коли хто любить сьвіт, нема любови Отцївської у ньому;

Глядїть, яку любов дав нам Отець, щоб ми дїти Божі звались. Тим то не знає нас сьвіт, що не пізнав Його.

Се бо віщаннє, котре ви чули від почину, щоб ми любили один одного,

Ми знаєм, що перейшли від смерти у життє, бо любимо братів; хто не любить брата, пробуває в смертї. Кожен, хто ненавидить брата свого, той чоловікогубець; а ви знаєте, що жоден чоловікогубець не має життя вічнього, в ньому пробуваючого. У сьому пізнали ми любов, що Він за нас душу свою положив; і ми повинні за братів душі класти. Хто ж має прожиток у сьвітї, і видить брата свого, що в потребі, та й зачинить серце своє перед ним, то як любов Божа пробуває у ньому? Дїточки мої, не любім словом, анї язиком, а дїлом і правдою.

А се заповідь Його, щоб вірували в імя Сина Його Ісуса Христа, й любили один одного, яко ж і дав заповідь нам.

Любі, любім один одного; бо любов від Бога, і кожен, хто любить, від Бога родив ся, і знає Бога; хто не любить, не пізнав Бога, бо Бог любов. У сьому явилась любов Божа в нас, що Бог Сина свого єдинородного у сьвіт післав, щоб ми жили через Него. У сьому любов, не що ми любили Бога, а що Він любив нас, і післав Сина свого на вблаганнє за гріхи наші. Любі, коли так Бог полюбив нас, то й ми повинні один одного любити. Бога нїколи нїхто не бачив; коли ж любимо один одного, то Бог у нас пробуває, і любов Його звершена в нас.

Ми пізнали також, та й увірували в любов, котру має Бог до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, в Бозї пробуває, а Бог в ньому. У сьому звершена любов у нас, щоб мати одвагу на день суду, бо який Він, такі й ми у сьвітї сьому. Страху нема в любові, а звершена любов геть виганяє страха, бо страх має муку, і хто лякаєть ся, той не звершений в любові. Ми любимо Його, бо Він перший любив нас. Коли хто каже: Що люблю Бога, а брата свого ненавидить, той ложник; бо хто не любить брата, котрого бачить, Бога, котрого не бачить, як може любити? І заповідь сю маємо від Него, щоб, хто любить Бога, любив і брата свого.

Кожен, хто вірує, що Ісус єсть Христос, той від Бога родив ся; і кожен, хто любить Родившого, любить і рожденого від Нього. По сьому пізнаємо, що любимо дїтей Божих, коли Бога любимо, і заповідї Його хоронимо. Се бо любов Божа, щоб ми хоронили заповідї Його; а заповідї Його не тяжкі.

Нехай буде з вами благодать, милость, впокій від Бога Отця, і від Господа Ісуса Христа, Сина Отцївського, в правдї і любові.

І тепер прошу тебе, панї, не яко нову заповідь пишу тобі, а котру мали ми від почину, щоб любили один одного. І се любов, щоб ми ходили по заповідям Його. Се заповідь, яко ж ви чули від почину, щоб у нїй ходили.

і себе в любові Божій хоронїть, дожидаючи милости Господа нашого Ісуса Христа до життя вічнього. Також инших милуйте, розсуджуючи; инших же страхом спасайте, вихоплюючи з огня, ненавидячи ще й одежу, од тїла опоганену.

і від Ісуса Христа, котрий сьвідок вірний, первородень із мертвих, і князь царів земних; Йому, милуючому нас, і обмившому нас від гріхів наших в крові своїй,

Тільки ж маю проти тебе, що ти любов твою перву оставив.

Знаю твої дїла і любов і служеннє, і віру, і терпиливість твою, і дїла твої, і що останнїх більше, як первих.

Я, кого люблю, докоряю і караю; будь же ревний і покай ся.

Вже не будуть голодні, анї жадні, анї падати ме на них сонце, анї жадна спека; Агнець бо, що на серединї престола, пасти ме їх, і водити ме їх до живих жерел вод; і Бог отре всяку сльозину з очей їх.

А я Йоан бачив город той сьвятий, новий Єрусалим, що сходив від Бога з неба, приготований, як невіста украшена чоловікові своєму.

І обітре Бог усяку сльозу з очей їх; і смерти більш не буде; анї смутку, анї крику, анї труду не буде вже; перве бо минуло. І рече Сидячий на престолї: Ось, усе нове роблю. І рече менї: Напиши; сї бо слова правдиві і вірні. І рече менї: Стало ся! Я Альфа і Омега, почин і конець. Я дам жадному з жерела води життя дармо. Хто побідить, наслїдить усе, і я буду йому Бог, а він буде менї син.