27 – Страждання

З того ж дерева, що дає знаттє доброго й лихого, з того не важитимешся їсти, ато вмреш певно того ж дня, як скоштуєш із його.

А жінцї рече: Наготую тобі муки в вагонїннях твоїх; мучившись роджати меш дїти, а до мужа твого поривати ме тебе, він же панувати ме над тобою. І чоловікові рече: Що послухав єси гласу жени твоєї та попоїв з того дерева, що заповідав я сього єдиного не їсти, проклята земля задля тебе; в печалї і тузї харчувати мешся з неї по всї днї живота твого. Тернину да осет родитиме вона тобі, і їстимеш польове зело. У поту лиця твого їстимеш хлїб твій, аж покіль вернешся в землю, що з неї й узято тебе. Земля бо єси і землею візьмешся.

І рече Господь: Бачив я бідуваннє людей моїх, що в Египтї, і почув голосїннє їх із причини приставників; знаю бо печаль їх. І зійшов я рятувати їх із потали Египецької та вивести їх із землї тієї, та ввести їх у землю добру й простору, в землю текучу молоком і медом, в займище Канаанське та Гетіївське, та Аморіївське та Ферезіївське та Євузіївське. І се голосїння синів Ізрайлевих дійшло до мене, та й бачив я тїсноту, що нею тїсьнять їх Египтяне.

Господь бо воювати ме за нас, ви ж бувайте супокійні.

І рече: Коли щиро слухати мешся голосу Господа Бога твого, і чинити меш праведне в очу його, і нахиляти меш ухо до заповідей його, і допильновувати меш усїх установ його, нї одну болесть, що я наводив на Египтян, не наведу на тебе: я бо Господь, Бог твій, що виздоровлює тебе.

Бо коли їх тїснити меш, і вони заголосять до мене, дак я певно голос їх почую.

А служити мете ви Господеві, Богу вашому, і благословляти ме хлїб твій й воду твою, і видалю я недугу зміж вас;

І коли зубожіє брат твій і він опустить руки при тобі, мусиш допомогти йому; як приходень і комірник, жити ме при тобі.

І дам я мир в країнї, і лежати мете собі, і нїхто не буде непокоїти вас; і вигублю хижого зьвіра в країнї, і меч не проходити ме по землї вашій.

І коли зневажите установи мої, і гордувати ме душа ваша присудами моїми, так що не сповняти мете всї заповідї мої і зломите заповіт мій; Так я зроблю те саме з вами: я допущу на вас страх, сухоти і пропасницю, від якої почорнїє в очах і душа зомлїє; і сїяти мете марно насїннє ваше, вороги бо ваші пожеруть його. І поставлю лице моє проти вас, і побють вас вороги ваші; і запанують над вами ненавидники ваші, і втікати мете, хоч нїхто не буде гонити за вами.

В тїснотї твоїй, і як все те постигне тебе при кіньцї днїв, ти навернешся до Господа, Бога твого, і послухаєш голосу його. Бо Господь, Бог твій, милостивий Бог; він не покине тебе і не скарає тебе, і не забуде про завіт батьків твоїх, що про його клявся перед ними.

І відхилить Господь усяку недугу від тебе; і не допустить він жадної лихої зарази Египецької, що знаєш їх, а нашле її на всїх ненавидників твоїх.

Одїж твоя не розлетїлась на тобі і ноги твої не попухли за сорок років. І мусиш знати в серцї твому, що Господь, Бог твій, карав тебе, як чоловік карає сина свого. Тим же то мусиш додержувати заповідї Господа, Бога твого, ходити дорогами його і боятись його.

Він дає сиротинї і вдовицї, і милує приходня даючи йому хлїб і одїж.

Ось, я кладу сьогоднї перед вами благословеннє і прокляттє: Благословеннє, як будете слухати заповідей Господа, Бога вашого, що заповідаю вам їх сьогоднї, Прокляттє, як не будете слухати заповідей Господа, Бога вашого, та й позвертаєте з дороги, що вам сьогоднї заповідаю, та будете ходити за иншими богами, яких не знаєте.

Як виходиш на війну проти ворогів і бачиш конї й колесницї, і люд лїчбою більший за тебе, не бійся їх; бо з тобою Господь, Бог твій, що вивів тебе з Египецької землї.

І коли будеш пильно слухати голосу Господа, Бога твого, і старатись сповняти всї заповідї його, що заповідаю їх тобі сьогоднї, так Господь, Бог твій, поставить тебе висше над усї народи землї.

Кличу сьогоднї проти вас за сьвідки небеса і землю: Поставив я перед тобою життє і смерть, благословеннє і прокляттє! Вибирай же життє, щоб жити на сьвітї тобі і твому насїнню, Люблючи Господа, Бога твого, слухаючи голосу його і прихиляючись до його: він бо життє твоє і довголїттє твоє; щоб тобі жити на землї, що надїлити її клявся Господь батькам твоїм Авраамові, Ізаакові і Яковові.

Стійте кріпко й твердо, не бійтесь і не лякайтесь їх! Бо сам Господь, Бог твій, буде з тобою; не загаїться він і не покине тебе.

І сам Господь ійти ме перед тобою, сам він буде з тобою; не загаїться він і не покине тебе; не лякайсь і не трівожся!

Подивітесь тепер, що я, се я, що стою, і нема Бога кромі мене! Я вбиваю і оживляю, я задаю рани і сцїляю; і нема нїкого, хто б спас із руки моєї!

Я ж завітую тобі: Стій твердо й мужно, не лякайсь і не вдавайсь в тугу: бо Господь, Бог твій з тобою, куди б ти нї повернувсь.

І рече до них Йозуа: Не лякайтесь і не бійтеся, бувайте кріпкі й мужні, бо так чинити ме Господь з усїма ворогами вашими, що з ними воювати мете.

Бог і мертвить, Бог і живить; він зводить у глибінь, і в гору підносить; Злиденним й багачам (по вподобі) робить, одного веде униз він, другого угору. З пороху земного нуждаря підносить, з грязї бідного у гору возносить, щоб з князями посадити, у наслїддє престолом слави надїлити; бо від Господа основи землї, і він заложив на них кулю земну.

І спорудив там Давид Господеві жертівника й принїс всепаленнє й мирну жертву. І Господь змилосердився над країною, та й одвернув погубу від Ізраїля.

Того часу занедужав Езекія на смерть. І прийшов до його пророк Ісаїя Амосенко, й рече до його: Так говорить Господь: Упорядкуй дом твій, бо вмреш, не одужаєш. І повернув він лице своє до стїни й молився Господеві сими словами: Ой Господи! спогадай же, що я ходив вірно й з щирим серцем перед обличчєм твоїм, і чинив праведне в очах твоїх. Та й заплакав Езекія в голос. Ісаїя ж не покинув іще середнього переддвірку, аж ось прийшло до його таке слово Господнє: Вернись та промов до Езекії, кназя народу мого: Тако гляголе Господь, Бог предка твого Давида: Почув я молитву твою й побачив сльози твої. Оце ж я оздоровлю тебе: на третий день пійдеш у храм Господень. І прибавлю тобі віку пятнайцять років; до того вирятую тебе й сей город із потали царя Ассирийського, й захищати му сей город задля себе й задля раба мого, Давида.

Хвалїтеся сьвятим іменем його; нехай радїє серце тих, що шукають Господа; Питайте про Господа та силу його, шукайте по всяк час лиця його; Згадуйте про чуда, що він творив, про чуда й про суди з уст його;

І впокориться народ мій, що зветься іменням моїм, і будуть молитись і шукати лиця мого, й навернуться з поганих стежок своїх, то я почую з неба й прощу гріх їх, і вигою землю їх. Тепер будуть очі мої отворені й уші мої вважливі до молитви на місцї сьому.

З ним рамя тїлесне, а з нами Господь, Бог наш, щоб помагати нам і битись в битвах наших. І скріпився народ від таких слів Езекії, царя Юдейського.

Прийшов посел до Йова та й сповістив: Воли були в плузї, а ослицї паслись поблизу, Аж се - набігли Савеї та й позаймали їх; кметї ж повитинали мечем; один я втїк сповістити тебе. Ще він говорив, аж приходить другий й говорить: Огонь Божий упав з неба й пройшов, палаючи, проміж вівцями й кметями та й пожер їх; один я втїк сповістити тебе. Ще сей говорив, аж ійде другий й говорить: Халдеї зложили три ватаги, напали на верблюди та й позаймали їх; кметї ж повистинали мечем; один я втїк, сповістити тебе. Ще говорив сей, аж приходить инший й говорить: Сини твої й дочки трапезували й пили вино в дому старшого брата свого, Аж несподївано схопилась буря від пустинї, наперла на всї чотири угли в будинку, і дім завалився на дїти та й вони погинули; один я втїк сповістити тебе. І встав Йов, роздер одежу на собі та й обстриг волоссє на голові, припав до землї й поклонився,

І промовив: Нагим вийшов я з матерньої утроби, нагим і вернусь. Господь дав, Господь і взяв; як до вподоби було Господеві, так і сталося; нехай буде імя Господнє благословенне!

І відказав Сатана й промовив: Шкуру за шкуру, а за свою душу оддасть чоловік усе, що має. Просьтягни тільки руку твою й торкнись костей його й тїла його, - чи благословити ме він тебе? І рече Господь Сатанї: Ну, він у руцї твоїй тільки душу (життє) його пощади. І пійшов Сатана зперед Господа, та вдарив Йова лютою проказою від підошов аж до тїмя. І взяв він черепок, щоб ним скребтись, та й сїв на попелищі (далеко від господи).

І промовила до його жона його: Чи ти ще держати мешся твердо в твоїй праведностї? Занехай Бога й умри. Він же промовив до неї: Ти плещеш таке, як яка безумна. Приймали ми добре од Господа, а лихого б то й не приймати? У всьому тому не провинив Йов устами своїми.

Перечувши три приятелї Йовові про все те нещастє, яке на його впало, пійшли, кожен із свого місця: Елифаз Теманський, Билдад Савхеаський й Зофар Наамський, й зійшлись, щоб пійти разом посумувати з ним і розважити його. Споглянувши на його віддалеки, не познали його та й заплакали в голос; і роздер кожен одежу на собі, та й почали кидати порох проти неба понад головами своїми. І седїли вони такенькі біля його на землї сїм день і сїм ночей, й нї один не говорив до його й слова, бачили бо, що біль його був надто великий.

Блаженний той, кого Господь карає, тим не цурайсь Господнього навчання! Поранить він, та сам перевяже рану; ударить він, та його ж руки й гоять.

Се (одно) ще було б відрадою менї, і я кріпився б у безпощадній муцї моїй, що не противився словові Сьвятого. Що ж за сила в мене, щоб надїятись ще менї? і який конець, щоб протягати менї життє моє?

До страдаючого повинен би мати спожалїннє друг його, наколи він не стратив страху перед Всевишним.

Тїло обвили червяки та струпи, мов кора земляна; шкіра на менї ріпава, та й береться все гноєм.

Він сповнить ще сьміхом і твої уста й губи твої - радїсним викликом.

Омерзїло душі моїй життє моє; то ж дам я волю смуткові мойму; говорити му в горю душі моєї.

І тодї забудеш біду, й хиба, як про воду, що протекла, згадувати меш про неї. І яснїйше, анїж південь, попливе життє твоє, й прояснїєш, мов ранок. Певність у тебе тодї із надїєю буде; ти захищен, і можеш безпечно почивати. Будеш лежати собі, й не буде нїкого, хто б тебе страшив, і многі стануть запобігати (ласки) у тебе.

Ви ж тілько льжу куєте; всї ви лїкарі безварті.

Ось, він убиває мене, та я не перестану надїятись; я бажаю лиш оборонити поступки мої перед лицем його.

Я ж, мов глина, розпадаюсь, як одежа, що її міль переїла.

Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.

Поприсихали кістки до кожі й до тїла мого, зосталась тільки кожа около зубів моїх:

Я знаю** - Відкупитель мій живе, й він у послїдний день підійме з пороху отсю розпадаючуся кожу мою, І я в тїлї мойму побачу Бога.

А нинї ниє душа моя в менї; днї смутку обгорнули мене. Ніччю вертить мене в костях моїх, і жили мої не мають спокою.

Нутро моє кипить і не перестає; днї печальні прийшли на мене. Я почорнїлий ходжу, та не від сонця; серед громади стаю і кричу. Я братом шакалам зробивсь, струсям товаришем стався. Кожа вчорнїла моя, костї обгоріли від жару.

Або наводиться він на розум хоробою на постелї своїй та тяжким болем у всїх костях своїх, Так, що він одвертається від хлїба й душа його від улюбленої страви. Тїло спадає на нім, так що його не видко, самі костї виставляються, що їх перш не було видно. А душа його наближуєсь ід могилї, а життє його 'д смертї.

От як треба до Бога говорити: Я потерпів кару, - більш не буду грішити; А чого я не розумію, - ти навчи мене, і скоро вчинив беззаконність, вже більше не буду.

І вернув Господь Йовові втрату, як він помолився за свої друзі, й дав Господь Йовові удвоє тілько, як мав уперед. Тодї поприходили до його всї брати його й усї сестри його й всї давні знаємі його, й їли хлїб із ним у його в домівцї; виявлювали йому свої жалощі й розважали його про все нещастє, яке допустив був на його Господь. І подарував йому кожен зміж їх кеситу й золоту каблучку.

Піднімаються царі землї, і князї радять раду проти Господа й проти Помазанця його: Розорвім пута і скиньмо з себе посторонки їх! Господь, що сидить на небесах, сьміється, і ругається над ними.

Но ти, Господи, оборонний щит передо мною, ти слава моя, ти підносиш голову мою. Голосом моїм кличу до Господа, і він чує мене з гори сьвятої своєї. Я положився і спав; я проснувся, бо Господь заступив мене. Не боюсь і десятків тисячей народу, що кругом проти мене встали.

Спокійно і ляжу і засну; бо ти, Господи, один даєш менї жити безпечно.

Помилуй мене, Господи! бо я немочен; вилїчи мене, Господи, бо стревожились костї мої. І душа моя вельми злякалась. Ти ж, Господи, докіль? Зглянься, Господи, вирятуй душу мою, спаси мене ради милостї твоєї.

І буде Господь пристанню пригнетеному, велике прибіжище під час злиднїв. І будуть вповати на тебе, хто знає імя твоє; бо ти не опускаєш нїкого, хто шукає тебе, Господи.

Помилуй мене, Господи, зглянься над недолею моєю від ненавидників моїх, і підніми мене від дверей смертї,

Ти бачив, бо ти поглядаєш на тїсноту й муку, щоб віддати рукою твоєю; на тебе вповає нещасний, ти єси поміч сиротинї.

Доки носити менї щодня думу в душі моїй, журбу в серцї моїм? Доки буде підніматись ворог мій надо мною? Зглянься ж, дай відповідь, Господи, Боже мій! Просьвіти очі мої, щоб я не заснув смертю.

По всяк час сяє Господь передо мною; як що він по правицї в мене, то не захитаюсь. . Тому радується серце моє, і веселиться душа моя, й тїло моє спочине у певнотї. Ти бо не оставиш душі моєї в підземній пропастї, і не даси твому побожному бачити зотлїння. Ти вкажеш менї дорогу життя; перед лицем твоїм повнота радощів, по правицї твоїй блаженство по всяк час.

Сохрани мене, як зїницю ока; в тїни крил твоїх стережи мене Від безбожників нападаючих на мене, від ворогів душі моєї, що кругом обступили мене.

Проводиреві хора: Від раба Господнього Давида, котрий сьпівав слово піснї сієї до Господа, як Господь ізбавив його з рук ворогів його і з рук Саула. І сказав він: Л юблю тебе, Господи, сило моя! Господь скеля моя, і ізбавленнє моє; мій Бог, моє прибіжище, на него вповати му. Він щит мій і ріг мого спасення, башта моя високая. Покличу Господа, котрому належиться слава, і від ворогів моїх спасуся. Обгорнули мене муки смертні, злякали мене потоки погибелї. Пута пекольні обняли мене, сїти смертні обхопили мене. В тїснотї моїй заквилив я до Господа, і благав Бога мого; він почув з храму свого голос мій, і благаннє моє дійшло до слуху його.

Він бо не мерзиться і не гордує бідним у злиднях, і не одвертає лиця свого від него; і молитву його він вислухає.

Псальма Давидова. Господь пастирь мій, не мати му недостатку. Дав менї оселю серед лугів зелених, він веде мене до тихих потоків. Він справляє душу мою; він веде мене по праведній дорозї задля імени свого. Хоч би я ходив по долинї тїни смертної, то не боюся жадного лиха, ти бо єси зо мною; твоя палиця і підпора дає менї духа. Ти наповняєш стіл мій перед очима ворогів моїх; ти помазав голову мою і кубок мій повний, аж переливається. Так, милосердє і благодать будуть провожати мене по всї днї життя мого; і жити му в домі Господнїм по всї днї.

Зглянься на мене, і помилуй! Бо я одинокий і бідний. Збільшився пострах у серцї моїм, виведи мене із тїсноти. Споглянь на горе моє, і на труди мої, і прости всї гріхи мої!

Давидова. Господь сьвітло моє і спасеннє моє; кого менї боятися? Господь твердиня життя мого; перед ким менї лякатись? Як здогонили мене злюки, щоб пожерти тїло моє; напасники мої і вороги мої, - вони спіткнулись, і наложили головами. Коли військо облогою проти мене стане, не боїться серце моє; як вдарять боєм на мене, я й тодї вповаю: Одного в Господа прошу, одного тілько бажаю: жити в домі Господнїм поки життя мого, щоб дивитись на благость Господню і служити в храмі його. Він бо заховає мене в своїй домівцї в день недолї, він захистить мене в заулку намета свого, він підніме мене на скелю!

Бо коли б покинули мене батько мій і рідна мати, то Господь приняв би мене.

Господь сила моя й щит мій; на него вповало серце моє, і він допоміг менї; тому радується серце моє, йому віддам хвалу піснею моєю.

Господи Боже мій! До тебе кликав я, і ти вилїчив мене. Господи, ти випровадив душу мою з пекла, оживив мене зміж тих, що йдуть під землю. Сьпівайте псальми Господеві, ви, його побожні люде, і прославляйте сьвяту память його! Бо на хвилину гнїв його; ласка ж його поки життя; посилає на ніч сльози, а досьвіта радість.

Що за вжиток буде з крові моєї, як я ляжу в домовину? Чи буде прославляти тебе порох? Чи возвістить правду твою? Почуй, Господи, і змилосердися! Господи, прийди менї в поміч! Ти перемінив плач мій у радість, зняв із мене сумну плахту, і обгорнув мене радостю. Щоб душа моя сьпівала тобі, не мовчала. Господи, Боже мій, по віки буду прославляти тебе!

Нахили до мене ухо твоє, спаси мене скоро! Будь менї баштою, домом оборонним, щоб спасти мене! Ти бо єси скеля моя, башта моя, і задля імени твого веди мене й навчай мене.

Змилуйся надо мною, Господи! Бо я в тїснотї; із журби запались очі мої, душа моя і внутро моє. Бо в горю нидїє життє моє, і лїта мої в зітханню; в несправедливостї ізнемоглась сила моя, і костї мої струпішіли. Став я посьміховиском не то що для всїх ворогів моїх, а й надто ще більше для сусїдів моїх, і страшилом для знакомих моїх; хто бачить мене на улицї, той втїкає від мене. Забуто мене в серцї, як помершого; став я наче розбита посудина.

Днї мої в руках твоїх; вирятуй мене з рук ворога мого і від гонителїв моїх!

Як я мовчав, нидїли сустави мої від мого зітхання цїлий день. Бо цїлий день тяготїла на менї рука твоя; соки мої висохли як під лїтню спеку.

Ось бо Господнї очі на тих, що бояться його, на тих, що вповають на милосердє його, Щоб рятувати душу їх од смертї, і спасти життє під час голоднечі.

Ангел Господень чатує кругом боящихся його; і визволяє їх.

Очі Господнї на праведних, і уші його на молитву їх; Лице Господнє проти тих, що творять зло, щоб знищити память їх на землї. Праведні взивають, і Господь чує і збавить їх з усїх тїснот їх. Господь близько від тих, в кого роздерте серце; і в кого дух розбитий, він спасе його. Багацько лиха у праведника, та від усього збавить його Господь. Він хоронить всї костї його, і нї одна з них не переломиться.

А я, коли вони нездужали, надягав волосїнну плахту, смиряв постом душу і молитва моя верталась до грудї моєї; Як для друга або брата, так я побивався; як за матїрю падкуючи, так я в журбі хилився.

Як дорога благість твоя, о Боже, коли дїти людські сховку шукають у тїнї крил твоїх. Поживляться до сита достатками дому твого, і струями солодощів твоїх напоїш їх. Бо в тебе жерело життя; в твому сяєві побачимо сьвітло.

Господь сьміється з него, бачить бо, що прийде день його. Добули беззаконники меча, і натягнули лука свого, щоб повалити мізерного і бідного, порубати ходячих правою дорогою. Меч їх пройде їм крізь серце їх, і луки їх сокрушаться.

Вважай на безвинного і гляди на правдивого; є бо добра доля для чоловіка мирного.

Нема здорового місця на моїм тїлї задля гнїву твого; нема спокою в костях моїх задля гріха мого. Бо несправедливостї мої спали на голову мою, як тягарь великий, вони затяжкі для мене. Смердять, гниють рани мої задля нерозуму мого. Я скорчився, над міру зігнувся; сумуючи, цїлий день похожаю. Бо стегна мої ранами зовсїм покриті, і нема здорового місця на тїлї моїм. Я знемігся і занепав надто, я ридаю від жалю серця мого. Господи, перед тобою все бажаннє моє, і зітханнє моє не є перед тобою закрите. Серце моє бьється, опустила мене моя сила, і сьвітло очей моїх, вже й його нема в мене.

Одверни від мене твою кару! Я пропадаю від замахів руки твоєї. Коли ти караєш чоловіка за несправедливість, то як павутину розриваєш те, чого йому бажається; оттак, як подих той, всї люде. Почуй молитву мою, Господи, і вислухай прошеннє моє; не мовчи на мої сльози! Бо я прохожий перед тобою і чужинець, як всї батьки мої.

Він випровадив мене з погибельної пропастї, з болотнистого багна; і поставив ноги мої на скалу, і утвердив кроки мої; А в уста мої вложив нову пісню, псальму Господеві нашому. Побачать многі, побояться і вповати муть на Господа.

Ти, Господи, не відхиляй від мене милосердя твого; милість твоя і правда твоя нехай завсїди стоять на сторожі коло мене!

Піддержить його Господь на смертному ложі; цїле лїговиско його переміняєш в недузї його. Я сказав: Господи, змилуйся надо мною! Сцїли душу мою, бо согрішив я проти тебе.

Чому хиляєшся, душе моя, і затревожилась в мене? Вповай на Бога! Бо я буду ще прославляти його за спасеннє лиця його. Боже мій, душа моя хиляється в мене; тому спогадав я тебе із землї Йорданської і Гермонської, з гори Мізгар.

І так прийду я до жертівника Божого, до Бога, що сповняє мене превеликою радостю, і прославлю на гуслях тебе, Боже, мій Боже! Чого хиляєшся, душе моя, і чого непокоїшся в менї? Вповай на Бога! Буду бо ще прославляти його, котрий є спасеннє лиця мого і Бог мій!

Проводиреві хора: для синів Корея: після голосу аламот, пісня. Бог нам прибіжище і сила, поміч скора в нещастях. Тому не злякаємось, хоч би земля зворушилась і гори захитались серед моря.

Вгамуйтесь і пізнайте, що я Бог! Я вознесуся між народами, вознесуся на землї! Господь сил небесних з нами, висока твердиня наша Бог Якова.

Бо той Бог наш - Бог по віки! Він буде проводирем нашим аж до смерти.

І клич мене в день тїсноти; я визволю тебе, і ти прославиш мене.

Дай менї почути радість і веселість, і зрадїють костї, тобою розбиті.

Жертва Богу дух сокрушений; серця сокрушеного і смиренного ти не відкидаєш, Боже.

Побачать се праведники і злякаються, вони сьміяти муться над ним: Ось чоловік, що не шукав в Бога сили своєї, а надїявся на величину багацтва свого, і ледачими вчинками своїми добув сили.

Він вибавив душу мою в бою проти мене; було бо їх багацько проти мене.

Спустись на Господа з твоїм оберемком, і він піддержить тебе; не допустить він нїколи, щоб праведник захитався.

В день страху мого я вповаю на тебе! Ради Бога хвалити му слово його: на Бога вповаю, не побоюся; що заподїє менї тїло? Цїлий день зневажають вони слова мої, всї думки їх на зло проти мене. Збираються, ховаються, мої пяти назирають, бо засїли на душу мою.

Блуканнє моє залїчене в тебе. Збери сльози мої в посудину твою; чи не записані вони в тебе?

На Бога вповаю, не побоюся; що заподїє менї чоловік? Зо мною, Боже, обіти слюбовані перед тобою, віддам хвалу тобі. Ти бо збавив душу мою від смертї. Чи не спасеш і ніг моїх від спотикання, щоб ходити менї перед Богом в сьвітлї життя сього?

Проводиреві хора: "Не пропадеш." Давидова памятна пісня, коли втїкав від Саула до печери. П омилуй мене, Боже, помилуй! Бо до тебе прибігає душа моя, і я сховаюсь під тїнню крил твоїх, поки перейде погибіль.

А ти, Господи, посьмієшся над ними, осоромиш всї народи. Сило моя! До тебе я обертаюсь, ти бо прибіжище моє.

А я про силу твою буду сьпівати, і вранцї прославляти благость твою; ти бо був великою зашитою моєю, і прибіжищем в день тїсноти моєї. Тобї, сило моя, буду сьпівати псальми; Бог бо защита моя, Бог помилує мене.

Проводиреві хора: при струнах; Давидова. Почуй Боже просьбу мою, вислухай молитву мою! З кінця землї взиваю до тебе, бо серце моє ниє; ти виведеш мене на скелю, що за висока для мене. Ти бо був прибіжище моє, сильна защита від ворога. Дай менї жити в шатрі твоїм по віки, знайти притулок під покровом крил твоїх.

Проводиреві хора: про Ідутуна; псальма Давидова. Т ілько на Бога вповає тихо душа моя, від него моє спасеннє. Він тілько моя скеля, моя защита, моя висока твердиня; не захитаюсь нї трохи.

На одного Бога вповай, душе моя! Бо на него надїя моя. Тілько він є моя скеля, моя защита, моя висока твердиня; я не захитаюсь. В Бозї моє спасеннє і моя слава; сильна моя скеля, моє прибіжище в Бозї. Вповай, народе, на него по всякий час! Виливайте перед ним серця ваші!

Давидова псальма про те, як він був у пустинї Юдейській. Боже, ти єси Бог мій! Тебе шукаю пильно! Жадає тебе душа моя, за тобою прагне тїло моє у землї висохлій, прагнущій, безводній, Щоб бачити силу твою і славу твою, як видїв тебе в сьвятинї. Милість бо твоя над життє лучша; уста мої прославляти муть тебе. Так, буду тебе хвалити, поки життя мого, руки мої підносити в імя твоє. Як шпігом і товщею, насититься душа моя, і радісним голосом хвалити муть тебе уста мої. Як згадаю тебе на моїй постелї, розмишляю про тебе у всї доби ночі. Бо ти прийшов до помочі менї, і я буду радуватись в тїнї крил твоїх. Душа моя йде слїдом за тобою, правиця твоя піддержує мене.

Батько сиротам і суддя вдовам Бог у сьвятому домі своїм. Одиноким дає Бог жити вкупі в одній домівцї, закованих виводить на волю до щастя; ворохобникам же дає місце в пустинї.

І до старостї, до пізної старостї, не опусти мене, Боже, поки не возвіщу рамя твоє будущому роду; всїм, що прийдуть, потугу твою! І твоя справедливість, Боже, надто велика, ти Боже, що вчинив єси дїла великі, хто рівня тобі? Ти, що дав нам зазнати богацько біди і лиха, ти знов даєш нам життє, і добуваєш нас із пропастей землї. Побільши потугу мою, обернись і потїши мене. І я буду на псалтирі прославляти тебе, правду твою, мій Боже! Буду псальмувати при гуслях тобі, Сьвятий Ізраїля! Радуються уста мої, сьпіваючи псальми тобі, і душа моя, котру ти збавив єси;

Та при тобі я зостався: ти взяв мене за праву руку. Радою твоєю будеш мене вести, і приймеш мене в славу. Кого маю в небі? І крім тебе нема для мене втїхи на землї. Як зотлїє тїло моє і серце моє, то скеля серця мого й доля моя - Бог по віки.

Признайте правду бідному і сиротинї; оправдайте нужденного і вбогого.

Бажає і лине душа моя до двора Господнього; серце моє і тїло моє радісно взивають до Бога живого. Навіть горобець знайшов собі домівку, і ластівка гнїздо своє, де кладуть писклят своїх, а я жертвеники твої, Господи сил небесних, мій царю і мій Боже! Щасливий, хто жиє в домі твоїм! По віки будуть тебе хвалити!

В день туги моєї покличу тебе, ти бо вислухаєш мене.

Велика бо милість твоя надо мною, ти вибавив душу мою з підземної пропастї.

Згадай що до мене, яке життє моє! Хиба на суєту мізерну сотворив ти всїх дїтей людських? Котрий чоловік жиє і не побачить смертї, визволить душу свою від сирої землї?

Молитва Мойсея, чоловіка Божого. Господи, ти був пристанню нашою з роду в рід.

Х то під покровом Всевишнього, той буде в тїнї Всемогучого. Я кажу до Господа: Ти моя пристань і твердиня, мій Бог, на його вповати буду. Він бо спасе тебе від сїла птахоловця і від чуми погибельної. І закриє тебе покровом своїм, ти знайдеш притулок під крилами його; щитом і тарчею буде правда його. Не злякаєшся перед страхом серед ночі, перед стрілою, що в день летить. Перед чумою, що в темряві ходить, перед заразою, що в день нївечить. Тисяча впаде коло тебе, і десять тисячей правобіч від тебе, - тебе ж не займе.

Ти бо Господа всевишнього, мою пристань, взяв собі за оселю. Так, не постигне тебе жадне нещастє, і жадне лихо не приблизиться до шатра твого: Бо він ангелам своїм звелить над тобою, берегти тебе на всїх дорогах твоїх. На руках понесуть тебе, щоб нога твоя не спотикнулась о камінь. На левів і зміїв будеш наступати, левчуків і гадюк ти розтопчеш. Він любить мене, за те збавлю його; поставлю його на місцї певному, він бо знає імя моє. Покличе мене, і озвуся, буду коло него в тїснотї; вислобоню його і прославлю. Довгий вік йому дарую і дам побачити спасеннє моє.

Як було важко менї на серцї від натовпу думок моїх, твоя потїха роскошою сповняла душу мою.

Та Господь високий мій замок, і Бог мій скеля притулку мого.

Похвальна Псальма. Воскликнїть Господеві, цїла земля! Служіть Господеві з радостю! Прийдїть перед лице його з піснями! Знайте, що він Господь Бог! Він, не ми, сотворив нас, - нарід його й отару паші його. Ввіходьте у ворота його з хвалою, у двори його з піснями похвальними! Хвалїть його, прославляйте імя його! Благий бо Господь; милість його вічна і вірність його з роду в рід.

Молитва нужденного, що, униваючи серцем, виливає жаль свій перед Господом. Господи, почуй молитву мою, і прийми жаль мій! Не ховай лиця твого в день тїсноти моєї; прихили ухо до мене; в день, коли призиваю тебе, не гайся, вислухай мене. Бо днї мої, як дим, улїтають, і костї мої, як у жарі, тлїють. Як билина, серце моє обгоріло та ізсохло, вже забув я хлїб мій їсти. Від голосу мого стогнання пристали костї мої до тїла.

Днї мої, як тїнь зникають, і як трава я сохну. Ти ж, Господи, будеш по віки, і память твоя з роду в рід.

Псальма Давидова. Благослови, душе моя, Господа, і все внутро моє - сьвяте імя його! Прославляй, душе моя, Господа, і не забудь усї добродїйства його! Він прощає всї несправедливостї твої, сцїляє всї недуги твої; Він вибавляє тебе із могили, вінчає тебе ласкою і милосердєм;

Він бо знає постать нашу, памятає, що ми з пороху взялися. Чоловік, - як трава днї його, як квітка в полі, так він цвите, відцвитає; Понесеться вітер над нею, і вже не стало її, і не знайти більш місця її. Милість Господа од віку до віку над тими, що бояться його, і справедливість його над дїтьми дїтей їх,

Часто спасав він їх; вони ж гнївили його радою своєю, і падали за несправедливість свою. Але він зглянув на їх неволю, як почув моленнє їх; І згадав він заповіт свій з ними, і жаль йому стало по великостї милосердя його. І дав їм знайти милосердє в усїх, що в полон їх забрали.

Терплючи голод і смагу, вони томились душею. Тодї взивали до Господа в тїснотї своїй, і він визволяв їх з біди їх.

Він бо наситив душу прагнущу, й голодуючу душу сповнив добром. Седїли вони в тьмі і в тїнї смертї, сковані нуждою і желїзом, Бувши впертими проти слова Божого і зневажаючи волю Всевишнього, Тому смирив він серце їх бідою; вони падали, і не було помочі для них. Тодї Господа вони благали у своїй тїснотї, і він спасав їх з біди їх. Вивів їх з темноти і з тїнї смертної, і розбив їх кайдани.

Безумні - за свої переступні дороги і за свої несправедливостї караються. Душа їх одвертається від їжи, і вони приближились до воріт смертних. Тодї благають Господа в своїй тїснотї, і він визволяє їх з біди їх. Посилає слово своє і вертає їм здоровлє, і спасає їх від домовини їх.

Вернись, душе моя, до спокою твого! Бо Господь добродїй твій. Ти бо спас душу мою від смерти, очи мої від слїз, ногу мою від пропастї. Буду ходити перед Господом в країнї живих.

Дорога перед очима Господа смерть угодників його.

З тїсноти кликав я до Господа; Господь вислухав мене, вивів на простір широкий. Господь зо мною, не злякаюсь; що зможе чоловік заподїяти менї?

Лучче вповати на Господа, як покладатись на чоловіка. Лучче вповати на Господа, як на князїв надїятись.

Не вмру, буду жити і росказувати про дїла Господнї.

Тяжко покарав мене Господь, та не віддав мене смертї.

До пороху пристала душа моя; оживи мене по слову твому.

Ниє душа моя від смутку; піддвигни мене, по слову твому!

Се ж одрада для мене в горю моїм, що слово твоє оживляло мене.

Як ще не був я впокорений, блукав я; тепер же сповняю слово твоє.

Благо менї, що був я впокорений, щоб уставів твоїх навчитись.

Знаю, Господи, що суди твої справедливі, і що по правдї ти покарав мене. Милість твоя нехай буде обрадою для мене, по слову твому до слуги твого! Змилосердися надо мною, то буду жити! Бо закон твій моя роскіш.

Як би не закон твій, моя роскіш, я в бідї моїй пропав би. Нїколи не забуду приказів твоїх; ти бо ними оживив мене.

Над міру я похилився, Господи, оживи мене по слову твому!

Скорбота і горе постигли мене; та заповідї твої роскіш моя.

Поміч моя від Господа, що сотворив небо і землю.

Господь заступить тебе від всякого лиха, він заступить душу твою. Заступить Господь вихід твій і вхід твій від нинї по віки.

Хто сїє з сльозами, той збере з піснями. Іде з плачом, несе сїмя сїяти; вертає домів веселий, несучи снопи свої.

Надїюсь на Господа; душа моя надїється, і вповаю на слово його. Душа моя дожидає Господа, більше як сторожа ранку, як сторожі ранку.

Проводиреві хора; псальма Давидова. В изволи мене, Господи, від лихих людей! Від чоловіка насильного, заступи мене! Котрі злобу в серцї замишляють, що дня до бою збираються. Гострять язик свій, як у змія; їдь гадюча в устах їх.

Я знаю, що Господь явить правосуддє пригнобленим, справедливість бідним.

Научна пісня Давидова. Молитва, як був в печері. Голосом моїм взиваю до Господа, голосом моїм до Господа молюся. Виллю перед ним жаль мій, виявлю перед ним тїсноту мою. Як дух мій знемігся в мене, то знав ти стежку мою. На дорозї, де ходив я, заставили тайно сїла на мене. Гляну правобіч мене, та й бачу: нема нїкого, хто б пізнав мене; нема жадного притулку для мене, нїхто не дбає про душу мою. До тебе взивав я, Господи, кажучи: Ти моє прибіжище, моя доля в країнї живих! Зглянься на поклик мій, бо я вельми знемігся; спаси мене від гонителїв моїх, вони бо надто сильні для мене. Виведи з темницї душу мою, да прославлю імя твоє! Праведні обступлять мене, коли явиш менї милість твою.

До тебе простираю руки мої; як спрагнена земля, так душа моя тебе жадає. Поспіши, Господи, вислухай мене! Дух мій холоне. Не крий лиця свого передо мною! ато буду як ті, що йдуть в домовину!

Господь близько до всїх, хто кличе його, до всїх, що кличуть його в правдї. Він сповняє бажаннє тих, що бояться його; чує благаннє й спасає їх. Господь хоронить всїх, що люблять його, а беззаконних погубляє. Да звістять хвалу Господню уста мої; і всяке тїло да прославить сьвяте імя його по віки!

Творить правосуддє пригнобленим, дає хлїба голодним. Господь вязнїв визволяє. Господь слїпим очі вітворяє, Господь пригноблених підносить, Господь любить праведних; Господь захожих заступає, він сироту і вдову піддержує; а дорогу беззаконних на бік повертає.

Він сцїляє розбитих серцем, і завязує рани їх.

Надїйсь на Господа всїм серцем твоїм і не покладайся на власний твій розум. У всїх стежках твоїх думай про його, а він простувати ме шляхи твої. Премудрим сам себе не величай у думцї; бійся Господа й остерегайсь лихого. За се пошле тобі у тїло він здоровлє й силу в костї твої.

Туга в серцї придавлює людину, та слово приязне її розвеселяє.

Веселе серце чинить і лице веселим, а як туга в серцї, то і душа ниє.

Веселе серце - як лїк, добродїйне, а дух сумовитий висушує й костї.

Імя Господнє - се кріпка тверджа; втече праведник у неї, і він безпечен.

Дух в чоловіцї підпирає немочі його, а дух прибитий - хто може піддержати його?

Смерть і життє - в руцї язика, й хто любить його, їсти ме плоди його.

Коли ти в бідї показавсь безсилком, то бідна сила в тебе. Рятуй тих, що їх на смерть ведуть, а тих, що їх засуджено на страченнє - чи ж покинеш їх?

Дайте сикеру бідоласї, й вина тим, що їх серце в горю; Нехай випє й свої забуде злиднї, та не думає все про свої страдання. Отверай уста за того, хто голосу нїде не має, та щоб сиріт боронити.

Усьому під небом свій час і всякому дїлу своя пора: Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене; Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати; Час плакати й час сьміятись; час сумовати й час танцювати,

Добра слава лучша над пахущі мастї, а день смертї лучше родин. Лучше йти в дім, де плачуть, нїж у такий, де бенкетують; усї бо люде так закінчують, а живущий прийме се до серця. Сумуваннє лучше сьміху; бо в смутку стає серце лїпшим. Серце мудрих - у сумному дому, а серце дурних - у веселому.

У днї щасливі заживай добра, а в днї нещасливі - розумуй: Бог так само сотворив сей, як і той, щоб чоловік нїчого не міг проти його сказати.

Куди, в яке місце вас іще бити, коли ви не перестаєте бути упрямими? Кожна голова в ранах, кожне серце хворе. Від підошви в нозї та й до тїмя на голові нема в йому здорового місця: рани, синяки, рани гниючі не вичищені, не перевязані й не змягчені оливою.

Всї краї тепер оддихають в спокою, з радощів сьпівають;

І хоч скарає коли Господь Египет, то скарає, але й оздоровить: вони навернуться до Господа, а він вислухає й улїчить їх.

Від сього і в мене трясуться бедра; муки схопили мене, як болї в положницї. Я зворушивсь тим, що чую; я стрівоживсь тим, що бачу.

Засумує, заниє; поникне, помарнїє куля земна; поникнуть і ті, що з висока позирали на людей на землї. Бо земля вся зледащіла під живучими на нїй, вони бо переступили закони; змінили устави; зломали вічний заповіт. Тим то пожере прокляттє землю, й живучі на нїй відберуть кару; за те попалені осадники землї, й не багато зостанесь людей.

Ти бо був убогому захистом; охороною бідного тїсного часу в него, втечищем під хуртовину, й тїнню у спеку; бо лють гнобителїв дихала на них, мов буря об мур.

Потоптана буде смерть по всї віки, й повтирає Господь сльози з усїх лиць, і здійме ганьбу з свого люду по всїй землї; от як говорить Господь.

Твердого духом хорониш ти в повному впокої, за те, що він на тебе вповає. Вповайте ж на Господа повіки, бо Господь Бог - се твердиня вічна.

Господи! ти даруєш мир; бо ж усї справи наші ти нам устроюєш.

Та Господь жде ще, щоб вам ласку явити, здержуєсь, щоб вас пожалувати; бо Господь - се Бог правди; блажен, хто вповає на його. На Сионї люд жити ме знов, знов у Ерусалимі; й не будеш гірко плакати, - він змилосердиться на голос плачу твого, й скоро його почує, - дасть відповідь тобі. І дасть вам Господь хлїб у горю, й воду в нуждї; і вчителї твої небудуть ховатись та й очі твої будуть бачити вчителїв твоїх; І уші твої все будуть чути впомин їх позад тебе: Ось дорога, простуй нею! як би ви схибили вправо, чи схибили в лїво;

Підкріпляйте овялі руки, додавайте сили колїнам хитливим; Скажіте млявим на душі: будьте мужні, не бійтеся; ось Бог ваш; прийде пімста, відплата від Бога; він прийде спасти вас. Тодї прозрять очі в слїпих, і уші в глухих відтворяться. Тодї хромий підскочить, як олень, а язик в нїмого піснею озветься; бо проторгнуться в пустинї води, й в степу - потоки.

І постане там дорога, а тая дорога назветься дорогою сьвятою; не ходити ме шляхом тим нї один нечистий, - він їм одним буде служити; хто ходити ме тим шляхом, той не зблукаєсь, хоча б і як був недоумний. Лева там не буде, нї зьвір хижий на його не ступить; нї, він там не знайдеться; ходити ним будуть - самі лиш спасені. Вернуться визволені Господом; із радісними піснями прийдуть на Сион; і радість вічна буде над головою в їх; радощі й веселощі знайдуть вони, а смуток і воздиханнє від них віддаляться.

Утїшайте, втїшайте мій нарід, говорить Бог наш; Промовляйте до серця Ерусалимові й вістїте йому, що час боротьби його вже скінчився, що неправедність його вже надоложена, бо він прийняв аж удвоє за гріхи свої з руки Господньої.

Як пастирь, пасти ме він стадо своє; на руки ягняток брати ме він і носити їх на грудях у себе, а дійні водити.

Чи ще ж ти не збагнув, чи сього не чував єси, що вічний Господь Бог, творець усієї вселенної, без'утомний і на силах не впадає, та й що розум його недослїдимий? Він же додає сили втомленому й підкріпляє знемощілого. І молодїж, буває, знеможе - ослабне, та й мужі впадають на силах, Тілько хто на Бога вповає, в того сила відновлюєсь; підніме крила, як орел, побіжить і не вмучиться, пійде і не втомиться.

Не бійся, бо я з тобою; не лякайся, бо я - Бог твій; я додам тобі сили, буду помагати, і піддержу тебе вірною правицею моєю.

Злиденні й убогі шукають води, - не знаходять; сохне язик їх від згаги; я ж, Господь, почую їх, я, Бог Ізрайлїв, не опущу їх.

А тепер так говорить Господь, творець твій, Якове, той, що утворив тебе, Ізраїлю: Не лякайся, бо я тебе визволив з неволї, дав тобі імя: ти мій. Чи ти через води йти меш, - я з тобою, чи через ріки, ти не потонеш; чи пійдеш через огонь, не попечешся, і поломє не обпалить тебе.

Я роблю й сьвітло й темряву, посилаю долю й недолю; я, Господь, усе це роблю.

Та й до старостї вашої, до сивого волоса в вас носити вас буду; бо я все той самий; як сотворив вас, так і носити му, піддержувати вас і хоронити.

Ось, я розплавив тебе, та все ж не так, як срібло, а очищував лиш в печі страдання.

Голоду знати не будуть, нї згаги, й не поразить їх спека і сонце; той бо, що милує їх, буде їх водити й приведе їх до джерел водних.

Радуйся, небо, й ти, земле, гомонїть, гори, з радощів; втїшив бо люд свій Господь, змилосердився до страдальників своїх.

Глянь, я написав тебе на долонях у себе; мури твої повсячасно перед очима в мене.

Оттак потїшить Господь і Сиона, потїшить всї розвалища його, й оберне пустиню його у рай, і степ його в сад Господень; радощі й веселощі будуть у йому пробувати, похвала й піснї гомонїти.

Так і тепер повертаються вибавлені Господом і прийдуть на Сион із піснями, й радість вічна - над головами їх; вони знайдуть радощі й веселощі, а смуток і взітхання перестануть. Я, я сам - утїшитель ваш. Хто ж ти, що боїшся чоловіка, котрий вмерає, й людини, що як та травиця?

Хто пійме віри тому, що ми чували, й кому явна правиця Господня? Він бо виступив перед ним, як пагонець, і як паросток із землї сухої; а нема в йому нї виду, нї величностї; й ми бачили його, та не було в йому вподоби, щоб надила нас до него. Він - маловажений і в погордї у людей; чоловік, зазнавший горя й болїв, так що ми від него одвертали лице своє; гордили ним, та й ми його нї за що мали. Та він взяв болестї й недуги наші на себе; а нам здавалось, що се Бог його покарав, побив та понизив. Він же поранений був за гріхи наші й мучений за беззаконня наші; се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені. Всї ми блукали, як вівцї, кожен ходив своєю дорогою, - провини ж усїх нас вложив Господь на него одного. Його брано на допит, та він терпів добровільно й не отвирав уст своїх; неначе вівцю на заріз, його ведено, й як ягня перед постригачем нїмує, так і він не одчиняв уст своїх. З узів і від суду пірвано його, хоч рід його - хто його збагне? Вирвано його з землї живущих; за проступки людей моїх притерпів він смерть. Визначили гріб йому з злодїями, та його погребано в багатого, бо не вчинив він гріха, й неправди не було в устах його. Та Господу вгодно було його вбити, то ж віддав його на муки; но як він принесе життє своє в жертву примирення, то й узрить потомство довговічне, й рука його доведе волю Господню до щасливого успіху. Вдоволений споглядати ме він на працю життя свого, а ведучи до пізнання його (Бога), він, праведник, слуга мій, оправдає многих, гріхи ж їх понесе на собі. Тим же то я дам йому пай між можними, й з сильними дїлити ме здобич, за те, що оддав свою душу (життє) на смерть, і до лиходїїв дав себе прилїчити, хоч він приймив на себе гріхи многих, і за проступників зробився посередником.

Не бійся, не дознаєш стиду; не лякайся, не зазнаєш наруги; забудеш сором молодощів своїх, і не згадаєш більше зневаги свого вдовування.

Справедливість твоя скріпить тебе, далека будеш від гнету, нїщо тобі його боятись, страх не наближить ся до тебе.

Нїякий знаряд, зроблений проти тебе, не буде придатний; та й всякий язик, що буде правуватись з тобою на судї, - ти обвинуватиш. Се є доля слуг Господнїх, се оправданнє їх від мене, - говорить Господь.

Тим же то вийдете ви в радощах, і спокій буде вас супровожати; гори й узгірря сьпівати муть навперід вас піснї, і всї дерева в полі - плескати муть вам у долонї.

Він відходить туди, де впокій; всї, що ходять правою дорогою, спочнуть спокійно на ложах своїх.

Так бо говорить високий, величній, вічно живущий, Сьвятий на імя: Я живу на висотах і в сьвятинї, та й з тими, в кого дух сокрушен, в кого серце смиренне, щоб оживляти духа смиренних і додавати життя серцям сокрушених.

І бачив я дорогу його, та й сцїлю його, і буду водити його й потїшати його та й без'утїшних у него. Я додержу слова: мир, упокій далекому й близькому, говорить Господь, - та й сцїлю його.

Чи се такий піст, який я собі вибрав, - день, коли то чоловік впокорює душу свою, похилює, наче тростина, голову свою й попіл та верітку підстилає під себе? Чи се назвеш ти постом та днем угодним Господеві? Ось - піст, який я люблю: зніми кайдани несправедливостї; розвяжи повязі ярма, одпусти придавлених на волю, і розірви всяку кормигу; Подїлись із голодними хлїбом і введи в хату бурлаків бездомних; як побачиш обідранця, прикрий наготу його, і від однокровного твого не ховайся.

Тодї сьвітло твоє зорею засьвітить і рани твої скоро сцїляться, й справедливість твоя буде поперед тебе ходити, та й супроводити ме тебе слава Господня. Тодї ти покликнеш, і Господь вислухає тебе, заголосиш - а він скаже: Ось я! Як же ж ти ще з твого займища викинеш ярмо, перестанеш піднімати грізно палець та зневажливо говорити, І голодному віддаси серце твоє, та нагодуєш душу злиденника, - тодї в тьмі в тебе засяє сьвітло, а тьма твоя стане, мов полуднє; І Господь буде по всяк час провідником тобі, і буде часу засухи насичувати душу твою, та кріпити товщею костї твої, і будеш ти, мов сад, підсичуваний водою, й мов криничина, що в неї вода нїколи не зсякає.

Дух Господа Бога (спочив) на менї, бо Господь помазав мене на те, щоб принести благу вість убогим; післав мене сцїляти сокрушених серцем; вістити невольникам визвол на волю, а увязненим - відчиненнє темницї; Проповідувати рік примирення Господнього й день пімсти Бога нашого, потїшити всїх засумованих; Сповістити сумним у Сионї, що даний їм буде вінець замість попелу, замість плачу - єлей радощів; замість сумовитого серця - одежа слави; й назвуть їх сильними в справедливостї, насадом Господнїм на його прославу.

В кожній недолї їх він не покидав їх, і ангел лиця його рятував їх; з любови своєї й з милосердя свого визволяв їх; підняв їх і носив по всї днї давні.

Ось бо я творю нове небо й нову землю, а попередущі пійдуть в непамять, і не приходити муть на думку. Ви ж будете веселитись і радуватись ізза того, що я творю, по віки; я бо обертаю Ерусалим у веселощі, а нарід його в радощі. Та й я буду веселитись Ерусалимом і втїшатися людом моїм; і не почується вже там плачу, нї голосїння.

Як кого потїшає мати, так я вас буду потїшати; ви знайдете собі потїху в Ерусалимі.

Благословен чоловік, що вповає на Господа, що його надїєю Господь. Він - мов те дерево, посаджене над водою, що простягає своє коріннє до потока: Не боїться воно жари, листє його зеленїє; байдужне воно й під сухолїттє; не перестає родити нїколи.

Оздоров же мене, Господи, так я й одужаю; спаси мене, а я спасен буду; ти бо хвала моя.

Бо тілько я самий знаю задуми мої про вас, говорить Господь, - задуми на добро, а не на лихо, щоб забезпечити вам будущину й надїю. Ви покликнете до мене, й вернетесь; помолитесь, і я почую вас; І шукати мете мене та й знайдете, як тілько шукати мете мене всїм серцем вашим.

Я перевяжу рани твої та й вигою й знаки по них, говорить Господь. Тебе звали одкиненим, говорили: Ось Сион, що про його нїхто й не питає!

Напою бо душу багнущу, й кожну голодуючу душу нагодую. В тім я прокинувся і подивився, і сон мій був такий солодкий.

Ось, я приложу їм плястир та цїлющі мастї, і повигоюю їх, і дам їм повний мир та й покажу вірність мою,

О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч! Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.

Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується. Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя! Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него. Благий Господь до тих, хто надїється на його, - до душі, що його шукає. Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.

Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй; Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,

Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся! Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє.

Скіра на нас, наче в печі, счорнїла від пекучої голоднечі.

По гарних пасовищах пасти му їх, а будуть пастівники їх на високих горах Ізраїлських; там вони будуть відпочивати на гарному пастівнику, і пастись на травньому пасовищі - на горах Ізраїлських. Сам я пасти му вівцї мої, і сам указувати їм місце опочивку, говорить Господь Бог. Котре заблудило, я відшукаю, котре відлучилось, заверну; поранене перевяжу, недужне покріплю, а надто жирне й буйне витрачу; буду їх пасти по правдї.

Тодї промовив Навуходонозор: Славен Бог Седрахів, Мисахів і Авденагів, що послав ангела свого та й визволив слуг своїх, що покладали надїю на нього й не послухали приказу царського й віддали свої тїла (огневі), щоб не служити й не покланятись иншому богові, окрім Бога свого!

Бог мій послав ангела свого й затулив він пащеки левам, і вони не пошкодили менї, бо він знайшов мене безвинним перед собою, та й перед тобою, царю, я нї в чому не проступився. Тодї зрадїв царь тим незвичайно і приказав витягти Даниїла з ями; і витягли Даниїла з ями й не знайшли жадньої ушкоди на ньому, він бо вірував в Бога свого.

Він визволяє й спасає, і творить чуда та знамена на небі й на землї; він спас Даниїла від сили левів.

В злиднях своїх будуть вони з досьвітку шукати мене й говорити: Ой вернїмось до Господа, він бо вдарив, та він і загоїть, він поранив, і сам рани перевяже. У два днї нас оживить, третього дня - на ноги поставить, і жити будемо перед лицем у нього.

Та я вибавлю їх із потали пекла, відкуплю їх від смертї. Де жало твоє, смерте? а ти, пекло, де твоя побіда? жалю зза сього у мене не буде.

І поповню вам усе за всї ті часи, коли в вас пожерала все сарана, черви, гусїнниця та жучки - те військо моє велике, що я насилав на вас. І їсти мете до наситу, а споживаючи, будете славити імя Господа, Бога вашого, що так з вами предивно вчинив; і нарід мій сорому вже не дознає.

І промовляв: В смутку мойму покликнув я до Господа, й він вислухав мене; з черева преисподньої взивав я, а ти почув мій голос.

Господь, Бог твій, посеред тебе; у нього сила, рятувати тебе; він радістю радуватись буде тобою, буде милувати по своїй любові, буде зза тебе веселитись веселостю великою.

А про вас, що боїтесь іменї мого, зійде сонце справедливостї і оздоровленнє в проміннї його, й вийдете, підскакуючи, мов випасені телята;

Бачивши тодї Ірод, що мудрцї насьміялись із него, розлютував ся вельми, та й послав повбивати всїх дїтей у Витлеємі й у всїх границях його, од двох років і меньше, по тому часу, що про него він пильно довідував ся в мудрцїв. Тодї справдилось, що промовив Єремія пророк, глаголючи: Чути в Рамі голосїннє і плач і тяжке наріканнє: Рахиля плаче по дїтях своїх, і не дає розважати себе, бо їх нема вже.

І ходив Ісус по всїй Галилеї, навчаючи по школах їх, і проповідуючи євангелию царства, та сцїляючи всякий недуг і всякі болестї поміж людьми. І розійшлась чутка про Него по всїй Сирщинї; й приводжено до Него всїх недужнїх, що болїли всякими болещами та муками, й біснуватих, і місячників, і розслаблених; і сцїляв їх.

Блаженні вбогі духом, бо їх царство небесне. Блаженні сумні, бо такі втїшять ся.

Блаженні, кого гонять за правду, бо їх царство небесне. Блаженні ви, коли вас безчестити муть, та гонити муть, та казати муть на вас усяке лихе слово не по правдї, ради мене. Радуйтесь і веселїтесь: бо велика нагорода ваша на небі; так бо гонили й пророків, що бували перше вас.

Я ж вам глаголю: Любіть ворогів ваших, благословляйте, хто клене вас, робіть добро, хто ненавидить вас, і молїть ся за тих, що обижають вас і гонять вас;

Тим глаголю вам: Не журіть ся життєм вашим, що вам їсти або пити; анї тїлом вашим, чим зодягти ся. Чи душа ж не більше їжі, а тїло одежі? Спогляньте на птаство небесне, що не сїють і не жнуть, анї збирають у клуню; от же Отець ваш небесний годує їх. А ви хиба не луччі від них? Хто з вас, журячись, може прибавити собі зросту хоч на один локіть? І одежею чого вам журитись? Придивіть ся до польових лилїй, як вони ростуть; не працюють, нї прядуть; глаголю ж вам: Що й Соломон у всїй славі своїй не одягавсь так, як одна з них. Коли ж Бог так з'одягає польове зіллє, що сьогоднї воно є, а завтра вкинуть його в піч, то чи не більше ж з'одягати ме вас, маловірні? Тим же то не журіть ся, кажучи: Що їсти мем? або: Що пити мем? або: Чим зодягнемось? Про все таке побивають ся погане; бо Отець ваш небесний знає, що вам усього того треба. А шукайте перш царства Божого та правди Його; се ж усе додасть ся вам. Оце ж не журіть ся про завтра; бо завтра журити меть ся само про своє. Доволї в кожного дня лиха свого.

Просїть, то й дасть ся вам; шукайте, то й знайдете; стукайте, то й відчинить ся вам: кожен бо, хто просить, одержує; і хто шукає, знаходить; і хто стукає, тому відчиняють.

Коли се приступив прокажений і вклонивсь Йому, кажучи: Господи, коли хочеш, то зможеш очистити мене, І простяг Ісус руку, й приторкнувсь до него, й рече: Хочу, очистись. І зараз очистилась проказа його.

А як увійшов Ісус у Капернаум, приступив до Него сотник, благаючи Його, й говорячи: Господи, слуга мій лежить дома розслаблений, і тяжко мучить ся. І рече до него Ісус: Я пійду та сцїлю його. Озвав ся же сотник і сказав: Господи, не заслужив я того, щоб Ти ввійшов під мою стелю; а промов одно слово, то й одужає слуга мій. Бо сам я чоловік під властю, і маю воїни під собою; і скажу сьому: Йди, то й іде; а другому: Прийди, то й прийде, а слузї моєму: Роби те, то й робить. Почувши се Ісус, дивував ся, і рече до тих, що йшли слїдом за Ним: Істино кажу вам: Навіть в Ізраїлї не знайшов я такої віри. І кажу вам: Що многі прийдуть од сходу й заходу, та й сядуть з Авраамом, з Ісааком і з Яковом у царстві небесному, а сини царства будуть повикидані у темряву надвірню: там буде плач і скриготаннє зубів. І рече Ісус до сотника: Йди, і, як вірував єси, станеть ся тобі. І одужав слуга його тієї самої години.

І прийшов Ісус до Петрової господи, та й побачив, що теща його лежить у пропасницї. І приторкнувсь до руки її, й покинула пропасниця її; й вставши вона, послуговала їм.

Як же настав вечір, приведено до Него багато біснуватих; і повиганяв Він біси словом, і сцїлив усїх недужих; щоб справдилось, що сказав Ісаїя пророк, глаголючи: Узяв Він на себе недуги наші, й понїс болещі наші.

Аж ось схопилась велика хуртовина на морі, така що филя заливала човна; Він же спав. І, приступивши ученики Його, розбудили Його, кажучи: Господи, спаси нас: погибаємо. І рече до них: Чого ви злякались, маловірні? Тодї встав, і погрозив вітрам та морю; і настала велика тиша.

І як переплив на той бік у Гергесинську землю, зустріло Його два біснуватих, що вийшли з гробів, вельми злющі, так що нїхто не важив ся ходити дорогою тією. І ось, закричали, говорячи: Що нам і Тобі, Ісусе, Сину Божий? чи на те прийшов єси сюди, щоб нас заздалегідь мучити? Оддалеки ж од них пас ся великий гурт свиней. А біси благали Його, кажучи: Коли нас виженеш, то дозволь нам увійти в гурт свинячий. І рече до них: Ійдїть. І, вийшовши вони, увійшли в стадо свиняче: коли се увесь гурт свинячий кинувсь із кручі в море, та й потонув у водї.

Коли се принесено до Него розслабленого, лежачого на постелї; і бачивши Ісус віру їх, рече розслабленому: Бодрись, сину; одпускають ся тобі гріхи твої. Аж тут деякі письменники кажуть собі: Сей хулить. І знаючи Ісус мислї їх, рече: На що ви думаєте лукаве в серцях ваших? Що ж бо легше: сказати: Одпускають ся тобі гріхи, чи сказати: Устань, та й ходи? От же, щоб знали ви, що Син чоловічий має власть на землї прощати гріхи, (тодї рече до розслабленого:) Устань, візьми постїль твою, та й іди до дому твого! І, вставши, пійшов до дому свого!

Ісус же, почувши, рече до них: Дужим не треба лїкаря, тільки недужим.

І ось жінка, що нездужала кровотіччю дванайцять років, приступила ззаду й приторкнулась до краю одежі Його: бо казала сама собі: Як тільки приторкнусь до краю одежі Його, то спасусь. Ісус же, обернувшись і побачивши її, рече: Дочко, бодрись; віра твоя спасла тебе. І спаслась жінка з того часу.

І ввійшовши Ісус у господу до старшини, та побачивши сопільників та голосїльників, рече до них: Уступіть ся: не вмерло бо дївча, а спить. І насьміхались із Него. От же, як випроваджено людей, та ввійшов Він і взяв її за руку, то дївча і встало.

І як вийшов Ісус ізвідтіля, ійшло слїдом за Ним двоє слїпих, і, покликуючи, казали: Сину Давидів, помилуй нас. І, як увійшов у господу, приступили до Него слїпі; й рече їм Ісус: Чи віруєте ви, що я можу се зробити? Кажуть Йому: Так, Господи. Тодї приторкнув ся Він до очей їх, і рече: По вірі вашій нехай станеть ся вам. І відкрились їм очі. І заказав їм Ісус: Гледїть, щоб нїхто не довідавсь.

Як же вони виходили, ось приведено до Него нїмого чоловіка біснуватого. І, як вигнав Він біса, почав нїмий говорити; й дивувались люде, кажучи: Нїколи не явилось такого в Ізраїлї.

І ходив Ісус по всїх городах і селах, навчаючи по школах їх, і проповідуючи євангелию царства, й сцїляючи всяку болїсть і всяку неміч між людьми.

І, прикликавши дванайцять учеників своїх, дав їм власть над нечистими духами, щоб виганяли їх, і сцїляли всяку болїсть і всяку неміч.

Сцїляйте недужих, очищайте прокажених, воскрешайте мертвих, виганяйте біси; дармо прийняли, дармо й давайте.

І не лякайтесь тих, що вбивають тїло, душі ж не здолїють убити; а лякайтесь більше того, хто зможе погубити і душу й тїло в пеклї. Хиба не два горобцї продають ся за шага? а нї один з них не впаде на землю без Отця вашого. У вас же і все волоссє на голові перелїчене. Оце же не лякайтесь: ви дорожчі многих горобцїв.

Хто б знайшов душу свою, погубить її; а хто б згубив душу свою задля мене, знайде її.

слїпі бачять, і криві ходять, прокажені очищають ся, і глухі чують, мертві встають, і вбогі проповідують благовістє.

Прийдїть до мене, всї знеможені та отягчені, я впокою вас. Візьміть ярмо моє на себе, й навчіть ся від мене: бо я тихий і смирний серцем; то й знайдете відпочинок душам вашим. Бо ярмо моє любе, й тягар мій легкий.

І ось був там чоловік із сухою рукою. І питали Його, кажучи: Чи годить ся в суботу сцїляти? щоб обвинувати його. Він же рече до них: Де між вами чоловік, що має одну вівцю, і коли впаде вона субітнього дня в яму, він не візьме, та й не витягне її? Як же більше луччий чоловік од вівцї? Тим годить ся чинити добро і в суботу. Рече тодї до чоловіка: Простягни руку твою. І простяг, і стала вона здорова, як і друга.

Та довідавшись про се Ісус, вийшов ізвідтіля; і пійшло слїдом за Ним багато народу, і сцїлив він усїх,

Приведено тодї до Него біснуватого, слїпого й нїмого; і сцїлив його, так що слїпий і нїмий розмовляв і бачив.

А засїяний на каменистому, се той, що чує слово, й зараз приймає його з радостю: тільки же не має він кореня в собі, він до часу; як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнить ся.

І, вийшовши Ісус, побачив багато народу, й жалкував над ними, й сцїлив недужих їх.

І познавши Його тамешні люде, послали по всїй тій околицї, і приводили до Него всїх недужих; і благали Його, щоб тільки приторкнутись їм до краю одежі Його; й скільки їх доторкувалось, одужували.

Коли се жінка Канаанка прийшла з тих гряниць, і кричала до Него, кажучи: Помилуй мене, Господи, сину Давидів; дочка моя тяжко біснуєть ся. Він же не відказав їй нї слова. І, приступивши ученики Його, благали Його, кажучи: Відпусти її, бо кричить за нами. Він же, озвавшись, рече: Послано мене тільки до загублених овечок дому Ізраїлевого. Вона ж, приступивши, поклонилась Йому, кажучи: Господи, поможи менї. Він же, озвавшись, рече: Не годить ся взяти в дїтей хлїб, і кинути собакам. А вона каже: Так, Господи; тільки ж і собаки їдять кришки, що падають із стола в господаря їх. Тодї озвавсь Ісус і рече до неї: Жінко, велика віра твоя: нехай станеть ся тобі, як бажаєш. І одужала дочка її з того часу.

І поприходило до Него пребагато людей, маючи з собою кривих, слїпих, нїмих, калїк і багацько инших, та й клали їх у ногах в Ісуса, й сцїлив їх, так що люде дивувались, бачивши, що нїмі говорять, калїки здорові, криві ходять, а слїпі бачять; і прославляли Бога Ізраїлевого.

І, як прийшли вони до народу, приступив до Него чоловік, припавши Йому до ніг і говорячи: Господи, помилуй мого сина; він бо місячник, і тяжко мучить ся: почасту бо падає в огонь, і почасту в воду. І привів я його до учеників Твоїх, та й не змогли вони сцїлити його. Озвав ся ж Ісус і рече: О кодло невірне та розвратне! Доки буду з вами? доки терпіти му вас? Приведїть менї його сюди. І погрозив йому Ісус і вийшов з него диявол, і одужав хлопець з того часу.

Ісус же рече їм: Через невіру вашу, істино бо глаголю вам: Коли б ви мали віри з зерно горчицї, то сказали б оцїй горі: Перейди звідсїля туди; то й перейде; й нїчого не буде неможливого вам.

Коли ж рука твоя або нога твоя блазнить тебе, відотни її, та й кинь од себе: лучче тобі ввійти в життє кривим або калїкою, нїж мавши дві руцї чи дві нозї, бути вкинутим ув огонь вічний. І коли око твоє блазнить тебе, вирви його, та й кинь од себе: лучче тобі увійти в життє однооким, анїж мавши дві оцї, бути вкинутим ув огняне пекло.

Так нема волї перед Отцем вашим, що на небі, щоб загинув один із сих малих.

І ось двоє слїпих, що сидїли над шляхом, почувши, що Ісус переходить, кричали, кажучи: Помилуй нас, Господи, сину Давидів. Народ же сваривсь на них, щоб мовчали; а вони ще більш кричали, кажучи: Помилуй нас, Господи, сину Давидів. І, зупинившись Ісус, покликав їх, і рече: Що хочете, щоб зробив вам? Кажуть йому: Господи, щоб очі наші відкрились. Змилосердив ся ж Ісус, і доторкнувсь очей їх, і зараз прозріли очі їх, і пійшли вони слїдом за Ним.

І приходили до Него в церкві слїпі й криві, і сцїляв їх.

Ісус же, озвавшись, рече до них: Істино глаголю вам: Коли б ви мали віру й не сумнились, ви б не тільки се смоківницї зробили, а коли б і сїй горі сказали: Двигнись і кинь ся в море; станеть ся; і все, чого ви просити мете в молитві, віруючи, одержите.

Тодї видавати муть вас на муки, й вбивати муть вас; і зненавидять вас усї народи задля імя мого. І тодї поблазнять ся многі, й видавати муть одно одного, й ненавидїти муть одно одного. І багато лжепророків устане, й зведуть многих. І задля намноженого беззаконня, прохолоне любов многих. Хто ж видержить до останку, той спасеть ся.

буде бо тодї мука велика, якої не було від настання сьвіту до сього часу, й не буде. І коли б тих днїв не вкорочено, то жодне б тїло не спасло ся; тільки ж задля вибраних укорочені будуть днї тиї.

нагий, і з'одягли мене; недугував, і одвідали мене; був у темницї, і прийшли до мене.

Каже Йому Петр: Хоч би менї з Тобою і вмерти, не відречусь Тебе. Так і всї ученики казали.

І взяв із собою Петра та двох синів Зеведєвих, і почав скорбіти та вдаватись у тугу. Тодї рече до них: Тяжко сумна душа моя аж до смертї. Підождїть тут, і не спїте зо мною. І пройшовши трохи далїй, припав лицем своїм, молячись і глаголючи: Отче мій, коли можна, нехай мимо йде від мене чаша ся; тільки ж не як я хочу, а як Ти.

Тодї відпустив їм Вараву; Ісуса ж, побивши, передав, щоб розпято Його.

Розпявши ж Його, подїлили одежу Його, кинувши жереб, щоб справдилось, що сказав пророк: Подїлили собі шати мої, й на одежу мою кинули жереб.

Коло девятої ж години покликнув Ісус великим голосом, глаголючи: Ілі, Ілі лама савахтані; те єсть: Боже мій, Боже мій, чом мене покинув єси?

І був у них у школї чоловік з духом нечистим; і закричав, кажучи: Остав! що нам і Тобі, Ісусе Назарянине? чи прийшов єси погубити нас? Знаю Тебе, хто єси: Сьвятий Божий. І погрозив йому Ісус, глаголючи: Мовчи й вийди з него. І стрепенувши його дух нечистий, і закричавши голосом великим, вийшов з него.

Теща ж Симонова лежала в пропасницї, й зараз кажуть Йому про неї. І приступивши Він, підвів її, взявши за руку її; й покинула її пропасниця зараз; і послугувала вона їм.

Як же настав вечір, після заходу сонця, поприносили до Него всїх недужих і біснуватих. І ввесь город зібрав ся до дверей. І сцїлив многих недужих на всякі болестї, і бісів многих вигнав; і не дозволяв говорити бісам, бо вони знали Його.

І проповідував по школах їх скрізь по всїй Галилеї, і виганяв біси. І приходить до Него прокажений, і благаючи Його, впавши на колїна перед Ним, каже до Него: Коли хочеш, зможеш мене очистити. Ісус же, змилосердившись, простяг руку, доторкнувсь до него, й рече йому: Хочу; очистись. І, як Він сказав, зараз зникла з него проказа, й очистив ся.

І приходять до Него, несучи розслабленого; несло його четверо. І, не можучи приступити до Него за народом, розкрили стелю, де був; і, проламавши, спустили ліжко, на котрому лежав розслаблений. Бачивши ж Ісус віру їх, рече до розслабленого: Сину, оставляють ся тобі гріхи твої. Були ж деякі з письменників, що там сидїли, і казали в серцях своїх: Що за хулу сей так говорить? хто може оставляти гріхи, як тільки один Бог? І зараз, постерігши Ісус духом своїм, що так мислять собі, рече до них: На що се кажете в серцях ваших? Що легше? сказати розслабленому: Оставляють ся тобі гріхи твої, або сказати: Устань, і візьми постїль твою, та й ходи. От же, щоб ви знали, що Син чоловічий має власть оставляти на землї гріхи (рече до розслабленого:) Тобі глаголю: Устань, і візьми постїль твою, та й іди до дому твого. І встав зараз, і взявши постїль, вийшов перед усїма; так що здивувались усї, і прославляли Бога, говорячи: Що нїколи такого не бачили.

І почувши Ісус, рече до них: Не треба здоровим лїкаря, а недужим. Не прийшов я звати праведників, а грішників до покаяння.

І ввійшов ізнов у школу; й був там чоловік, що мав суху руку. І назирали Його, чи сцїлить його в суботу, щоб обвинуватити Його. І рече до сухорукого чоловіка: Стань посерединї. І рече до них: Чи годить ся в суботу добро робити, чи зло робити? життє спасати, чи погубляти? Вони ж мовчали. І, позирнувши на них кругом гнївно, жалкуючи над скаменїлостю сердець їх, рече чоловікові: Простягни руку твою. І простяг, і стала рука його здорова, як і друга.

Многих бо сцїлив, так що кидались на Него, щоб приторкнутись до Него, хто з них мав недуги. А духи нечисті, як бачили Його, то падали ниць перед Ним, і кричали, говорячи: Ти єси Син Божий.

І настановив дванайцятьох, щоб були з Ним, і щоб посилати їх проповідувати, і щоб мали силу сцїляти недуги, й виганяти біси.

Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його, та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся.

І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув. А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо? І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика. І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри?

І скоро вийшов Він із човна, зараз зустрів Його чоловік із гробів у дусї нечистому, що домував між гробами, і навіть залїзами нїхто не міг його звязати: часто бо заковувано його в кайдани й залїза, й розривав залїза на собі, й ламав кайдани, й нїхто його не здолїв угамувати. І по всяк час у ночі і в день пробував він у горах та гробах, кричавши, та бивши себе каміннєм. Побачивши ж Ісуса оддалеки, прибіг та й уклонив ся Йому, і, закричавши голосом великим, каже: Що менї й Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене. (Рече бо йому: Вийди, душе нечистий, з чоловіка.) І спитав його: Яке імя твоє? І відповів, кажучи: Імя моє Легион, бо нас багато. І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть із тієї сторони. Пас ся ж там поблизу гір великий гурт свиней. І благали Його всї біси, кажучи: Пішли нас у свинї, щоб ми ввійшли в них. І зараз дозволив їм Ісус. І вийшовши нечисті духи, увійшли в свинї; і кинув ся гурт із кручі в море, (було ж їх тисяч зо дві,) та й потонули в морі.

Жінка ж одна, що була в кровотічі років дванайцять, і багато витерпіла від многих лїкарів, і витратила все, що мала, й нїякої пільги не дізнала, а ще більш їй погіршало, почувши про Ісуса, приступила між народом іззаду, та й приторкнулась до одежі Його. Казала бо: Що, коли до одежі Його приторкнусь, спасу ся. І зараз висохло жерело крові її, і почула вона в тїлї, що сцїлилась од недуги.

Ще говорив Він, приходять від школьного старшини, кажучи: Що дочка твоя вмерла; на що ще трудиш учителя? Ісус же, почувши сказане слово, рече зараз школьному старшинї: Не лякайсь, тільки віруй. І не дозволив нїкому йти з собою, тільки Петрові, та Якову, та Йоанові, брату Якова. І приходить у господу до школьного старшини, й бачить трівогу, й плачущих, і голосячих вельми. І, ввійшовши, рече їм: Чого трівожетесь та голосите? Дївча не вмерло, а спить. І насьміхали ся з Него. Він же, виславши всїх, бере батька та матїр дївчинки, й тих, що з Ним, і ввіходить, де дївча лежало. І, взявши дївча за руку, рече їй: Талита куми, що єсть перекладом: Дївчинко, тобі глаголю: встань. І зараз устало дївча, й ходило, бо було дванайцяти років. І дивувались дивом великим.

І не міг там нїякого чуда зробити, тільки на деяких недужих положивши руки, сцїлив їх.

І бісів багато виганяли, й намащували оливою багато недужих, і сцїляли.

кинулись по всїй тій околицї, та й почали приносити на ношах тих, що нездужали, як почули, що Він там єсть. І куди нї приходив Він, у села, чи городи, чи хутори, на майданах клали недужих, і благали Його, щоб їм хоч до краю одежі Його приторкнутись, і хто тільки доторкнувсь Його, спасав ся.

Почувши бо жінка, в котрої дочка її мала духа нечистого, приступила і впала в ноги Йому. Була ж жінка Грекиня, родом Сирофиникиянка; й благала Його, щоб вигнав біса з дочки її. Ісус же рече їй: Дай перше наїстись дїтям: не добре бо взяти хлїб у дїтей, і кинути собакам. Вона ж озвалась, та й каже до Него: Так, Господи; тільки ж і собаки під столом їдять кришки від дїтей. І рече їй: За се слово йди; вийшов біс із дочки твоєї. І, пійшовши в домівку свою, знайшла, що біс вийшов, і дочка її лежить на постелї.

І приводять до Него глухого й тяжкомовного; й просять Його, щоб положив на него руку. І, взявши його від народу окроме, вложив пучки свої в уші йому, й сплюнувши, приторкнувсь до язика йому; І, позирнувши на небо, зітхнув і рече до него: Єфата, се єсть: Одчинись. І зараз одчинив ся йому слух, і розімкнулись окови язика його, й заговорив добре. І наказав їм, щоб нїкому не говорили. Що ж більше Він наказував, то надто більше вони проповідували; І превельми дивувались, кажучи: Гаразд усе вчинив: і глухим дає чути, й нїмим говорити.

І приходить у Витсаїду; й приводять Йому слїпого, й просять Його, щоб до него приторкнув ся. І взявши за руку слїпого, вивів його осторонь села; й, плюнувши на очі його, положив руки на него, й спитав його, чи що бачить. І, позирнувши вгору, каже: Бачу людей, що мов дерева ходять. Опісля знов положив руки на очі його, й заставив його позирнути вгору; і сцїлив ся він, і бачив ясно все.

І озвавшись один з народу, каже: Учителю, привів я сина мого до тебе, що має духа нїмого. І як схопить його, то рве його, й пінить ся він, і скрегоче зубами своїми, та все сохне. І казав я ученикам твоїм, щоб його вигнали, та не здолїли. Він же, озвавшись, рече йому: О кодло невірне! доки в вас буду? доки терпіти му вас? Приведїть його до мене. І привели його до Него. І, побачивши Його, зараз дух затряс ним; і впавши той на землю, качав ся запінившись. І спитав батька його: З якого се часу, що так сталось йому? Він же казав: З малку. І почасту в огонь кидав його і в воду, щоб погубити його. Тільки ж, коли що зможеш, поможи нам, змилосердившись над нами. Ісус же рече йому: Коли можеш у те вірувати, то все можливе віруючому. І зараз, заголосивши, батько хлопчика, каже кріз сльози: Вірую, Господи; поможи моєму недовірству. Бачивши ж Ісус, що збігаєть ся народ, погрозив духові нечистому, глаголючи йому: Душе нїмий і глухий, я тобі повелїваю, вийди з него й більш не входь в него. І закричавши, й вельми потрясши ним, вийшов; і став наче мертвий; так що многі казали: Що вмер. Ісус же, взявши його за руку, підвів його; й він устав.

І коли блазнить тебе рука твоя, відотни її; лучче тобі калїкою в життє ввійти, нїж, дві руцї мавши, пійти в пекло, в огонь невгасаючий, де червяк їх не вмирає, й огонь не вгасає. І коли нога твоя блазнить тебе, відотни її; лучче тобі ввійти в життє кривим, нїж дві нозї мавши, бути вкинутим у пекло, в огонь невгасаючий, де червяк їх не вмирає й огонь не вгасає. І коли око твоє блазнить тебе, вирви його; лучче тобі однооким увійти в царство Боже, нїж, дві оцї мавши, бути вкинутим ув огняне пекло, де червяк їх не вмирає, й огонь не вгасає.

І приходять у Єрихон; і як виходив Він із Єрихону, й ученики Його, й багато народу, син Тимеїв, Вартимей слїпий, сидїв над шляхом, просячи. І, почувши, що се Ісус Назарянин, почав кричати й казати: Сину Давидів Ісусе, помилуй мене. І сварили на него многі, щоб мовчав; він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене. І, зупинившись Ісус, звелїв його покликати. І покликали слїпого, говорячи йому: Бодрись, устань; кличе тебе. Він же, скинувши одежу свою, встав і приступив до Ісуса. І, озвавшись, рече йому Ісус: Що хочеш, щоб зробив тобі? Слїпий же каже Йому: Учителю, щоб прозрів. Ісус же рече йому: Іди, віра твоя спасла тебе. І зараз прозрів він, й пійшов слїдом за Ісусом дорогою.

І озвавшись Ісус, рече їм: Майте віру Божу. Істино глаголю вам: Що хто скаже горі сїй: Двигнись і кинь ся в море, та й не сумнити меть ся в серцї своїм, а вірувати ме, що, що каже, станеть ся, буде йому, що скаже. Тим глаголю вам: Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержите, й буде вам.

Ви ж самі остерегайтесь: видавати муть бо вас у ради, й по школах будете биті, і перед воїводи та царі ставлені задля мене, на сьвідкуваннє їм. І між усїма народами мусить перше проповідатись євангелия. Як же вести муть вас, видаючи, не дбайте заздалегідь, що казати мете, анї надумуйтесь, а, що дасть ся вам тієї години, те й промовляйте: не ви бо промовляєте, а Дух сьвятий. Видавати ме ж брат брата на смерть, і батько дитину; і вставати муть дїти на родителїв, та й убивати муть їх. І ненавидїти муть вас усї задля імя мого; хто ж витерпить до останку, той спасеть ся.

Він же ще більш говорив: Хоч би менї і вмерти з Тобою, не відречусь Тебе. Так само ж і всї казали.

І бере Петра, та Якова, та Йоана з собою, і почав скорбіти та вдаватись у тугу; і рече їм: Тяжко сумна душа моя аж до смерти. Підождїть тут і пильнуйте. І, пройшовши трохи далїй, припав до землї, і молив ся, щоб, коли можна, мимо йшла від Него ся година. І рече: Авва, Отче, все можливе Тобі: мимо неси від мене чашу сю; тільки ж не що я хочу, а що Ти.

Пилат же, хотївши народові догодити, відпустив їм Вараву, й передав Ісуса, побивши, щоб розпято Його.

І розпинателї Його подїлили одежу Його, кинувши жереб на неї, що кому впаде. Була ж година третя, і розпяли Його.

А години девятої покликнув Ісус голосом великим: Елоі, Елоі, лама саватани? що єсть перекладом: Боже мій, Боже мій, на що мене покинув єси?

Ознаки ж віруючим такі будуть: імям моїм бісів виганяти муть; мовами заговорять новими; гадюк брати муть, і, коли смертнього чого випють, не шкодити ме їм; на недужих руки класти муть, і одужувати муть.

Дух Господень на менї, котрого ради намастив мене; благовістити вбогим післав мене, сцїляти розбитих серцем, проповідувати полонянам визвіл і слїпим прозріннє, випускати замучених на волю,

І був у школї чоловїк, маючи духа нечистого, й кричав голосом великим, кажучи: Остав; що нам і Тобі, Ісусе Назарянине? чи прийшов єси вигубити нас? Я знаю Тебе, хто єси: Сьвятий Божий. І погрозив йому Ісус, глаголючи: Мовчи й вийди з него. І кинувши ним диявол на середину, вийшов з него, нїчого не зашкодивши йому. І обняв страх усїх, і говорили один до одного, кажучи: Що се за слово, що властю і силою повелїває нечистим духам, і виходять?

Уставши ж Він із школи, ввійшов у господу Симонову. Тещу ж Симонову схопила пропасниця велика, й благали Його за неї. І, ставши над нею, погрозив пропасницї, і покинула її; зараз же уставши, послугувала їм.

Як же заходило сонце, всї, в кого були недужі на всякі недуги, приводили їх до Него; Він же, на кожного з них руки складаючи, сцїляв їх.

І сталось, як був Він ув однім городї, аж ось чоловік увесь у проказї. І, побачивши Ісуса, упавши на лице, благав Його, кажучи: Господи, коли хочеш, можеш мене очистити. І простягши Він руку, приторкнувсь до него, глаголючи: Хочу, очистись. І зараз проказа покинула його.

Та слово про Него розійшлось тим більш, і насходилось народу пребагато слухати й сцїлятись у Него від недуг своїх.

І сталось одного дня, що Він учив, і сидїли Фарисеї та учителї закону, що поприходили з усїх сїл Галилейських та Юдейських і з Єрусалиму, й сила Господня була на сцїленнє їх. І ось мужі принесли на постелї чоловіка, що був розслаблений, і шукали, як би внести його та положити перед Ним. І, не знайшовши, як би внести його кріз натовп, вилїзли на хату, й кріз черепяну стелю спустили його з постїллю в середину перед Ісуса. І, бачивши віру їх, рече йому: Чоловіче, оставляють ся тобі гріхи твої. І почали міркувати письменники та Фарисеї, кажучи: Хто сей, що говорить хулу? Хто може оставляти гріхи, як тільки один Бог? Постерігши ж Ісус думки їх і озвавшись, рече до них: Що ви говорите в серцях ваших? Що легше? сказати: Оставляють ся тобі гріхи твої; або сказати: Встань та й ходи? От же, щоб знали ви, що власть має Син чоловічий на землї оставляти гріхи, (рече розслабленому:) Тобі глаголю: Устань, і, взявши постїль твою, йди до дому твого. І зараз уставши перед ними й узявши на чому лежав, пійшов до дому свого, прославляючи Бога.

І озвавшись Ісус, рече до них: Не треба здоровому лїкаря, а недужому. Не прийшов я кликати праведників, а грішників до покаяння.

І сталось також другої суботи: ввійшов Він у школу та й навчав; а був там чоловік, що рука в него права була суха. Назирали ж Його письменники та Фарисеї, чи в суботу сцїляти ме, щоб знайти вину на Него. Він же знав думки їх, і рече чоловіку сухорукому: Устань і стань на середину. Він же, вставши, стояв. Рече ж Ісус до них: Спитаю вас: Що годить ся по суботам: добре робити, чи лихе робити? душу спасати, чи погубляти? І, споглянувши кругом по всїх їх, рече чоловікові: Простягни руку твою. Він же зробив так, і стала рука його здорова, як і друга.

і зійшовши з ними, став на місцї рівному, й товариство учеників Його, і множество велике людей з усієї Юдеї і Єрусалиму, й з побережжя Тирського та Сидонського, що поприходили слухати Його і сцїляти ся від недуг своїх, і мучені від духів нечистих; і сцїляли ся. І ввесь народ шукав приторкнутись до Него: бо сила від Него виходила, й сцїляла всїх.

Блаженні голодні тепер, бо насититесь. Блаженні плачущі тепер, бо сьміяти метесь. Блаженні, коли ненавидїти муть вас люде, й коли проженуть вас, і осоромлять, і викинуть імя ваше, як зло, задля Сина чоловічого. Радуйтесь того дня і веселїтесь, ось бо нагорода ваша велика на небі; так бо чинили пророкам батьки їх.

В одного ж сотника слуга недугуючи мав умирати, котрий був йому дорогий. Почувши ж про Ісуса, післав до Него старших Жидівських, благаючи Його, щоб, прийшовши, спас слугу його. Вони ж, прийшовши до Ісуса, благали Його пильно, говорячи: Що достоєн він, щоб йому зробив се: любить бо нарід наш, і школу він збудував нам. Ісус же пійшов з ними. І як вже він недалеко був од будинка, вислав до Него сотник другів, говорячи Йому: Господи, не трудись, бо я недостоєн, щоб Ти під стелю мою ввійшов; тим і себе не вважав достойним до Тебе прийти; тільки промов слово, то й одужає слуга мій. Бо й я чоловік під властю поставлений, маючи під собою воїнів; і скажу сьому: Йди, то й іде, а другому: Прийди, то й прийде, а слузї моєму: Роби оце, то й зробить. Почувши ж се Ісус, дивувавсь йому, й, обернувшись до йдучого за собою народу, рече: Глаголю вам: Навіть в Ізраїлї, такої віри не знайшов я. І вернувшись послані у будинок, знайшли недужнього слугу здоровим.

Як же наближив ся до городських воріт, аж ось винесено мертвого, сина єдиного в матері своєї, вона ж була вдова; й багато народу з городу було з нею. І побачивши її Господь, змилосердивсь над нею, і рече їй: Не плач. І приступивши, приторкнув ся до мар; ті ж, що несли, з'упинились. І рече: Молодче, тобі глаголю: встань. І сїв мерлець, і почав говорити. І оддав його матері його.

Того ж часу сцїляв Він многих від недуг і ран, і духів лихих, і многим слїпим давав прозрїннє. І озвавшись Ісус, рече їм: Ідїть сповістїть Йоана, що бачили й чули: як слїпі прозирають, криві ходять, прокаженні очищають ся, глухі чують, мертві встають, і вбогі благовіствують.

і деякі жінки, що були сцїлені од духів лихих і недуг: Мария, на прізвище Магдалина, що з неї сїм бісів вийшло,

Як же плили, заснув Він; і найшла буря вітряна на озеро, й заливало їх, і були вони в опасностї. Приступивши ж розбудили Його, кажучи: Наставниче, наставниче, погибаємо! Він же вставши, погрозив вітрові та буянню води; й з'пинились, і настала тишина. Рече ж їм: Де ж віра ваша? Вони ж полякані дивувались, кажучи один до одного: Хто ж оце сей, що й вітрам повелїває, і водї, і слухають Його?

І переплили в землю Гадаринську, що по тім боцї Галилеї. Як же вийшов Він на землю, зустрів Його один чоловік з города, що мав біса з давнього часу, й одежі не вдягав, і в хатї не пробував, тільки по гробах. Побачивши ж Ісуса і закричавши, припав до Него, й голосом великим промовив: Що менї і Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього? благаю Тебе, щоб мене не мучив. Повелїв бо духові нечистому вийти з чоловіка: почасту бо схоплював його; й заковувано його в залїза та пута, й стережено; й, розбиваючи окови, бував гнаний од біса в пустиню. Питав же його Ісус, глаголючи: Яке тобі імя? Він же каже: Легион; бо бісів багато ввійшло в него. І благали Його, щоб Він не велїв їм ійти в безодню. Був же там великий гурт свиней, що пас ся на горі; і благали Його, щоб дозволив їм в них увійти. І дозволив їм. Вийшовши ж біси з чоловіка, увійшли в свинї; і кинув ся гурт із кручі в озеро, та й потонув.

і одна жінка, бувши в кровотічі років дванайцять, котра, на лїкарів витративши ввесь прожиток, не могла нї від кого вигоїтись, і, приступивши ззаду, приторкнулась до краю одежі Його, й зараз перестала кровотіч її.

Ще Він промовляв, приходить один від шкільного старшини, кажучи Йому: Вмерла дочка твоя; не труди учителя. Ісус же, почувши, озвав ся до него, глаголючи: Не бій ся; тільки віруй, то й спасеть ся. Увійшовши ж у господу, не пустив увійти нїкого, тільки Петра, та Якова, та Йоана, та батька дитини й матїр. Плакали ж усї й голосили по нїй; Він же рече: Не плачте; не вмерла, а спить. І сьміялись вони з Него, знаючи, що вмерла. Він же, випровадивши надвір усїх, і взявши за руку її, покликнув, глаголючи: Дївчинко, встань. І вернув ся дух її, і встала зараз; і звелїв їй дати їсти.

Скликавши ж дванайцятьох учеників своїх, дав їм силу й власть над усїма бісами, й недуги сцїляти. І післав їх проповідувати царство Боже та оздоровлювати недужих.

Вийшовши ж, ходили по селах, благовіствуючи та сцїляючи всюди.

Народ же дознавшись, пійшов слїдом за Ним; і, прийнявши їх, глаголав їм про царство Боже й, кому треба було сцїлення, оздоровлював.

І ось чоловік з народу покликнув, кажучи: Учителю, благаю Тебе, зглянь ся на сина мого; бо він єдиний у мене. І ось дух хапає його, і він зараз кричить; і рве його з піною, і ледві одходить од него, розбивши його. І благав я учеників Твоїх, щоб вигнали його, й не здолїли. І озвавшись Ісус, рече: О кодло невірне та розвратне! доки буду з вами й терпіти му вас? Приведи сюди сина твого. Ще ж ійшов він, а біс ударив ним, та й затряс. Погрозив же Ісус духові нечистому, і оздоровив хлопця, і оддав його батькові його.

і сцїляйте в ньому недужих, і кажіть їм: Наближилось до вас царство Боже.

Ось даю вам силу наступати на гадюки й на скорпиони, й на всю силу ворожу, й нїщо вам не шкодити ме.

Підхопивши ж Ісус, рече: Чоловік один ійшов з Єрусалиму в Єрихон, і попав ся розбійникам, котрі, обдерши його й рани завдавши, пійшли, зоставивши півмертвого. Случаєм ійшов якийся священик дорогою тією, і, побачивши його, пройшов мимо. Так само ж і левит, лучившись на те місце, приступивши й подивившись, пройшов мимо. Самарянин же один, ідучи дорогою, прийшов до него й, побачивши його, милосердував ся, і, приступивши, обвязав рани його, ллючи оливу та вино, й, посадивши його на свою скотину, привів його в гостинницю, і пильнував його;

І вигнав біса, а той був нїмий. Стало ся ж, як диявол вийшов, промовив нїмий; і дивувавсь народ.

Хиба пятеро горобцїв не продають за два шаги? й один же з них не забутий перед Богом. Тільки ж і волоссє на голові вашій усе полїчене. Не лякайте ся ж оце: ви многих горобцїв дорожчі.

Рече ж до учеників своїх: Тим глаголю вам: Не журіть ся душею вашою, що їсти мете, анї тїлом, чим з'одягнетесь. Душа більша їжі, а тїло одежі. Погляньте на круки: що не сїють і не жнуть; у них нї комори, нї клунї, а Бог годує їх; як же більше луччі ви птаства? Хто ж з вас, журившись, може прибавити до зросту свого один локіть? Коли ж ви й найменьшого не можете, то чого про инше журитесь? Погляньте на лилії, як вони ростуть: не працюють і не прядуть; глаголю ж вам, що й Соломон у всїй славі своїй не з'одягав ся, як одна з сих. Коли ж траву, що сьогоднї на полї, а завтра буде в піч укинута, Бог так з'одягає; то як більше вас, маловіри? І ви не шукайте що вам їсти, або що пити, й не несїтесь (високо); того бо всього народи сьвіту шукають; Отець же ваш знає, що треба вам сього. Лучче шукайте царства Божого, а се все додасть ся вам. Не лякай ся, мале стадо: бо вподобалось Отцеві вашому дати вам царство.

Продавайте достатки ваші, і подавайте милостиню; робіть собі сакви, що не ветшають, скарб, що не вбавляєть ся на небесах, де злодїй не приступає, анї міль не їсть. Де бо скарб ваш, там і серце ваше буде.

І ось була жінка, маючи духа недуги вісїмнайцять років, і була згорблена, й не могла зовсїм випростатись. Побачивши ж її Ісус, покликав, і рече їй: Жінко, одзволилась єси від недуги твоєї. І положив на неї руки, й зараз стала права, й прославляла Бога.

Сю ж дочку Авраамову, що вязав сатана, бач, вісїмнайцять років, чи не годилось одзволити од вязила сього в день субітнїй?

І рече їм: Ідїть та скажіть лисицї тій: Ось виганяю біси, й сцїлення роблю сьогоднї й завтра, а третього дня скінчаю ся.

І ось один чоловік у водянцї був перед Ним. І озвавшись Ісус, рече до законників та Фарисеїв, глаголючи: Чи годить ся в суботу сцїляти? Вони ж мовчали. І взявши сцїлив його, та й відпустив.

Нї, коли справляєш гостину, запрошуй убогих, калїк, кривих, слїпих;

Один же чоловік був заможний, і одягавсь у кармазин та висон, і жив що-дня пишно. Убогий же один був, на ймя Лазар, що лежав перед ворітьми його ввесь у струпі, і бажав погодуватись окрушинами, що падали з стола багатиревого; тільки ж і собаки приходячи лизали рани його. Стало ся ж, що вмер убогий, і перенесли його ангели на лоно Авраамове; умер же й багатир і поховали його. І в пеклї зняв він очі свої, бувши в муках, і побачив оддалеки Авраама, й Лазаря на лонї його. І покликнувши він, каже: Отче Аврааме, помилуй мене та пішли Лазаря, нехай умочить конець пальця свого в воду та прохолодить язик мій; бо я мучусь у поломї сьому. Рече ж Авраам: Дитино, спогадай, що прийняв єси добре твоє в життю твоїм, а Лазар так само лихе; тепер же він тут утїшаєть ся, а ти мучиш ся. Та ще й до того, між нами й вами пропасть велика утвердилась, щоб которі схотїли перейти звідсїля до вас, не здолїли; анї звідтіля до нас не перейшли. Каже ж він: Благаю ж тебе, отче, щоб післав його до дому батька мого: маю бо пять братів; нехай сьвідкує їм, щоб і вони не прийшли у се місце муки. Рече йому Авраам: Мають вони Мойсея і пророків; нехай слухають їх. Він же каже: Нї, отче Аврааме; тільки ж, коли б хто з мертвих прийшов до них, покають ся. Рече ж йому: Коли Мойсея і пророків не слухають, то, коли б хто й з мертвих воскрес, не піймуть віри.

і, як увійшов ув одно село, зустріло Його десять прокажених чоловіків, що стояли оддалеки. І піднесли вони голос, кажучи: Ісусе, наставниче, помилуй нас. І побачивши рече їм: Ідїть покажіть себе священикам. І сталось, як пійшли вони, очистились. Один же з них, бачивши, що одужав, вернувсь, голосом великим прославляючи Бога,

Коли хто шукати ме душу свою спасти, погубить її, а хто погубить її, оживить її.

Стало ся ж, як наближав ся до Єрихона, один слїпий сидїв при дорозї просячи; чувши ж, що народ йде мимо, спитав, що б се було. Сказали ж йому, що Ісус Назарянин іде мимо. І покликнув, кажучи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене. А ті, що йшли попереду, сварили на него, щоб мовчав; він же ще більш кричав: Сину Давидів, помилуй мене. Ставши ж Ісус, звелїв його привести до себе; як же наближив ся він, спитав його, глаголючи: Що хочеш, щоб зробив тобі? Він же каже: Господи, щоб прозрів. А Ісус рече йому: Прозри: віра твоя спасла тебе. І зараз прозрів, та й пійшов слїдом за Ним, прославляючи Бога; і ввесь народ, побачивши се, оддав хвалу Богові.

прийшов бо Син чоловічий, щоб шукати й спасати погибше.

бо анї вмерти не можуть, рівні бо ангелам і сини вони Божі, воскресення синами бувши.

Та перш того всього наложать на вас руки свої і гонити муть, видаючи в школи й темницї, і водячи перед царі та ігемони задля імя мого. І станеть ся воно вам на сьвідкуваннє. Постановіть же в серцях ваших наперед, не готовитись відказувати: я бо дам вам уста й премудрість, котрій не здолїють противитись, анї встояти усї противники ваші. Будете ж видавані й від родителїв, і братів, і родини, й приятелїв: і вбивати муть деяких з вас. І будете ненавиджені від усїх задля імя мого. Та й волосина з голови вашої не загине.

Ви ж пробували зо мною в спокусах моїх.

Рече ж Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав собі вас, щоб просївати, як пшеницю; я ж молив ся за тебе, щоб не поменшала віра твоя, і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх. Він же каже Йому: Господи, з Тобою готов я і в темницю, і на смерть іти.

І, бувши в смертній боротьбі, ще пильнїще молив ся; був же піт Його як каплї крови, каплючі на землю.

І, як прийшли на врочище Черепове, там розпяли Його й лиходїїв, одного по правицї, а одного по лївицї. Ісус же рече: Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять.

І рече йому Ісус: Істино глаголю тобі: Сьогоднї зо мною будеш у раю.

І покликнувши голосом великим Ісус, рече: Отче, у Твої руки передаю духа мого! й, се промовивши, зітхнув духа.

Так бо полюбив Бог сьвіт, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, віруючий в Него, не погиб, а мав життє вічнє.

Прийшов же Ісус ізнов у Кану Галилейську, де зробив воду вином. І був один царський, котрого син нездужав у Капернаумі. Сей, почувши, що Ісус прибув із Юдеї в Галилею, прийшов до Него, й благав Його, щоб пійшов та оздоровив сина його, бо мав умерти. Рече ж Ісус до него: Коли ознак та див не побачите, не увіруєте. Каже до Него царський: Господи, йди перш, нїж умре дитина моя. Рече йому Ісус: Іди, син твій живий. І увірував чоловік слову, що промовив йому Ісус, і пійшов. Вже ж він ішов, зустріли його слуги його й звістили, кажучи: Що хлопчик твій живий. Спитав же в них про годину, коли полегшало йому. І кажуть йому: Що вчора семої години покинула його горячка. Зрозумів же батько, що тієї самої години, котрої сказав йому Ісус: Що син твій живий; і увірував сам і ввесь дім його.

В них лежало велике множество недужих, слїпих, кривих, сухих, що дожидали движення води. Ангел бо певного часу спускавсь у купіль і збивав воду: хто ж первий улазив після збивання води, одужував, якою б нї мучив ся болестю. Був же там один чоловік, що трийцять і вісїм років був у недузї. Сього побачивши Ісус лежачого, й відаючи, що довгий уже час нездужає, рече йому: Хочеш одужати? Відповів Йому недужий: Господи, чоловіка не маю, щоб, як зібєть ся вода, вкинув мене в купіль; як же прийду я, инший поперед мене влазить. Рече йому Ісус: Устань, візьми постїль твою, та й ходи! І зараз одужав чоловік, і взяв постїль свою, та й ходив; була ж субота того дня.

Опісля знаходить його Ісус у церкві, і рече йому: Оце одужав єси; не гріши більш, щоб гіршого тобі не стало ся.

І йшло за Ним багато народу, бо бачили Його ознаки, що робив над недужими.

Рече ж їм Ісус: Я хлїб життя, хто приходить до мене, не голодувати ме, і хто вірує в мене, не жаждувати ме нїколи. Тільки глаголю вам, що й видїли мене, та й не віруєте. Усе, що дає менї Отець, до мене прийде; а хто приходить до мене, не вижену геть.

Знов же промовляв їм Ісус, глаголючи: Я сьвітло сьвіту. Хто йде слїдом за мною, не ходити ме в темряві, а мати ме сьвітло життя.

І, йдучи мимо, побачив чоловіка, слїпого зроду. І спитали в Него ученики Його, говорячи: Рави, хто згрішив: він, чи родителї його, що слїпим родив ся. Відказав Ісус: Нї він не згрішив, нї родителї його, тільки щоб явились дїла Божі на йому. Менї треба робити дїла Пославшого мене, поки дня: прийде ніч; тодї нїхто не зможе робити. Доки я в сьвітї, я сьвітло сьвітові. Се промовивши, плюнув на землю, і зробив грязиво з слини, та й помазав грязивом очі слїпому, і рече йому: Іди, вмий ся в купелї Силоамській (що перекладом: Посланий). Пійшов же і вмивсь, та й прийшов видющий.

Од віку не чувано, щоб одкрив хто очі зроду слїпому.

Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали. Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.

І я життє вічнє даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх. Отець мій, що дав менї, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого.

Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме. І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому?

Мария ж, як прийшла, де був Ісус, і побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій. Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся, і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись. І заплакав Ісус. Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!

Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому. Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу? Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене. Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав. І, се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди! І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.

Нехай не трівожить ся серце ваше. Віруйте в Бога і в мене віруйте. В дому Отця мого осель багато. Коли б нї, сказав би вам: Ійду наготовити місце вам.

І чого просити мете в імя моє, те зроблю, щоб прославивсь Отець у Синї. Коли чого просити мете в імя моє, я зроблю.

Упокій оставляю вам, мій упокій даю вам; не, яко ж сьвіт дає, я даю вам. Нехай не трівожить ся серце ваше, анї лякаєть ся.

Коли пробувати мете в менї, а слова мої пробувати муть в вас, то, чого схочете, просити мете, і станеть ся. У сьому прославив ся Отець мій, щоб овощу багато давали ви, й були моїми учениками.

Се глаголю вам, щоб радощі мої пробували в вас, і щоб радощі ваші сповнились.

І ви оце тепер смуток маєте; знов же побачу вас, і звеселить ся серце ваше, і радощів ваших нїхто не візьме од вас. І того дня в мене не питати мете. Істино, істино глаголю вам: Що чого нї попросите в Отця імям моїм, дасть вам. Досі не просили ви нїчого в імя моє. Просїть, то й приймете, щоб радість ваша була повна.

Се глаголав я вам, щоб у менї впокій мали. У сьвітї горе мати мете, тільки ж бодріть ся: я побідив сьвіт.

Тодї узяв Пилат Ісуса, та й бив Його.

Тодї ж видав їм Його, щоб розпяли. Узяли ж Ісуса, та й повели. І, несучи хрест свій, вийшов Він на врочище (місце) Черепове, що зветь ся по єврейськи Голгота. Там розпяли Його, а з Ним инших двох, по сей і по той бік, посерединї ж Ісуса.

Скушавши ж оцту Ісус, рече: Звершилось; і, схиливши голову, віддав духа.

І знов инше писаннє рече: Дивити муть ся на Того, кого прокололи.

І буде, що всякий, хто призивати ме ймя Господнє, то спасеть ся.

Тим звеселилось серце моє, і зрадїв язик мій; ще ж і тїло моє оселить ся в надїї. Бо не зоставиш душі моєї в пеклї, анї даси сьвятому Твоєму видїти зотлїння. Обявив єси менї дороги життя; сповниш мене радощами перед лицем Твоїм.

Рече ж Петр: Срібла та золота нема в мене; що ж маю, се тобі даю. В імя Ісуса Христа Назорея встань і ходи. І, взявши його за праву руку, звів угору, і зараз його ноги й колїна окрепились, і підскочивши, став та ходив, і ввійшов із ними в церкву, походжаючи, та скачучи, та хвалячи Бога. І видїв його ввесь народ ходячого й хвалячого Бога.

Так що виносили на улицї недужих, і клали на постелях та ліжках, щоб як ійти ме Петр, хоч тїнь отїнила кого з них. Сходилось же множество з околичних городів у Єрусалим, приносячи недужих та мучених від нечистих духів, і всї сцїлялись.

Уставши ж архиєрей і всї, що з ним (тодїшня єресь Садукейська), сповнились завистю, і наложили руки свої на апостолів, та й посадили їх у громадську темницю. Ангел же Господень одчинив уночі двері темничні, і вивівши рече: Ійдїть, і ставши промовляйте в церкві до народу всї слова життя сього.

Вони ж пішли веселі з перед ради, що за імя Його удостоїлись бути зневаженими.

Савло ж руйнував церкву, входячи в доми та хапаючи і виволїкаючи чоловіків і жінок, і передавав у темницю. Которі ж порозсипались, ходили, благовіствуючи слово.

І вважав народ на слова Филипові однодушно, слухавши і бачивши ознаки, що він робив. З многих бо, що мали духів нечистих, виходили вони, ревучи великим голосом; і многі розслаблені і криві сцїлялись. І стались радощі великі в городї тому.

Про Ісуса з Назарета, як помазав Його Бог Духом сьвятим і силою, а котрий ходив, роблячи добро та сцїляючи всїх підневолених дияволом, бо Бог був з Ним.

І схопивши його, посадив у темницю, передавши чотиром четверицям воїнів стерегти його, задумавши після пасхи вивести його перед народ. Стережено ж Петра в темницї; церква ж без перестану молилась Богу за него. Як же мав його вивести Ірод, спав тієї ночи Петр між двома воїнами, скований двома залїзами; а сторожі перед дверима стерегли темницї. І ось ангел Господень став перед ним, і сьвітло засияло в будинку; торкнувши ж у бік Петра, підвів його, говорячи: Уставай боржій. І поспадали кайдани з рук його. І рече ангел до него: Підпережись та підвяжи постоли твої. Зробив же так. І рече йому: Надїнь одежу твою, та йди за мною. І, вийшовши, пійшов слїдом за ним, і не знав, що се правда, що сталось через ангела; думав же, що видїннє бачить. Минувши ж перву сторожу й другу, прийшли до залїзних воріт, що вели в город, котрі самі собою відчинились їм; і вийшовши пройшли одну улицю, і зараз відступив ангел від него.

укріпляючи душі учеників, благаючи пробувати у вірі, і що многими муками треба нам увійти в царство Боже.

І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звелїли бити їх. І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх

Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду. О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники. Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх. Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відчинені двері темницї, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтїкали вязники. Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нїчого лихого, всї бо ми тут. Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сили, а, вивівши їх геть, каже: Добродїї, що менї робити, щоб спастись?

І не малі чудеса робив Бог руками Павловими, так що на недужих вкладали з тїла його хустки або рушники, й покидали їх недуги, й злі духи виходили з них.

служачи Господеві з усякою покорою і многими слїзми і спокусами, які прилучали ся менї од Жидівського чигання,

І ось я, звязаний духом, ійду в Єрусалим, не знаючи, що в йому приключить ся менї. Тільки що Дух сьвятий по городам сьвідкує слово, що кайдани мене та муки ждуть. Та нї про що я не дбаю, й не дорога менї душа моя, аби з радістю скінчити путь мій і ту службу, що прийняв я од Господа Ісуса, щоб сьвідкувати євангелию благодати Божої.

У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати малосильним і памятати слова Господа Ісуса, що Він глаголав: Більше щастє давати, нїж приймати.

Озвав ся ж Павел: Що робите, плачучи та рвучи менї серце? я бо не то звязаним бути готов, а й умерти в Єрусалимі за ймя Господа Ісуса. Як же він не дав себе вговорити, замовкли ми, кажучи: Нехай буде воля Господня.

І сталось, що батько Публиїв лежав, болїючи на пропасницю та на живіт. Приступивши до него Павел, помоливсь і, положивши руки на него, сцїлив його. Як се стало ся, то й инші на острові, що мали недуги, приходили та й сцїлялись.

Не тільки ж (се), а хвалимось і горем, знаючи, що горе робить терпіннє, терпіннє ж досьвід, досьвід же надїю, надїя ж не осоромлює, бо любов Божа вилилась у серця наші Духом сьвятим, даним нам.

Являє ж свою любов до нас Бог (у тому), що як ще були ми грішниками, Христос за нас умер. Много ж більше тепер, бувши оправдані кровю Його, спасемось Ним од гнїва. Коли бо, ворогами бувши, примирились ми з Богом смертю Сина Його, то много більше, примиривши ся, спасемось у життї Його. Не тільки ж (се), а й хвалимось у Бозї Господем нашим Ісусом Христом, через котрого тепер примиреннє прийняли.

Тим же то, як через одного чоловіка гріх у сьвіт увійшов, а через гріх смерть, так і смерть у всїх людей увійшла (через того), в кому всї згрішили.

Хиба не знаєте, що скільки нас у Христа Ісуса охрестилось, у смерть Його охрестились? Бо погреблись ми з Ним через хрещеннє у смерть, щоб, як Христос устав із мертвих славою Отця, так і ми в обновленню життя ходили. Коли бо ми з'єднані (з Ним) подобиєм смерти Його, то й (подобиєм) воскресення будемо, знаючи, що давнього нашого чоловіка з Ним розпято, щоб зникло тїло гріховне, щоб не служити нам більш гріху. Хто бо вмер, той визволивсь од гріха.

Коли ж ми вмерли з Христом, віруємо, що й жити мем з Ним, знаючи, що Христос, уставши з мертвих, уже більш не вмре: смерть над Ним більш не панує. Бо що вмер, за гріх вмер Він раз; а що живе, Богові живе. Так само й ви думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христї Ісусї, Господї нашім. Нехай же не царює гріх у смертному вашому тїлї, так щоб коритись йому в похотях його; анї оддавайте членів ваших гріху, (яко) знаряддє неправдї, а оддавайте себе Богові, яко з мертвих оживших, і члени ваші, (яко) знаряддє правди, Богові.

Який же тодї мали ви овощ з того, чого тепер соромитесь? конець бо того - смерть. Тепер же визволившись од гріха і ставшись слугами Богу, маєте овощ ваш на осьвяченнє, конець же - життє вічнє.

Плата бо за гріх смерть, даруваннє ж Боже - життє вічнє в Христї Ісусї, Господї нашім.

Окаянний я чоловік! хто мене збавить од тїла смерти сієї?

Тим же то тепер нема нїякого осуду тим, що в Христї Ісусї не по тїлу ходять, а по духу. Закон бо духа життя в Христї Ісусї визволив мене від закону гріха і від смерти. Позаяк закон, ослаблений тїлом, був безсилен, то Бог, піславши Сина свого в подобі тїла гріховного і ради гріха, осудив гріх у тїлї, щоб оправданнє закону сповнилось в нас, которі не по тїлу ходимо, а по духу. Которі бо по тїлу, ті думають про тїлесне, которі ж по духу, - про духовне. Думаннє бо тїлесне - смерть, а думаннє духовне - життє і впокій. Тим що думаннє тїлесне - ворогуваннє проти Бога; законові бо Божому не корить ся, та й не може. Хто бо по тїлу, ті Богу вгодити не можуть.

Ви ж не по тїлу, а в дусї, коли тільки Дух Божий домує в вас. Коли ж хто Духа Христового не має, то сей не Його. Коли ж Христос в вас, тодї тїло мертве для гріха, дух же живий ради праведности. Коли ж Дух Того, хто воскресив Ісуса з мертвих домує в вас, то Воскресивший Христа із мертвих оживить і смертні тїла ваші Духом своїм, що домує в вас.

Тим же то, браттє, ми довжники не тїлу, щоб по тїлу жити. Коли бо живете по тїлу, то помрете; коли ж духом дїла тїлесні мертвите, будете живі. Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі. Бо не прийняли ви духа неволї, знов на боязнь, а прийняли духа всиновлення, нимже покликуємо: Авва, Отче! Сей самий Дух сьвідкує нашому духові, що ми дїти Божі, коли ж дїти, то й наслїдники, наслїдники Божі, а спільні наслїдники Христові, коли тільки з Ним страждемо, щоб з Ним і прославитись.

Думаю бо, що муки теперішнього часу недостойні слави, що має явитись в нас. Бо дожиданнє творива дожидає одкриття синів Божих. Суєтї бо твориво підневолилось не по волї, а через підневолившого, в надїї, що й саме твориво визволить ся з неволї зотлїння на волю слави дїтей Божих. Знаємо бо, що все твориво вкупі стогне і мучить ся аж досї. Не тільки ж (воно), та й ми самі, первоплід духа маючи, й ми самі в собі стогнемо, ждучи всиновлення, избавлення тїла нашого. Надїєю бо спаслись ми; надїя ж видима не єсть надїя; що бо хто бачить, чого й надїятись? Коли ж надїємось, чого не бачимо, терпіннєм ждемо.

Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним. Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих.

Знаємо ж, що люблячим Бога, усе допомагає до доброго, котрі по постанові (Його) покликані; бо котрих наперед узнав, тих наперед і призначив бути подобним образу Сина Його, щоб Він був первородним між многими братами. А кого наперед призначив, тих і покликав; а кого прикликав, тих і оправдив, а кого оправдив, тих і прославив.

Що ж скажемо на се? Коли Бог за нас, хто на нас? Він, що свого Сина не пощадив, а за всїх нас видав Його, хиба ж з Ним і всього нам не подарує? Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує! Хто ж се, що осуджує? (Та ж) Христос умер, ба й воскрес; Він і по правицї в Отця, Він і заступаєть ся за нас!

Хто нас розлучить од любови Христової? чи горе, чи тїснота, чи гоненнє, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч? Яко ж писано: задля тебе вбивають нас увесь день, полїчено нас як овечок на заріз.

Та у всьому тому ми побіждаємо через Возлюбившого нас. Упевнив ся бо я, що нї смерть, нї життє, нї ангели, нї князївства, нї сили, нї теперішнє, нї будуче, нї висота, нї глибина, нї инше яке твориво не возможе нас розлучити від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господї нашім.

Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим, що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму. Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу;

Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.

Глаголе бо писаннє: Всяк, хто вірує в Него, не осоромить ся. Бо нема ріжницї між Жидовином і Греком; Він бо Господь усїх, богатий для всїх, хто призиває Його. Всяк бо, хто призове імя Господнє, спасеть ся.

То ж благаю вас, браттє, щедротами Божими, представляйте тїла ваші (яко) жертву живу, сьвяту, угодну Богові; (се) розумне служеннє ваше.

в надїї веселї; в горю терпіливі; в молитві непереставаючі, у потребинах сьвятих - подїльчиві; до гостинностї охочі. Благословляйте тих, хто гонить вас; благословляйте, а не кленїть. Радуйте ся з тими, хто радуєть ся, і плачте з тими, хто плаче.

Бо коли живемо, Господеві живемо; й коли вмираємо, Господеві вмираємо; то, чи живемо, чи вмираємо, ми Господнї. На се бо Христос і вмер, і воскрес, і ожив, щоб і над мертвими, й над живими панувати.

Бог же вповання нехай сповнить вас усякими радощами й упокоєм у вірі, щоб ви збагатились упованнєм, силою Духа сьвятого.

недужим я був недужий, щоб недужих придбати. Усїм був я все, щоб конче деяких спасти.

Бувши ж осудженими, від Бога караємось, щоб з сьвітом не осудились.

щоб не було роздїлення в тїлї, а щоб члени однаково один про одного дбали. І коли терпить один член, терплять з ним усї члени; а коли славить ся один член, радують ся з ним усї члени.

Не єсть бо Бог безладу, а впокою, як по всїх церквах у сьвятих.

Як бо в Адамі всї вмирають, так і в Христї всї оживають.

Останнїй ворог зруйнуєть ся - смерть.

Треба бо тлїнному сьому одягнутись у нетлїннє, і смертному сьому одягнутись у безсмертє. Як же тлїнне се одягнеть ся в нетлїннє і смертне се одягнеть ся в безсмертє, тодї станеть ся написане слово: Пожерта смерть побідою. Де в тебе, смерте, жоло? де в тебе, пекло, побіда?

Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утїхи, що втїшає нас у всякому горю нашому, щоб змогли ми утїшати тих, що у всякому горю, утїшеннєм, яким утїшаємось самі від Бога. Бо яко ж намножують ся страдання Христові в нас, так Христом намножуєть ся і утїшеннє наше. Чи то ж ми скорбимо, то для вашого втїшення і спасення, котре звершуєть ся терпіннєм тих мук, що й ми терпимо; чи то ми втїшаємось, то для вашого утїшення і спасення. І впованнє наше тверде про вас, знаючи, що як спільники ви страдання нашого, так і утїшення.

Бо не хочемо, браттє, щоб ви не відали про горе наше, що було нам в Азиї, що над міру і над силу тяжко було нам, так що не мали вже надїї й жити. Та сами в собі присуд смерти мали, щоб не надїяти ся нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих, котрий з такої смерти збавив нас і збавляє, і на котрого вповаємо, що й ще збавляти ме,

Маємо ж скарб сей у глиняних посудах, щоб премножество сили було від Бога, а не від нас. У всьому горюємо, та не нарікаємо; трівожимось, та не теряємо надїї; гонять нас, та ми не покинуті; повалені ми, та не погублені; всякого часу мертвість Господа Ісуса на тїлї носимо, щоб і життє Ісусове в тїлї нашому являло ся. Завсїди бо нас живих на смерть видають задля Ісуса, щоб і життє Ісусове являлось у смертному тїлї нашому. Тим же оце смерть в нас орудує, а життє в вас.

Тим то не слабнемо; нї, хоч зовнїшнїй наш чоловік млїє, та нутряний обновляєть ся день у день. Бо теперішня легкота горя нашого надто над міру приготовлює нам вічню вагу слави, нам, що не дивимось на видоме, а на невидоме; що бо видоме, дочасне, що ж невидоме, вічне.

Знаємо бо, як земний будинок тїла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах. Бо в сьому ми стогнемо, бажаючи одягтись домівкою нашою, що з неба,

Оце ж маймо духа всякого часу, знаймо, що, домуючи в тїлї, ми далеко від Господа: (бо ходимо вірою, а не видїннєм.) Маймо ж духа й волїймо лучче бути далеко від тїла, а домувати у Господа.

Бо любов Христова вимагає від нас, судячих так, що, коли один за всїх умер, тодї всї вмерли; і (що) Він умер за всїх, щоб живі нїколи більш собі не жили, а Тому, хто за них умер і воскрес. Тим же ми від нинї нїкого не знаємо по тїлу; коли ж і знали по тїлу Христа, то тепер більш не знаємо.

Тим же, коли хто в Христї, той нове сотворіннє; старе минуло; ось стало все нове.

а у всьому показуючи себе яко слуг Божих: у великому терпінню, в горю, в нуждах, в тїснотах, в ранах, в темницях, в бучах, у працях, у недосипаннях, у постах, в чистотї, в знанню, в довготерпінню, в добростї, в сьвятому Дусї, в любові нелицемірній,

яко незнані, та познані; яко вміраючі, і ось ми живі; яко карані, та не повбивані; яко сумні, а завсїди веселі; яко вбогі, многих же збогачуючі; яко нїчого немаючі, а все держучи.

Не на осуд глаголю; бо попереду сказав я, що в серцях наших ви (такі), щоб умирати з вами і жити. Велика сьмілость моя до вас, велика похвала менї за вас; сповнив ся я утїхою; надто багатий я радощами у всякому горю нашому.

Бо, й як прийшли ми в Македонию, нїякого впокою не мало тїло наше, у всьому бідуючи: осторонь боротьби, в серединї страхи. Та Бог, що втїшає смиренних, утїшив нас приходом Титовим,

Бо смуток по Бозї нерозкаяне покаяннє на спасеннє робить; смуток же сьвіта сього смерть робить. Ось бо се саме, що по Бозї смуткували, яке велике зробило в вас дбаннє, а (яке) оправданнє, а жаль, а страх, а бажаннє, а ревність, яке (відомщеннє)! У всьому показали ви, що чисті в сьому дїлї.

що у великому допустї горя наддостаток радощів їх, і до глибини убожество їх достаткувало багацтвом щирости їх.

Силен же Бог всякою благодаттю збогатити вас, щоб у всьому всякого часу всякий достаток маючи, збагачувались ви всяким добрим дїлом, (яко ж писано: Розсипав, дав убогим; праведність його пробуває по вік. Хто ж дає насїннє сїючому, подасть і хлїб на їжу, і намножить насїннє ваше і зростить засїви праведности вашої), щоб у всьому збагатились на всяку щирість, котра через нас робить подяку Богу.

Христові слуги? (безумствуючи глаголю) я більше: В працях премного, в ранах без міри, у темницях пребагато, при смерти почасту. Од Жидів пять раз по сорок без одного прийняв я. Тричі киями бито мене, а один раз каменовано; тричі розбивав ся корабель, ніч і день пробув я в глибинї; у дорогах почасту, у бідах (на) водї, у бідах (од) розбійників, у бідах од земляків, у бідах од поган, у бідах у городї, у бідах у пустинї, у бідах на морі, у бідах між лукавими братами; у працї і в журбі, почасту в недосипанню, в голодї і жаждї, в постах часто, в холодї й наготї. Опріч того, що осторонь, налягає на мене щоденна журба про всї церкви. Хто знемогає, щоб і я не знемогав? Хто блазнить ся, щоб і я не горів? Коли хвалитись треба, то хвалити мусь тим, що від немочі моєї.

Таким хвалити мусь; собою ж не хвалити мусь, а тільки немощами моїми.

І, щоб превеликими відкриттями надто не величатись менї, дано менї колючку в тїло, ангела сатану, нехай бє мене в лице, щоб не величав ся. Про него тричі Господа благав я, щоб відступив від мене. Та Він сказав менї: Доволї з тебе благодати моєї, сила бо моя в немощі звершується. Найлюбіще ж оце лучче хвалитись менї немощами моїми, щоб вселилась у мене сила Христова. Тим любо менї в немочах, докорах, нуждах, гоненнях, тїснотах за Христа; коли бо я немочний, тодї я сильний.

Нема Жидовина, нї Грека; нема невільника, нї вільного; нема мужеського полу, нї женського: усї бо ви одно, в Христї Ісусї. Коли ж ви Христові, то ви насїннє Авраамове, і по обітованню наслїдники.

А овощ духа: любов, радощі, мир, довготерпіннє, добрість, милосердє, віра,

Один одного тягарі носїть, і так сповняйте закон Христів.

і воскресив з Ним, і дав нам сидїти вкупі на небесних (місцях) у Христї Ісусї,

Того ради й я, Павел, вязник ІсусХристів за вас поган.

Благаю ж оце вас я, вязник у Господї, ходити достойно поклику, яким вас покликано, з усякою смирнотою й тихостю, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любови,

Бо наша боротьба не з тїлом і кровю, а з князївствами, і з властями і з миродержителями тьми віка сього, з піднебесними духами злоби. Того-то прийміть усю зброю Божу, щоб змогли встояти в день лютий і, все зробивши, стояти.

Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом і в сьому пильнуйте в усякому терпінню і благанню за всїх сьвятих, і за мене, щоб менї дано слово на відкриваннє уст моїх, щоб сьміливо обявляти тайну благовістя; Його ж я й посел у кайданах, щоб у ньому був сьміливий, яко же подобає менї глаголати.

Бо життє менї Христос, а смерть надбаннє. Коли ж жити менї тїлом, се менї овощ дїла, то що й вибрати, не знаю. Тїсно бо менї від обох, маючи бажаннє розвязатись (із тїлом), та з Христом бути; багато бо воно лучче.

Бо вам дано, що до Христа, не тільки в Него вірувати, та задля Него й страждати,

Бо й нездужав мало що не до смерти, та Бог помилував його; не його ж тільки, та й мене, щоб не було менї смутку на смуток.

Ми бо обрізаннє, которі духом Богу служимо, і хвалимось в Ісусї Христї, а не в тїлї надїємось,

щоб розуміти Його, і силу воскресення Його, і спільність мук Його, приподоблюючись смерти Його,

"Наше бо життє єсть на небесах, звідкіля ждемо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа, котрий переобразить тїло смирення нашого, щоб було подобне тїлу слави Його, по дїйству, котрим зможе і покорити собі все."

Радуйте ся завсїди в Господї, і знов кажу: радуйте ся. Тихість вашу нехай зрозуміють усї люде. Господь близько. Не журіть ся нїчим, а у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом. І мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші в Христї Ісусї.

Умію і смирити ся, умію й достаткувати; усюди й у всьому навчивсь і насищати ся, й голодувати, й достаткувати й недостаток терпіти. Все здолїю в Христї, що мене покрепляє. Одначе добре ви зробили, що приймаєте участь у моєму горю.

Бог же мій нехай сповнить усяку потріб вашу, по багацтву своєму в славі, в Христї Ісусї.

кріпшаючи усякою силою по потузї слави Його на всяке видержуваннє і довготерпіннє з радощами, дякуючи Отцеві, котрий зробив нас достойними спільности в наслїддю сьвятих у сьвітлї, котрий збавив нас од власти тьми і перенїс у царство Сина любови своєї,

Тепер радуюсь у страданнях моїх за вас, і доповняю недостаток горювання Христового у тїлї моїм (смертному) за тїло Його, котре єсть церква,

Коли ж оце воскресли ви з Христом, то гірнього шукайте, де Христос сидить по правицї в Бога. Про гірнє думайте, (а) не про земне. Умерли бо ви, і життє ваше поховане з Христом у Бозї. Коли ж Христос, життє ваше, явить ся, тодї і ви з Ним явитесь у славі.

і мир Божий нехай править в серцях ваших, до котрого вас і покликано в одному тїлї, та й будьте вдячні.

нї, пострадавши перед тим і дознавши зневаги, як знаєте, в Филипах, зосьмілились ми в Бозї нашому глаголати до вас благовістє Боже з великою боротьбою.

щоб нї один не хитавсь у горю сьому; самі бо знаєте, що нас на се поставлено. Бо коли і в вас були ми, наперед казали вам, що маємо горювати, яко ж і сталось, і знаєте. Того ж то й я, більш не стерпівши, послав довідатись про віру вашу, щоб не спокусив вас спокусник, і не марний буде труд наш.

Не хочу ж, браттє, щоб ви не відали про тих, що впокоїлись, щоб не скорбіли ви, як инші, що не мають надїї. Бо коли віруємо, що Христос умер і воскрес, так Бог і тих, що поснули в Ісусї, приведе з Ним. Се бо вам глаголемо словом Господнїм, що ми, которі зостанемось живими до приходу Господнього, не попередимо тих, що впокоїлись.

Всякого часу радуйтесь. Без перестану молїтесь. За все дякуйте: така бо воля Божа в Христї Ісусї про вас.

Сам же Бог упокою нехай осьвятить вас зовсїм, і ввесь ваш дух, і душа, і тїло нехай збережеть ся непорочно у прихід Господа нашого Ісуса Христа. Вірен, Хто покликав вас, Він і зробить (се).

так що ми самі хвалимось вами по церквах Божих за терпіннє ваше і віру у всїх гоненнях ваших і в горю, що приймаєте, в доказ праведного суду Божого, щоб удостоїтись вам царства Божого, ради котрого й страждаєте. Бо ж праведно в Бога, віддати горе тим, що завдають вам горя, а вам горюючим, одраду з нами в одкриттю Господа Ісуса з неба з ангелами сили,

Сам же Господь наш Ісус Христос, і Бог і Отець наш, що полюбив нас і дає нам утїху вічню і добру надїю в благодатї, нехай утїшить серця ваші, і утвердить вас у всякому слові і дїлї доброму.

Сам же Господь миру нехай дасть вам мир завсїди всїма способами. Господь із усїма вами.

Вже не пий води, а потроху вина приймай, ради жолудка твого і частих твоїх недугів.

Нїчого бо не внесли ми у сьвіт, то й ясно, що нїчого не можемо винести. Маючи ж їжу й одежу, сим довольні будемо.

Бо дав нам Бог не духа страху, а (духа) сили і любови і здорового розуму.

Оце ж не сором ся сьвідчення Господа нашого, анї мене, вязника Його, а страждай з благовістєм Христовим по силї Бога, що спас нас і покликав покликом сьвятим, не по дїлам нашим, а по своїй постанові і благодатї, даній нам у Христї Ісусї перше часів вічних, тепер же обявленій через явленнє Спасителя нашого Ісуса Христа, що зруйнував смерть і осияв життє і нетлїннє благовістєм, для котрого поставлений я проповідником і апостолом і учителем поган. З сієї ж причини я й се терплю; тілько ж не соромлюсь, знаю бо, в кого увірував, і певен, що силен Він переказ мій схоронити до того дня.

в Йому ж терплю лихо аж до кайдан, як лиходїй, та слова Божого не скувати. Тим усе терплю ради вибраних, щоб і вони осягли спасеннє, що в Христї Ісусї з вічньою славою. Вірне слово: коли бо ми з Ним умерли, то з Ним і жити мем. Коли терпимо, з Ним і царювати мем; коли відцураємось, і Він відцураєть ся нас.

Ти ж послїдував єси моїй науцї, життю, постанові, вірі, довготерпінню, любові, терпінню, гоненню, стражданням, які лучились менї в Антиохиї, в Ікониї, в Листрі; котрі гонення я перенїс, і від усїх ізбавив мене Господь. І всї ж, хто хоче благочестиво жити в Христї Ісусї, гонені будуть.

Ти ж тверезись у всьому, терпи лихо, роби дїло благовісника, службу твою знаною вчини.

Мене бо вже на жертву наготовлено, і час мого відходу настав. Боротьбою доброю я боров ся, дорогу скінчив, віри додержав. На останок готовить ся менї вінець правди, котрий оддасть менї Господь того дня, праведний суддя, і не тілько менї, та і всїм, хто полюбив явленнє Його.

У перве моє одвітуваннє нїкого не було зо мною, а всї мене покинули; нехай не полїчить ся їм. Господь же став передо мною і окрепив мене, щоб проповідане від мене знане було, і щоб почули всї погане; і збавивсь я з пащи левиної. І визволить мене Господь від усякого дїла лукавого, і спасе про царство своє небесне; Йому ж слава по віки вічні. Амінь.

в надїї вічнього життя, котре обітував Бог, що не обманює, перед вічними часами,

Павел, вязник Ісуса Христа, та Тимотей брат, Филимонові, нашому любому і помічникові,

та ради любови лучче благаю, бувши таким, як Павел, старець, тепер же і вязник Ісуса Христа;

Коли ж дїти стали ся спільниками тїла і крови, і Він так само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, се єсть диявола, і визволити тих, що з страху смерти через усе життє підневолені були рабству.

У чому бо сам пострадав, спокушуваний бувши, може і тим, що спокушують ся, помогти.

Біймо ся ж оце, щоб, коли зостаєть ся обітниця ввійти в покій Його, не явив ся хто з вас опізнившись. Бо й нам благовіствовано, як і тим, тільки не було користне їм слово проповідї, не зєднавшись з вірою тих, що слухали Його. Входимо бо в відпочинок ми, що увірували, яко ж рече: "Так що покляв ся я в гнїві моїм, що не ввійдуть в відпочинок мій," хоч дїла від настання сьвіту скінчені. Рече бо десь про семий день так: "І відпочив Бог дня семого від усїх дїл своїх." І в сьому (місцї) знов: "Чи коли ввійдуть у відпочинок мій." Коли ж оставляєть ся, щоб деякі ввійшли в него, а котрим перше благовіствовано, не ввійшли за непослух; то знов означає якийсь день, "сьогоднї" глаголючи в Давидї, по стільких лїтах, яко ж було сказано: "Сьогоднї, як почуєте голос Його, не закаменяйте сердець ваших." Бо коли б Ісус тих упокоїв, не говорив би про инший день після того. Оце ж оставлено ще суботованнє людям божим.

Не маємо бо архиєрея, що не міг би болїти серцем у немощах наших, а такого, що дізнав усякої спокуси по подобию, окрім гріха. Приступаймо ж з одвагою до престола благодати, щоб прийняти милость і знайти благодать на поміч зачасу.

Котрий за днїв тїла свого приносив молитви і благання до Того, хто міг спасти Його від смерти, з великим голосїннєм і слїзми, і почуто Його за страх (Його перед Богом). Хоч і Син Він був, тільки ж навчивсь послуху через те, що терпів,

Згадайте ж перші днї, в котрі ви, просьвітившись, перенесли велику боротьбу терпіння, то на зневагу і знущаннє виставлювані, то буваючи спільниками тих, що так жили. Бо і в моїх кайданах ви зо мною мучились, і жакуваннє маєтків ваших з радістю приймали, відаючи, що маєте собі маєток на небесах вічний і луччий. Не кидайте ж сьміливости вашої, котра має нагороду велику. Терпіннє бо вам треба мати, щоб, волю Божу вчинивши, прийняли обітуваннє. Вже бо незабаром ось, ось Грядущий прийде, і не загаєть ся. "А праведний з віри жив буде," і: "Коли хто малодушен, не вподобає душа моя його."

Тим же і від одного, та ще помертвілого, народилось множество, як зорі небесні і як піску край моря безлїч.

По вірі померли ті всї, не прийнявши обітниць, а оддалеки видївши їх, і вірували, і витали, і визнавали, що вони чуженицї і захожі на землї.

Вірою Мойсей, бувши великим, відрік ся звати ся сином дочки Фараонової, а лучче зволив страдати з людьми Божими, нїж дізнавати дочасної розкоші гріха, більшим багацтвом над Єгипецькі скарби вважаючи наругу Христову; озиравсь бо на нагороду. Вірою покинув Єгипет, не боячись гнїва царевого; устояв бо, яко такий, що Невидомого видить.

І що менї ще казати? не стане бо менї часу оповідати про Гедеона, та Варака, та Самсона, та Єтая, та про Давида і Самуїла, та про пророків, котрі вірою побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам, гасили силу огняну, втїкали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростїч полки чужоземцїв; жінки приймали мертвих своїх з воскресення; инші ж побиті бували, не прийнявши збавлення, щоб лучче воскресеннє одержати; другі ж наруги та ран дізнали, та ще й кайдан і темницї; каміннєм побиті бували, розпилювані, допитувані, смертю від меча вмирали, тинялись в овечих та козиних шкурах, бідуючи, горюючи, мучені, (котрих не був достоєн сьвіт,) по пустинях скитались та по горах та по вертепах і проваллях земних: І всї цї, одержавши сьвідченнє вірою, не прийняли обітування, тим що Бог лучче щось про нас провидїв, щоб не без нас осягли звершеннє.

Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму сьвідків, відложивши всяку гордість і гріх, що путав нас, з терпіннєм біжім на боротьбу, що перед нами, дивлячись на Ісуса, починателя і звершителя віри, котрий замість радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не дбаючи про сором, і сїв по правицї престола Божого. Подумайте бо про Того, хто витерпів од грішників такий перекір проти себе, щоб не внивали, ослабши в душах ваших.

Ще ви аж до крові не стояли, борючись проти гріха, і забули напомин, що до вас, як до синів, глаголе: "Сину мій, не гордуй караннєм Господнїм, анї слабни, докоренний від Нього; кого бо любить Господь, карає; і бє всякого сина, котрого приймає." Коли караннє терпите, Бог до вас такий, як до синів: чи єсть бо такий син, котрого не карає батько? Коли ж ви пробуваєте без карання, котрого спільниками стались усї, то ви неправого ложа дїти, а не сини. Ще ж, мали ми батьків, тїла нашого карателїв, та й поважали їх; то чи не геть більше коритись нам Отцю духів, і жити мемо? Ті бо на мало днїв, як самі знали, карали нас; а Сей на користь (нашу), щоб ми були спільниками сьвятости Його. Усяка ж кара на той час не здаєть ся радощами, а смутком; опісля ж дає овощ впокою тим, що нею навчені правди.

Тим же "зомлїлі руки і зомлїлі колїна випростайте", і "стежки праві робіте ногами вашими", щоб не звернуло кульгаве з дороги, а лучче сцїлилось.

Памятайте вязників, мов би з ними ви увязнені, бідолашних, самі бувши в тїлї.

Не сріблолюбиві обичаєм, довольні тим, що єсть. Сам бо рече: "Не оставлю тебе, анї покину тебе." Так що сьміло можемо сказати: "Господь моя поміч; не бояти мусь: що вдїє менї чоловік?"

Тим і Ісус, щоб осьвятити людей своєю кровю, осторонь воріт пострадав. Тим же оце вийдїмо до Нього осторонь стану, дізнаючи наруги Його. Не маємо бо тут сталого города, а того, що буде, шукаємо.

Тим оце через Нього приносьмо жертву хвалення без перестанку Богу, се єсть "овощ уст", що визнають імя Його. Благотворення ж і подїльчивости не забувайте; такими бо жертвами вельми догоджують Богу.

Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси, знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє; терпіннє ж нехай має звершене дїло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.

Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.

За взір тяжкої муки і довгого терпіння прийміть, браттє моє, пророків, що глаголали імям Господнїм. Ось, ми звемо блаженними, хто терпів. Про терпіннє Йовове чули ви, і кончину Господню видїли; бо Господь вельми милосерний і благий.

Хто між вами тяжко страдає? нехай молить ся; хто радїє? нехай сьпіває. Чи хто нездужає між вами, нехай призове пресвитерів церкви, і нехай молять ся над ним, помазавши його оливою в імя Господнє; і молитва віри спасе болящого, і підійме його Господь; а коли гріхи вчинив, відпустять ся йому. Визнавайте один одному гріхи, і молїте ся один за одного, щоб сцїлитись вам. Много бо може молитва праведного ревна.

Сим радуйте ся, мало нинї (коли треба), смуткуючи у всяких напастях, щоб випробувана віра ваша, геть дорожча золота пропадущого, хоч і огнем випробуваного, знайшлась на похвалу і честь і славу в одкриттю Ісус-Христовому.

Се бо угодно перед Богом, коли хто ради совісти Божої переносить смуток, страждаючи не по правдї. Яка бо похвала, коли, согрішаючи й биті в лице, терпите? Тільки коли добре робите, і, страждаючи терпите, то се угодно перед Богом. На се бо ви покликані, бо і Христос страждав за вас, оставляючи вам приклад, щоб ви йшли слїдом за Його стопами; котрий не зробив гріха, анї не знайдено підступу в устах Його; котрий, злословлений, не злословив, і страждаючи, не грозив, а передав Судячому праведно; котрий гріхи наші сам піднїс на тїлї своїм на дереві, щоб ми, для гріхів умерши, правдою жили; котрого "ранами сцїлились".

Тільки ж, коли б і страждали задля правди, блаженні ви; страху ж їх не бійтесь, анї трівожтесь;

Лучче бо, коли воля Божа, пострадати за добрі дїла, анїж за дїла лихі; тому що й Христос, щоби привести нас до Бога, один раз пострадав за гріхи наші, Праведник за неправедних, що був умертвений по тїлу, но ожив духом,

Тим же то, коли Христос страждав за нас тїлом, то й ви тією самою думкою оружіть ся; хто бо страждав тїлом, перестав грішити,

Любі, не чудуйтесь розпаленнєм, що буває вам на спокусу, наче б вам що дивного довело ся; а радуйтесь, яко ж маєте участь в страданнях Христових, щоб і в одкриттю слави Його радувались і веселились. Коли докоряють вас за імя Христове, - ви блаженні; Дух бо слави й Бога почиває на вас; ними він хулить ся, вами ж прославляєть ся. Тільки ж нїхто з вас нехай не постраждає яко душегубець, або злодїй, або лиходїй, або як бунтівник; коли ж яко Християнин, то нехай не соромить ся, а прославляє Бога за сю участь.

Тим то й страждаючі по волї Божій, як вірному Творцеві, нехай передають душі свої, роблячи добре.

Старших між вами молю, яко товариш-старший і сьвідок страдання Христового, і спільник слави, що має відкритись:

Смиріть ся ж під сильну руку Божу, щоб піднїс вас угору свого часу; всяку журбу вашу скинувши на Него, бо Він стараєть ся про вас. Тверезїть ся, пильнуйте, бо противник ваш, диявол, як лев рикаючий, ходить, шукаючи кого пожерти; проти него вставайте тверді вірою, знаючи, що такі страждання доводять ся і братівству вашому в сьвітї. Бог же всякої благодати, покликавший нас до вічньої своєї слави в Христї Ісусї, коли трохи пострадаєте, Він нехай звершить вас, утвердить, укріпить і оснує (непорушно).

Яко ж усе до життя і побожности дароване нам Божою силою Його, через познаннє Покликавшого нас славою і чеснотою (милостю),

то й знає Господь побожних з покуси вибавляти, неправедних же хоронити про судний день на муки, -

Тільки ж одно се нехай не буде перед вами тайне, любі, що один день у Господа, як тисяча лїт, а тисяча лїт, як один день. Не гаїть ся Господь з обітницею, як се декотрі за гайку вважають; а довготерпить вам, не хотячи, щоб хто погиб, а щоб усї до покаяння прийшли.

Ви од Бога, дїточки, і подужали їх; більший бо Той, хто в вас, нїж той, хто в сьвітї.

Ми пізнали також, та й увірували в любов, котру має Бог до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, в Бозї пробуває, а Бог в ньому. У сьому звершена любов у нас, щоб мати одвагу на день суду, бо який Він, такі й ми у сьвітї сьому. Страху нема в любові, а звершена любов геть виганяє страха, бо страх має муку, і хто лякаєть ся, той не звершений в любові.

Все бо рождене від Бога сьвіт побіждає; і ся побіда, побідивша сьвіт, віра наша. Хто се, що побіждає сьвіт, як не той, хто вірує, що Ісус Син Божий?

І се одвага, котру маємо до Него, що, коли чого просимо по волї Його, Він слухає нас; і коли знаємо, що Він слухає нас, чого б ми не просили, то знаємо, що одержуємо прощення від Него.

Любий, молю ся, щоб у всьому добре тобі вело ся, і ти здоров був, яко ж добре ведеть ся душі твоїй.

і був я мертвий, і ось живу по вічні віки; амінь. І маю ключі пекла і смерти.

Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам: Хто побідить, тому дам поживати від дерева життя, що по серединї раю Божого.

І ангелові церкви Смирнейської напиши: Се глаголе Первий і Останнїй, що був мертвий і ожив: Знаю дїла твої, і горе і убожество (багатий же єси), і хулу тих, що зовуть себе Жидами, та ними не є, а зборище сатани: Нїчого не бій ся, що маєш терпіти. Ось, диявол вкидати ме декотрих із вас у темницю, щоб спокусити вас; і мати мете горе десять день. Будь вірний аж до смерти, і дам тобі вінець життя.

Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам. Хто побідить, не мати ме кривди від другої смерти.

Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам. Хто побідить, тому дам поживати від манни закритої, і дам йому камінь білий, а на каменї нове імя написане, котрого нїхто не знає, тільки, хто приняв.

І хто побідить, і хто хоронить аж до кінця дїла мої, тому дам власть над поганами; і пасти ме їх жезлом залїзним; як посуди глиняні покрушать ся; як се я приняв від Отця мого; і дам йому ранню зору. Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам.

Хто побідить, то з'одягнеть ся в білу одїж, і не витру імя його з книги життя, і визнаю імя його перед Отцем моїм, і перед ангелами Його. Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам.

Хто побідить, зроблю його стовпом в храмі Бога мого, і вже не вийде геть; і напишу на ньому імя Бога мого, і ймя города Бога мого, нового Єрусалиму, сходящого з неба від Бога мого, і ймя моє нове. Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам.

Хто побідить, дам йому сїсти зо мною на престолї моїм, яко ж і я побідив, і сїв з Отцем моїм на престолї Його. Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам.

І я сказав: Добродїю, ти знаєш; і рече менї: се, що прийшли з великого горя, і вимили вони одежі свої, і вибілили одежі свої кровю Агнця. Тим то вони перед престолом Бога, і служять Йому день і ніч в храмі Його; і Сидячий на престолї оселить ся в них. Вже не будуть голодні, анї жадні, анї падати ме на них сонце, анї жадна спека; Агнець бо, що на серединї престола, пасти ме їх, і водити ме їх до живих жерел вод; і Бог отре всяку сльозину з очей їх.

І вони побідили його кровю Агнця, і словом сьвідчення свого, і не полюбили життя свого аж до смерти.

Ось терпиливість сьвятих; ось ті, що хоронять заповідї Божі і віру Ісуса. І чув я голос з неба, що глаголав менї: напиши: Блаженні мертві, що в Господеві вмирають від нинї. Так глаголе Дух, щоб впокоїлись від трудів своїх; дїла ж їх ідуть слїдом за ними.

І в ньому знайдена кров пророків і сьвятих, і всїх вбитих на землї.

І бачив я престоли, і посїдали на них, і дано їм суд; також (бачив я) душі тих, що постинано їх задля сьвідчення Ісусового, і задля слова Божого, і що не покланялись зьвірові анї образові його, і не приняли пятна на чоло своє і на руку свою; і жили і царювали з Христом тисяч років.

І обітре Бог усяку сльозу з очей їх; і смерти більш не буде; анї смутку, анї крику, анї труду не буде вже; перве бо минуло. І рече Сидячий на престолї: Ось, усе нове роблю. І рече менї: Напиши; сї бо слова правдиві і вірні. І рече менї: Стало ся! Я Альфа і Омега, почин і конець. Я дам жадному з жерела води життя дармо. Хто побідить, наслїдить усе, і я буду йому Бог, а він буде менї син.