32 – Мучеництво

І сталось по якомусь часї, що Каїн приносив Господеві жертву з польового вроджаю. Абель же приносив принос од перваків овечих ситеньких. І споглянув Господь на Абеля і на дар його; На Каїна ж і на його жертву не споглянув. І взлився Каїн, і змарнїв. І рече Господь Каїнові: Чого ти злишся, і чого змарнїв? Коли чиниш добре, дак і лице весело позирає; коли ж чиниш не добре, дак на тебе гріх чигає в порозї, щоб одолїти; ти ж мусиш панувати над ним. Озветься ж Каїн до Абеля, брата свого: Ходїмо в поле. І як були вони в полї, напав Каїн на брата свого Абеля та й убив його. І рече Господь Каїнові: Де твій брат? А він каже: Не знаю. Хиба я сторож брата мого? І рече: Що вкоїв єси? Слухай, се голосить кров брата твого до мене з землї.

І було по сих речах, що Бог спокушував Авраама, і рече йому: Аврааме, Аврааме! І каже: Ось я! І рече: Возьми сина твого, єдиного твого, що його возлюбив єси, Ізаака, та йди в Морія землю, та й принеси його там у всепаленнє-жертву на одній горі, що тобі речу. І встав Авраам рано вранцї та й осїдлав осла свого, та взяв два парубки з собою, та Ізаака сина свого, та наколов дров на всепаленнє, та й рушив до врочища, що про його рече йому Бог. На третїй же день позирнув Авраам очима своїми, та й побачив те врочище здалеку. І каже Авраам слугам своїм: Седїте тутеньки з ослом, я ж із сином пійдемо аж он туди, та поклонившись і вернемось до вас. Узяв же Авраам дрова на всепаленнє, та й положив на Ізаака, сина свого; взяв же в руки й огонь і жертівного ножа, та й пійшли обидва вкупі. Каже ж Ізаак до Авраама, батька свого: Панотче! Він же каже: Що тобі, синку? Каже ж: Ось огонь і дрова, а де ж овеча на всепаленнє? Каже ж Авраам: Бог обмислить собі ягня на всепаленнє. І йшли собі обоє вкупі. Прийшли на врочище, що рече йому Бог, і зробив там Авраам жертівника, і розложив дрова, і звязавши Ізаака, сина свого, положив його на жертівнику зверху на дровах. І простїг Авраам руку свою, щоб узяти ножа заколоти сина свого. Аж озветься до його ангел Господень і рече: Аврааме, Аврааме! Він же каже: Ось я. І рече: Не возложи руки твоєї на хлопя, а нїчогісїнько не чини йому; тепер бо взнав я, що боїшся ти Бога, і не пощадив єси сина твого возлюбленого мене ради. І позирнувши Авраам очима своїми побачив, що баран із заду завяз рогами в гущинї. І пійшов Авраам і взяв барана і принїс його на всепаленнє замість Ізаака сина свого.

Ягня нехай буде без пороку, самчик однолїток; брати мете його з овечат або з кіз.

Не вбивати меш.

Я ж завітую тобі: Стій твердо й мужно, не лякайсь і не вдавайсь в тугу: бо Господь, Бог твій з тобою, куди б ти нї повернувсь.

І повелїв царь слугам, що стояли побіч його: Йдїте, повбивайте сьвященників Господнїх, бо й їх рука з Давидом, і не сповістили мене, хоч і знали, що він утїк. Слуги ж царські затялись ізняти руки на сьвященників Господнїх. І повелїв царь Доикові: Йди, повбивай сьвященників! І пійшов Ідумій Доик, та й повбивав сьвященників, і завдав смерть вісїмдесятьом і пятьом, що носили лняне оплїччє. І Номву, сьвященниче місто, вигубив мечем, і чоловіків і жінок, і хлопят і немовлят, і коров й вівцї й осли, все повбивав.

І як Езабеля викореняла пророків Господнїх, то Абдій взяв сто пророків і ховав їх по півсотнї чоловіка по печерах та й обмисляв хлїбом і водою.

Він відказав: Запалав я щиростю про Господа, Бога Саваот, сини бо Ізрайлеві понехали заповіт твій, жертівники твої поруйнували й пророки твої повбивали мечем; зіставсь я один, та вони настають і на мою душу.

Питайте про Господа та силу його, шукайте по всяк час лиця його;

І найшов Дух Божий на Захарію, сина сьвященника Йодая, і став він на вишинї перед народом і промовив до їх: Так говорить Господь: Чом ви нарушуєте прикази Господнї? Не вийде воно вам на хосен; і коли ви покинули Господа, то й він вас покине. І змовились проти його, і вбили його каміннєм, по приказу царя, в дворі дому Господнього.

Та стали вони неслухняні й зворохобились проти тебе, й знехтували законом твоїм; убивали пророків твоїх, що вговорювали їх обернутись до тебе, й завдавали велику зневагу.

І встав Йов, роздер одежу на собі та й обстриг волоссє на голові, припав до землї й поклонився, І промовив: Нагим вийшов я з матерньої утроби, нагим і вернусь. Господь дав, Господь і взяв; як до вподоби було Господеві, так і сталося; нехай буде імя Господнє благословенне!

Ось, він убиває мене, та я не перестану надїятись; я бажаю лиш оборонити поступки мої перед лицем його.

Я знаю** - Відкупитель мій живе, й він у послїдний день підійме з пороху отсю розпадаючуся кожу мою, І я в тїлї мойму побачу Бога. Я самий вбачу його; мої очі, не очі когось другого, побачать його. Аж ниє серце в грудї моїй!

Він же путь мій знає; нехай же ж випробує мене, - я вийду, як золото, чистий. Бо моя нога стоїть твердо на стежцї його; путї його я пильнував і не відхилявся.

Чого ворушаться народи, і люде промишляють про нїкчемне? Піднімаються царі землї, і князї радять раду проти Господа й проти Помазанця його: Розорвім пута і скиньмо з себе посторонки їх! Господь, що сидить на небесах, сьміється, і ругається над ними.

І звеселяться всї, що вповають на тебе; вічно будуть радуватись, і ти будеш заступати їх; і будуть прославляти тебе люблячі імя твоє.

По всяк час сяє Господь передо мною; як що він по правицї в мене, то не захитаюсь. . Тому радується серце моє, і веселиться душа моя, й тїло моє спочине у певнотї. Ти бо не оставиш душі моєї в підземній пропастї, і не даси твому побожному бачити зотлїння. Ти вкажеш менї дорогу життя; перед лицем твоїм повнота радощів, по правицї твоїй блаженство по всяк час.

А я в правдї дивити мусь на лице твоє: пробудившись, буду образом твоїм насищатись.

Він справляє душу мою; він веде мене по праведній дорозї задля імени свого. Хоч би я ходив по долинї тїни смертної, то не боюся жадного лиха, ти бо єси зо мною; твоя палиця і підпора дає менї духа.

Давидова. Господь сьвітло моє і спасеннє моє; кого менї боятися? Господь твердиня життя мого; перед ким менї лякатись? Як здогонили мене злюки, щоб пожерти тїло моє; напасники мої і вороги мої, - вони спіткнулись, і наложили головами. Коли військо облогою проти мене стане, не боїться серце моє; як вдарять боєм на мене, я й тодї вповаю: Одного в Господа прошу, одного тілько бажаю: жити в домі Господнїм поки життя мого, щоб дивитись на благость Господню і служити в храмі його. Він бо заховає мене в своїй домівцї в день недолї, він захистить мене в заулку намета свого, він підніме мене на скелю!

Веселїтесь у Господї, і радуйтесь, праведні! ликуйте всї, в кого серце щире!

Беззаконник замишляє проти праведника, і зубами своїми скрегоче на него. Господь сьміється з него, бачить бо, що прийде день його. Добули беззаконники меча, і натягнули лука свого, щоб повалити мізерного і бідного, порубати ходячих правою дорогою. Меч їх пройде їм крізь серце їх, і луки їх сокрушаться.

Але ж задля тебе вбивають нас цїлий день, вважають нас, як овечок на зарізь.

Проводиреві хора: для синів Корея: після голосу аламот, пісня. Бог нам прибіжище і сила, поміч скора в нещастях. Тому не злякаємось, хоч би земля зворушилась і гори захитались серед моря.

Бо той Бог наш - Бог по віки! Він буде проводирем нашим аж до смерти.

Спустись на Господа з твоїм оберемком, і він піддержить тебе; не допустить він нїколи, щоб праведник захитався.

А ти, Господи, посьмієшся над ними, осоромиш всї народи. Сило моя! До тебе я обертаюсь, ти бо прибіжище моє. Бог милосердний на зустріч менї вийде; Бог дасть менї втїху над ворогами моїми.

Як згадаю тебе на моїй постелї, розмишляю про тебе у всї доби ночі. Бо ти прийшов до помочі менї, і я буду радуватись в тїнї крил твоїх. Душа моя йде слїдом за тобою, правиця твоя піддержує мене. Ті ж, що чигають на життє моє, щоб знищити його, пійдуть у пропастї підземні.

А праведники нехай звеселяться, нехай возрадуються перед лицем Божим, і торжествують в радостї. Сьпівайте Богу, величайте імя його! Зробіть дорогу тому, хто проходить крізь пустинї - Господь імя його - і радуйтесь перед ним!

Та при тобі я зостався: ти взяв мене за праву руку. Радою твоєю будеш мене вести, і приймеш мене в славу. Кого маю в небі? І крім тебе нема для мене втїхи на землї. Як зотлїє тїло моє і серце моє, то скеля серця мого й доля моя - Бог по віки.

Щасливий нарід, що розуміє голос твій торжествуючий! Господи, при сьвітлї лиця твого вони ходити будуть. Твоїм імям радуються цїлий день, і справедливостю твоєю будуть возвисшені.

Х то під покровом Всевишнього, той буде в тїнї Всемогучого.

Будь возвисшений, Боже, над небеса, і слава твоя нехай буде по всїй землї!

Господь заступає простодушних; я знемігся, і він вирятував мене. Вернись, душе моя, до спокою твого! Бо Господь добродїй твій. Ти бо спас душу мою від смерти, очи мої від слїз, ногу мою від пропастї. Буду ходити перед Господом в країнї живих.

Дорога перед очима Господа смерть угодників його.

Да торжествують праведні в славі, радуються на ложах своїх!

Надїйсь на Господа всїм серцем твоїм і не покладайся на власний твій розум.

Добра слава лучша над пахущі мастї, а день смертї лучше родин.

Потоптана буде смерть по всї віки, й повтирає Господь сльози з усїх лиць, і здійме ганьбу з свого люду по всїй землї; от як говорить Господь.

Та мерцї твої ожиють, устануть мертві тїла! Оживайте ж, веселїтесь, що в порох лягли; бо роса в тебе, - роса, що живить травицю, й земля викине померших.

Вернуться визволені Господом; із радісними піснями прийдуть на Сион; і радість вічна буде над головою в їх; радощі й веселощі знайдуть вони, а смуток і воздиханнє від них віддаляться.

Радуйся, небо, й ти, земле, гомонїть, гори, з радощів; втїшив бо люд свій Господь, змилосердився до страдальників своїх.

Плечі мої дав я на побиваннє; щоки мої на поличкованнє, та й лиця мого не одвертаю від наруги заплювання. І Господь Бог помагає менї; тим то я не стидаюсь, тим я й держу лице моє, мов кремінь, та й знаю, що стид мене не досягне.

Так і тепер повертаються вибавлені Господом і прийдуть на Сион із піснями, й радість вічна - над головами їх; вони знайдуть радощі й веселощі, а смуток і взітхання перестануть.

Він - маловажений і в погордї у людей; чоловік, зазнавший горя й болїв, так що ми від него одвертали лице своє; гордили ним, та й ми його нї за що мали. Та він взяв болестї й недуги наші на себе; а нам здавалось, що се Бог його покарав, побив та понизив. Він же поранений був за гріхи наші й мучений за беззаконня наші; се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені. Всї ми блукали, як вівцї, кожен ходив своєю дорогою, - провини ж усїх нас вложив Господь на него одного. Його брано на допит, та він терпів добровільно й не отвирав уст своїх; неначе вівцю на заріз, його ведено, й як ягня перед постригачем нїмує, так і він не одчиняв уст своїх. З узів і від суду пірвано його, хоч рід його - хто його збагне? Вирвано його з землї живущих; за проступки людей моїх притерпів він смерть. Визначили гріб йому з злодїями, та його погребано в багатого, бо не вчинив він гріха, й неправди не було в устах його. Та Господу вгодно було його вбити, то ж віддав його на муки; но як він принесе життє своє в жертву примирення, то й узрить потомство довговічне, й рука його доведе волю Господню до щасливого успіху. Вдоволений споглядати ме він на працю життя свого, а ведучи до пізнання його (Бога), він, праведник, слуга мій, оправдає многих, гріхи ж їх понесе на собі. Тим же то я дам йому пай між можними, й з сильними дїлити ме здобич, за те, що оддав свою душу (життє) на смерть, і до лиходїїв дав себе прилїчити, хоч він приймив на себе гріхи многих, і за проступників зробився посередником.

Тим же то вийдете ви в радощах, і спокій буде вас супровожати; гори й узгірря сьпівати муть навперід вас піснї, і всї дерева в полі - плескати муть вам у долонї.

Праведний вмерає, та й нїхто сього не бере собі до серця; і люде побожні забераються з землї, та нїхто й не думає, що се праведник заберається з сьвіта, щоб не бачити ледарства. Він відходить туди, де впокій; всї, що ходять правою дорогою, спочнуть спокійно на ложах своїх.

Сповістити сумним у Сионї, що даний їм буде вінець замість попелу, замість плачу - єлей радощів; замість сумовитого серця - одежа слави; й назвуть їх сильними в справедливостї, насадом Господнїм на його прославу.

Велико радуватись буду Господом, звеселиться душа моя Богом моїм; він бо з'одягнув мене в одежу спасення, ризою справедливостї обгорнув мене; мов на жениха, вложив вінець, мов княгиню, прибрав окрасами.

В кожній недолї їх він не покидав їх, і ангел лиця його рятував їх; з любови своєї й з милосердя свого визволяв їх; підняв їх і носив по всї днї давні.

Та мужі Юдейські, котрих ти настановив над справами краю Вавилонського, Седрах, Мисах та Авденаго, - сї мужі нехтують твоїм приказом, царю; вони богів твоїх не шанують, та й золотій подобинї, що ти її оце поставив, не кланяються. Тодї звелїв Навуходонозор у гнїві й лютостї привести Седраха, Мисаха й Авденаго; й зараз приведено сих мужів перед царя. І промовив до них Навуходонозор: Не вже ж ви, Седрах, Мисах і Авденаго, маєте на думцї богів моїх не шанувати й золотій подобинї, що я поставив, не кланятись? Од тепер, коли ви на се готові, - як тільки почуєте гук труби, сопілки, цитри, цївницї, гусел, симфонїї та инших музичних приборів, припадайте й поклоняйтесь подобинї, що я її зробив; коли не поклонитесь, то зараз будете вкинуті в палаючу піч, а тодї котрий бог визволить вас з моєї руки?

І відповіли Седрах, Мисах і Авденаго, і сказали до царя Навуходонозора: Шкода нам відповідати на се. Бог наш, котрому ми служимо, може нас із палаючої печі й з руки твоєї, царю, визволити; А коли б се й не сталось, то нехай тобі, царю, буде звісно, що ми твоїм богам служити не будемо й золотій подобинї, котру ти поставив, не поклонимось.

Тодї Навуходонозор загорівся лютостю, а вигляд його обличчя змінився проти Седраха, Мисаха й Авденаго, й приказав розпалити піч в сїм разів горячійше, нїж її звичайно натоплювано, І звелїв найдужшим чоловікам із свого війська повязати Седраха, Мисаха й Авденаго та й вкинути їх у піч, розпалену огнем. І зараз повязано сих мужів та й у їх спідній й верхній одежі і в завоях на голові і в иншому убраннї вкинуто їх у піч, розпалену огнем. Та позаяк приказ царів був суворий, а піч була розпалена незвичайно, то полумя від огню вбило тих людей, що вкидали Седраха, Мисаха та Авденаго. А сї три мужі - Седрах, Мисах та Авденаго - впали в розпалену огнем піч, повязані.

Царь Навуходонозор здивувався і встав швидко й сказав до своїх вельмож: Чи не трьох же мужів ми вкинули в огонь, повязаних? Вони відповіли цареві: Справдї так, царю! На це промовив він: Та бо я бачу чотирі мужі неповязані, що ходять в полумї, та й не видко на них ушкоди; й вид четвертого схожий на сина Божого (ангела). Тодї приступив Навуходонозор до челюстей печі, розпаленої огнем, і промовив: Седраше, Мисаше й Авденаже, ви слуги Бога найвисшого! вийдїть і приступіть ближше! Тодї Седрах, Мисах і Авденаго вийшли з посеред полумя. І зійшовшись сатрапи, намісники, отамани й радники цареві, завважали, що огонь над тїлами сих мужів не мав сили, й волоссє на голові в них не осмалилось, та й одежа на них не змінилась, а навіть і запаху огню не чути було від них. Тодї промовив Навуходонозор: Славен Бог Седрахів, Мисахів і Авденагів, що послав ангела свого та й визволив слуг своїх, що покладали надїю на нього й не послухали приказу царського й віддали свої тїла (огневі), щоб не служити й не покланятись иншому богові, окрім Бога свого!

Даниїл же, - хоч довідався, що підписаний такий приказ, пійшов до свого дому. А тут він, відчинивши в горницї вікна навпроти Ерусалиму, припадав тричі на день навколїшки й молився свойму Богові й славив його, як се він робив і навперед сього. Тодї сї люде підглядїли й знайшли Даниїла, що молився й просив милостї в свого Бога. І прийшли вони до царя та й почали говорити про царський приказ: Чи ж ти не підписав приказ, щоб кожну людину, котра в трийцятьох днях просити ме будь-якого бога або чоловіка, окрім тебе, царю, вкинути в яму між леви? Царь відповів і сказав: Се слово незмінне, як закон у Мидиї й Персиї, його не можна нарушувати. Тодї відповіли й сказали вони цареві: Даниїл, що з полонених синів Юдейських, не вважає нї на тебе, царю, нї на приказ, тобою підписаний, але тричі на день молиться своїми молитвами. Царь, почувши се, засмутився дуже й задумав в серцї свойму спасти Даниїла, й аж до заходу сонця намагався його визволити. Але ті люде прийшли до царя й сказали йому: Знай, царю, що по закону мидийському та перському нїякий закон і приказ, стверджений царем, не може бути змінений.

Тодї звелїв царь привести Даниїла та й вкинути в яму між левів, та при тім сказав царь Даниїлові: Бог твій, що ти йому вірно служиш, він тебе вибавить. І принесено плиту та й покладено на отвір ями, й запечатав її царь своїм перстнем та перстнями своїх дуків, щоб нїчого не змінено в приказї про Даниїла. Потім пійшов царь у свій двір, лїг спати, не вечерявши, ба й не велїв приносити собі страви, та й сон не брався його. А вранцї встав царь, як розвиднювалось, і пійшов сквапно до левиної ями, І, як лиш наближився 'д ямі, кликнув жалісним голосом до Даниїла, й промовив царь до Даниїла: Даниїле, слуго Бога живого! чи зміг Бог твій, що ти йому так вірно служиш, спасти тебе від левів? Тодї відказав Даниїл цареві: Царю, жий на віки! Бог мій послав ангела свого й затулив він пащеки левам, і вони не пошкодили менї, бо він знайшов мене безвинним перед собою, та й перед тобою, царю, я нї в чому не проступився. Тодї зрадїв царь тим незвичайно і приказав витягти Даниїла з ями; і витягли Даниїла з ями й не знайшли жадньої ушкоди на ньому, він бо вірував в Бога свого.

І буде дорікати Всевишньому й гнобити сьвятих Всевишнього; йому буде навіть видїтись, що зможе знести в них час і закон, і будуть віддані вони в його руки до часу, до часів і половини часу.

І встане в той час Михаїл, князь великий, що встоює за синами народу твого; й настане час лютий, якого не бувало від того часу, як постали люде, до сього часу; але спасуться в сей час зпоміж твого народу всї, що будуть знайдені записаними в книзї. І багато з тих, що сплять в поросї земному, прокинеться, одні на вічне життє, другі на вічний сором і ганьбу. І розумні сияти муть, неначе сьвітила на небі, а навернувші многих до праведностї - неначе зорі, повік, на завсїди.

Благ Господь, - захист у смутку, та й знає тих, що надїються на його.

То я й тодї буду веселий в Господї, й радуватись буду Богом спасення мого.

Блаженні, кого гонять за правду, бо їх царство небесне. Блаженні ви, коли вас безчестити муть, та гонити муть, та казати муть на вас усяке лихе слово не по правдї, ради мене. Радуйтесь і веселїтесь: бо велика нагорода ваша на небі; так бо гонили й пророків, що бували перше вас.

Я ж вам глаголю: Любіть ворогів ваших, благословляйте, хто клене вас, робіть добро, хто ненавидить вас, і молїть ся за тих, що обижають вас і гонять вас;

Не збирайте собі скарбів на землї, де міль і ржа їсть, і де злодїї підкопують ся і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де нї міль, нї ржа не їсть, і де злодїї не підкопують ся й не крадуть.

Та й стережіть ся людей: бо вони видавати муть вас у судові зборища, й в школах своїх бити вас будуть; і водити муть вас перед старших та перед царів за мене, на сьвідкуваннє їм і поганам. Як же видавати муть вас, не дбайте про те, як і що вам казати; бо дасть ся вам того часу, що вам казати. Не ви бо промовляти мете, а дух Отця вашого промовляти ме в вас.

Видавати ж ме брат брата на смерть, і батько дитину, і вставати муть дїти на родителїв, і вбивати муть їх. І ненавидїти муть вас усї за ймя моє; хто ж видержить до кінця, той спасеть ся. Коли ж вас гонити муть у тому городї, втїкайте в инший: істинно бо глаголю вам: Не перейдете ще городів Ізраїлевих, доки Син чоловічий прийде.

І не лякайтесь тих, що вбивають тїло, душі ж не здолїють убити; а лякайтесь більше того, хто зможе погубити і душу й тїло в пеклї.

І хто не візьме хреста свого, й не пійде слїдом за мною, недостоєн мене. Хто б знайшов душу свою, погубить її; а хто б згубив душу свою задля мене, знайде її.

Прийдїть до мене, всї знеможені та отягчені, я впокою вас. Візьміть ярмо моє на себе, й навчіть ся від мене: бо я тихий і смирний серцем; то й знайдете відпочинок душам вашим. Бо ярмо моє любе, й тягар мій легкий.

Фарисеї ж, вийшовши, радили раду проти Него, як погубити Його.

А засїяний на каменистому, се той, що чує слово, й зараз приймає його з радостю: тільки же не має він кореня в собі, він до часу; як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнить ся.

Знов, царство небесне подібне скарбу, закопаному на ниві: що, знайшовши його чоловік, приховав, і, радїючи, йде та й продає все, що має, та й купує ту ниву. Знов, царство небесне подібне чоловікові купцеві, що шукає добрих перел; і знайшовши він одну перлу дорогоцїнну, пійшов та й продав усе, що мав, та й купив її.

і рече до слуг своїх: Се Йоан Хреститель; він устав з мертвих, то й чудеса дїють ся від него. Бо Ірод піймав був Йоана, звязав його, і вкинув у темницю за Іродияду, жінку брата свого Филипа. Бо казав йому Йоан: Не годить ся тобі мати її. І, хотїв його стратити, та опасувавсь народу; бо мали його за пророка. У день же родин Іродових, дочка Іродиядина танцювала перед ними й догодила Іродові. За се обіцяв він, клянучись, що дасть їй, чого просити ме. Вона ж, наперед навчена від матері: Дай менї, каже, тут на блюдї голову Йоана Хрестителя. І засумів Ірод; однак, задля клятьби й задля тих, що сидїли з ним за столом, звелїв дати. І, пославши, стяв Йоана в темницї. І принесено голову його на блюдї, й дано дївчинї, вона ж віднесла матері своїй. І прийшли ученики його, і взяли тїло, й поховали його, й прийшовши, сповістили Ісуса.

З того часу почав Ісус виявляти ученикам своїм, що мусить ійти в Єрусалим, і багато терпіти од старших, та архиєреїв, та письменників, і бути вбитим, і встати третього дня.

Рече тодї Ісус ученикам своїм: Коли хто хоче йти слїдом за мною, нехай відречеть ся себе самого, й візьме хрест свій, та й іде слїдом за мною. Хто бо хоче спасти душу свою, той погубить її; хто ж погубить душу свою ради мене, знайде її.

Озвавсь тодї Петр і каже до Него: Ось ми покинули все, та й пїйшли слїдом за Тобою; що ж буде нам?

Оце ми йдемо в Єрусалим; і буде виданий Син чоловічий архиєреям, та письменникам, і осудять вони Його на смерть; і видадуть Його поганам, щоб з Него насьміхались, та били, та розпяли, а третього ж дня він воскресне.

Иншої приповістї послухайте: Був один чоловік господар, що насадив виноградник, і обгородив його тином, і викопав у йому винотоку, й збудував башту, й вїддав його виноградарям, та й відїхав. Як же наближила ся пора овощу, післав він слуги свої до виноградарів узяти овощі його. І, взявши виноградарі слуг його, одного побили, другого вбили, иншого ж укаменували. Знов післав він инші слуги, більш нїж перше, й зробили їм так само. На останок же післав до них сина свого, кажучи: Посоромлять ся сина мого. Виноградарі ж, побачивши сина, казали між собою: Се наслїдник: ходїмо вбємо його, та й заберемо наслїддє його. І, взявши його, вивели геть з виноградника, та й убили.

Тим же то ось я посилаю до вас пророків, і мудрцїв, і письменників, і одних з них повбиваєте та порозпинаєте, а инших бити мете по школах ваших, та гонити мете від города в город: щоб упала на вас уся кров праведна, пролита на землї від крові Авеля праведного до крові Захарії, сина Варахіїного, що вбили ви між церквою й жертівнею.

Тодї видавати муть вас на муки, й вбивати муть вас; і зненавидять вас усї народи задля імя мого. І тодї поблазнять ся многі, й видавати муть одно одного, й ненавидїти муть одно одного.

Хто ж видержить до останку, той спасеть ся.

буде бо тодї мука велика, якої не було від настання сьвіту до сього часу, й не буде. І коли б тих днїв не вкорочено, то жодне б тїло не спасло ся; тільки ж задля вибраних укорочені будуть днї тиї.

і радились, щоб узяти Ісуса підступом і вбити.

Каже Йому Петр: Хоч би менї з Тобою і вмерти, не відречусь Тебе. Так і всї ученики казали.

Архиєреї ж, і старші, і вся рада шукали кривого сьвідчення на Ісуса, щоб Його вбити,

Тодї плювали в лице Йому, й били по щоках Його, і знущались із Него,

Як же настав ранок, зробили раду всї архиєреї й старші людські на Ісуса, щоб убити Його; і, звязавши Його, повели тай передали Його Понтийському Пилату, ігемонові.

Тодї відпустив їм Вараву; Ісуса ж, побивши, передав, щоб розпято Його.

І, плюючи на Него, брали тростину, й били по голові Його. І, як насьміялись із Него, зняли з Него плащ, і надїли на Него одежу Його, й повели Його на розпяттє.

Розпявши ж Його, подїлили одежу Його, кинувши жереб, щоб справдилось, що сказав пророк: Подїлили собі шати мої, й на одежу мою кинули жереб.

Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його, та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся.

І дочув ся цар Ірод (явне бо зробилось імя Його), і каже: Що Йоан Хреститель із мертвих устав, і того роблять ся чудеса від него. Инші казали, що се Ілия; инші ж казали, що се пророк або один з пророків. Почувши ж Ірод, сказав: Що се Йоан, котрого я стяв, він устав з мертвих. Сей бо Ірод, піславши, взяв Йоана, та й звязав його в темницї за Іродияду, жінку Филипа, брата свого; бо оженивсь із нею. Сказав бо Йоан Іродові: Що не годить ся тобі мати жінку брата твого. Іродияда ж лютувала на него, й хотїла його вбити, та не могла. Ірод бо боявсь Йоана, знавши його, яко чоловіка праведного й сьвятого, то й беріг його й, слухаючи його, багато робив, і залюбки його слухав. Як же настав день нагідний, коли Ірод на свої родини бенкет справив дукам своїм, та гетьманам, та значним Галилейським, і як увійшла дочка тієї Іродияди, танцювала, й догодила Іродові, й тим, що сидїли з ним, озвав ся цар до дївицї: Проси в мене, чого бажаєш, а дам тобі. І поклявсь їй: Що, чого б у мене нї попросила, дам тобі, хоч би й половину царства мого. Вона ж, вийшовши, каже матері своїй: Чого просити? Та ж каже: Голови Йоана Хрестителя. І, ввійшовши зараз швидко до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб менї дав зараз на блюдї голову Йоана Хрестителя. І зажурившись вельми цар, та задля клятьби й задля тих, що з ним сидїли, не хотїв їй відмовити. І зараз піславши цар ката, звелїв принести голову його; він же пійшовши, стяв його в темницї. І принїс голову його на блюдї, і дав її дївицї, а дївиця дала її матері своїй. І, довідавшись ученики його, пійшли і взяли тїло його, та й положили його в гробі.

І почав навчати їх, що мусить Син чоловічий багато терпіти, й відцурають ся Його старші, та архиєреї, та письменники, і вбють, і в третїй день воскресне Він.

І, прикликавши народ укупі з учениками своїми, рече їм: Хто хоче йти за мною, нехай одречеть ся себе, й візьме хрест свій, та й іде слїдом за мною. Хто бо хоче душу свою спасти, погубить її; хто ж погубить душу свою задля мене та євангелиї, той спасе її.

Навчав бо учеників своїх, і глаголав їм: Що Син чоловічий буде виданий у руки чоловічі, і вбють Його, і вбитий, Він третього дня воскресне.

Що ось ідемо в Єрусалим, і Син чоловічий буде виданий архиєреям та письменникам, і осудять вони Його на смерть, і видадуть Його поганам; і насьміхати муть ся з Него, й бити муть Його, й плювати муть на Него, і вбють Його; й третього дня воскресне.

І почав їм приповістями промовляти: Виноградник насадив чоловік, і обгородив тином, і викопав винотоку, й збудував башту, й передав його виноградарям, тай відїхав. І післав до виноградарів у пору слугу, щоб у виноградарів узяв овощу винограднього. Вони ж, ухопивши його, били, та й відослали впорожнї. І знов післав до них иншого слугу, та й на того кидаючи каміннєм, пробили йому голову, й відослали зневаженого. І знов иншого післав, та й того вбили, й багато инших, одних побили, а других повбивали. Ще ж одного сина мавши, любого свого, післав і його до них на останок, говорячи: Що посоромляться сина мого. Виноградарі ж тиї казали між собою: Що се наслїдник; ходїмо вбємо його, то й наше буде наслїдство. І, взявши його, вбили, та й викинули геть із виноградника.

Ви ж самі остерегайтесь: видавати муть бо вас у ради, й по школах будете биті, і перед воїводи та царі ставлені задля мене, на сьвідкуваннє їм. І між усїма народами мусить перше проповідатись євангелия. Як же вести муть вас, видаючи, не дбайте заздалегідь, що казати мете, анї надумуйтесь, а, що дасть ся вам тієї години, те й промовляйте: не ви бо промовляєте, а Дух сьвятий. Видавати ме ж брат брата на смерть, і батько дитину; і вставати муть дїти на родителїв, та й убивати муть їх. І ненавидїти муть вас усї задля імя мого; хто ж витерпить до останку, той спасеть ся.

Була ж пасха й опрісноки по двох днях; і шукали архиєреї, та письменники, як би Його, підступом узявши, вбити.

Він же ще більш говорив: Хоч би менї і вмерти з Тобою, не відречусь Тебе. Так само ж і всї казали.

Архиєреї ж і вся рада шукали на Ісуса сьвідчення, щоб убити Його, та й не знайшли.

Ви чули хулу: як вам здаєть ся? Вони ж усї осудили Його, що винен смерти. І почали деякі плювати на Него, й закривати лице Йому, й бити по щоках Його, й казали Йому: Проречи; і слуги знущались над Ним.

Вони ж знов закричали: Розпни Його. Пилат же каже їм: Яке ж бо зло зробив? Вони ж ще гірш кричали: Розпни Його. Пилат же, хотївши народові догодити, відпустив їм Вараву, й передав Ісуса, побивши, щоб розпято Його.

І, як насьміялись із Него, роздягнули Його з багряницї, і одягнули Його в одежу Його, та й виводять Його, щоб розпяти Його.

І розпинателї Його подїлили одежу Його, кинувши жереб на неї, що кому впаде. Була ж година третя, і розпяли Його.

Ісус же, пустивши голос великий, зітхнув.

і зрадував ся дух мій у Бозї Спасї моїм,

Блаженні, коли ненавидїти муть вас люде, й коли проженуть вас, і осоромлять, і викинуть імя ваше, як зло, задля Сина чоловічого. Радуйтесь того дня і веселїтесь, ось бо нагорода ваша велика на небі; так бо чинили пророкам батьки їх.

Тільки ж глаголю вам, слухаючим: Любіть ворогів ваших, добре робіть ненавидникам вашим, благословляйте кленучих вас, і молїть ся за обидників ваших.

Нї, любіть ворогів ваших, і добро робіть, і позичайте, нїчого від них не сподїваючись; а буде нагорода ваша велика, й будете синами Вишнього; бо Він благий до невдячних і лихих.

Почув то Ірод четверовластник усе, що сталось від Него, та й стуманїв: тим що деякі казали, що Йоан устав із мертвих, инші ж, що Ілия явив ся, другі ж, що один з пророків старих воскрес. І каже Ірод: Йоана я стяв; хто ж се той, про котрого я чую таке? І шукав видїти Його.

глаголючи: Що мусить Син чоловічий багато терпіти, й відцурають ся Його старші, та архиєреї, та письменники, і вбють, і в третїй день воскресне Він.

Рече ж до всїх: Коли хто хоче за мною йти, нехай одречеть ся себе, й бере хрест свій що-дня, та й іде слїдом за мною. Хто бо хоче душу свою спасти, погубить її; хто ж погубить душу свою задля мене, той спасе її.

Горе вам! що будуєте гроби пророкам, батьки ж ваші повбивали їх. Правдиво ви сьвідкуєте, і любі вам учинки батьків ваших; бо се вони повбивали їх, ви ж будуєте їм гроби. Тим і премудрість Божа глаголе: Пішлю до них пророків та апостолів, і инших з них вони вбивати муть та гонити муть, щоб відомстити за кров усїх пророків, пролиту від основання сьвіта, кодлу сьому, від крові Авеля аж до крові Захарії, що полїг між жертївнею й храмом. Так, глаголю вам, відомстить ся кодлу сьому.

Глаголю ж вам, другам моїм: Не лякайтесь тих, що вбивають тїло, а потім не можуть більш нїчого заподїяти. Я ж покажу вам, кого лякатись: Лякайтесь того, хто, вбивши, власть має вкинути в пекло. Так, глаголю вам, того лякайтесь.

Не лякай ся, мале стадо: бо вподобалось Отцеві вашому дати вам царство. Продавайте достатки ваші, і подавайте милостиню; робіть собі сакви, що не ветшають, скарб, що не вбавляєть ся на небесах, де злодїй не приступає, анї міль не їсть.

Коли хто приходить до мене, й не зненавидить батька свого, й матїр, і жінку, й дїти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, не може учеником моїм бути. І хто не носить хреста свого й не ходить слїдом за мною, не може бути учеником моїм.

Так оце всякий з вас, хто не відцураєть ся від усього свого достатку, не може моїм учеником бути.

Коли хто шукати ме душу свою спасти, погубить її, а хто погубить її, оживить її.

Буде бо виданий поганам, і насьміхати муть ся з Него, й зневажати муть Його, й плювати муть на Него, і бивши убють Його; а третього дня воскресне.

Почав же до народу глаголати приповість сю: Один чоловік насадив виноградник, та й дав його виноградарям, та й відїхав на довгий час. І післав у пору до виноградарів слугу, щоб з овощу винограднього дали йому; виноградарі ж, побивши його, відослали впорожнї. І післав ще другого слугу; вони ж і того, побивши та обезчестивши, відослали впорожнї. І післав ще третього; вони ж і сього, поранивши, прогнали. Рече ж пан виноградника: Що робити? пішлю сина мого любого: може, того побачивши, посоромлять ся. Побачивши ж його виноградарі, казали між собою, говорячи: Се наслїдник; ходїмо вбємо його, щоб наше було наслїддє. І, викинувши його за виноградник, убили. Що ж робити ме пан виноградника?

которі ж удостоють ся дождати віку того й воскресення з мертвих, ті нї женять ся анї віддають заміж: бо анї вмерти не можуть, рівні бо ангелам і сини вони Божі, воскресення синами бувши.

Та перш того всього наложать на вас руки свої і гонити муть, видаючи в школи й темницї, і водячи перед царі та ігемони задля імя мого. І станеть ся воно вам на сьвідкуваннє. Постановіть же в серцях ваших наперед, не готовитись відказувати: я бо дам вам уста й премудрість, котрій не здолїють противитись, анї встояти усї противники ваші. Будете ж видавані й від родителїв, і братів, і родини, й приятелїв: і вбивати муть деяких з вас. І будете ненавиджені від усїх задля імя мого.

У терпінню вашому осягнїть душі ваші.

І шукали архиєреї та письменники, як би погубити Його; боялись бо народу.

Ви ж пробували зо мною в спокусах моїх.

Він же каже Йому: Господи, з Тобою готов я і в темницю, і на смерть іти.

А чоловіки, що держали Ісуса, насьміхались із Него, бючи. І, закривши Його, били в лице Його, та й питали Його, кажучи: Проречи, хто вдарив Тебе.

Вони ж кричали: Розпни, розпни Його! Він же втретє каже до них: Яке ж бо зло зробив сей? Нїякої вини смерти не знайшов я в Йому. То покаравши, випущу Його. Вони ж намагали голосом великим, просячи, Його розпяти. І перемогли голоси їх та архиєрейські.

І, як прийшли на врочище Черепове, там розпяли Його й лиходїїв, одного по правицї, а одного по лївицї. Ісус же рече: Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять.

І рече йому Ісус: Істино глаголю тобі: Сьогоднї зо мною будеш у раю.

І покликнувши голосом великим Ісус, рече: Отче, у Твої руки передаю духа мого! й, се промовивши, зітхнув духа.

як видали Його архиєреї та князї наші на суд смертний і розпяли Його.

Істино, істино глаголю вам: Що, хто слухає слово моє і вірує Пославшому мене, має життє вічнє, і на суд не прийде, а перейде від смерти в життє. Істино, істино глаголю вам: Що прийде час, і нинї єсть, що мертві почують голос Сина Божого, й почувши оживуть.

Не дивуйтесь сьому, бо прийде час, що в гробах почують голос Його, і повиходять: которі добро робили, в воскресеннє життя, а которі зло робили, в воскресеннє суду.

Се хлїб, що з неба сходить, щоб, хто їсть Його, не вмер. Я хлїб живий, що з неба зійшов. Коли хто їсть сей хлїб, жити ме по вік; а хлїб, що я дам, се тїло моє, що я дам за життє сьвіту.

Хиба не Мойсей дав вам закон? а нїхто з вас не чинить закону. Чого шукаєте мене вбити?

Істино, істино глаголю вам: Коли хто слово моє хоронити ме, смерти не побачить по вік.

Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.

Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї. І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир. За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її. Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе. Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її. Сю заповідь прийняв я від Отця мого.

Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме. І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому?

З того ж дня нарадились, щоб убити Його.

Нарадили ся ж архиєреї, щоб і Лазаря вбити;

Істино, істино глаголю вам: Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре, то одно зостаєть ся; коли ж умре, то багато овощу приносить. Хто любить душу свою, погубить її; а хто ненавидить душу свою в сьвітї сьому, на вічнє життє збереже її. Коли менї служить хто, нехай іде слїдом за мною; і де я, там і слуга мій буде. І коли хто менї служить, пошанує його Отець.

Каже Йому Петр: Господи, чому не можу за Тобою йти тепер? Душу мою за Тебе положу.

Більшої сієї любови нїхто не має, як щоб хто душу свою положив за другів своїх.

Коли сьвіт вас ненавидить, знайте, що мене перш вас зненавидїв. Коли б із сьвіта були, сьвіт своє любив би; як же ви не з сьвіта, а я вибрав вас із сьвіта, тим ненавидить вас сьвіт. Згадайте слово, що я сказав вам: Не більший слуга пана свого. Коли мене гонили, і вас гонити муть. Коли моє слово хоронили, і ваше хоронити муть. Та се все робити муть вам задля імя мого, бо не знають Пославшого мене.

Вилучати муть вас із шкіл; ба прийде час, що всякий, хто вбиває вас, думати ме, що службу приносить Богу. І се робити муть вам, бо не знали нї Отця, нї мене. Та се сказав я вам, щоб, як прийде час, згадали про се, що я глаголав вам; бо з вами був.

І ви оце тепер смуток маєте; знов же побачу вас, і звеселить ся серце ваше, і радощів ваших нїхто не візьме од вас.

Се глаголав я вам, щоб у менї впокій мали. У сьвітї горе мати мете, тільки ж бодріть ся: я побідив сьвіт.

Я дав їм слово Твоє, і сьвіт зненавидїв їх, бо вони не з сьвіта, яко ж я не з сьвіта.

Тодї узяв Пилат Ісуса, та й бив Його. А воїни сплївши вінець із тернини, надїли на голову Йому, і в одежу червону одягли Його, і казали: Радуй ся, царю Жидівський! і били Його в лице.

Як же побачили Його архиєреї та слуги, то закричали, кажучи: Розпни, розпни Його! Каже їм Пилат: Візьміть ви Його, та й розпнїть; я бо не знаходжу в Йому вини.

Відказав Ісус: Не мав би єси власти нїякої надо мною, коли б не було тобі дано звиш. Тим, хто видав мене тобі, більший гріх має.

Вони ж закричали: Візьми, візьми розпни Його! Каже їм Пилат: Царя вашого розпну? Відказали архиєреї: Не маємо царя, тільки Кесаря. Тодї ж видав їм Його, щоб розпяли. Узяли ж Ісуса, та й повели. І, несучи хрест свій, вийшов Він на врочище (місце) Черепове, що зветь ся по єврейськи Голгота. Там розпяли Його, а з Ним инших двох, по сей і по той бік, посерединї ж Ісуса.

Скушавши ж оцту Ісус, рече: Звершилось; і, схиливши голову, віддав духа.

Істино, істино глаголю тобі: Як був єси молодий, то підперізував ся сам, і ходив єси куди хотїв; як же зістарієш ся, то простягнеш руки твої, і инший тебе підпереже, й поведе, куди не схочеш. Се ж промовив, означуючи, якою смертю прославить Бога. І, сказавши се, рече йому: Йди слїдом за мною.

Рече йому Ісус: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того? ти йди за мною. І пійшло слово се між братів, що ученик той не вмре, та не сказав йому Ісус, що не вмре; а: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того?

Сього, призначеного радою і провидїннєм Божим виданого, ви, взявши руками беззаконних, і пригвоздивши, вбили. Котрого Бог воскресив, розвязавши болестї смерти; яко ж бо не було можливе вдержаним Йому бути від неї.

і наложили руки свої на апостолів, та й посадили їх у громадську темницю.

Вони ж почувши запалали гнївом, і радились, щоб повбивати їх.

Послухали ж його, і, покликавши апостолів та побивши, заказали їм говорити в імя Ісусове, та й відпустили їх. Вони ж пішли веселі з перед ради, що за імя Його удостоїлись бути зневаженими.

Люде тугошиі і необрізані серцем і ушима, ви завсїди Духові сьвятому противитесь; як батьки ваші, так і ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? і повбивали тих, що наперед звіщали про прихід Праведного, котрого ви тепер зрадниками й убийцями стались. Ви прийняли закон через розпорядки ангелів, та й не хоронили його. Почувши ж се, запалали серцем своїм, і скреготали зубами на него. Він же, будучи повний сьвятого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, й Ісуса, стоячого по правицї у Бога, і рече: Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правицї в Бога.

Вони ж закричали голосом великим, позатуляли уші свої, та й кинулись однодушно на него, і, випровадивши за город, укаменували його; а сьвідки поклали одежу свою у ногах у молодця, званого Савлом, і каменували Стефана, молячогось і глаголючого: Господи Ісусе, прийми дух мій. Приклонивши ж колїна, покликнув голосом великим: Господи, не постав їм сього за гріх. І, се промовивши, уснув.

Савло ж похваляв убийство його. Стало ся ж того дня велике гоненнє на церкву Єрусалимську і всї порозсипались по землях Юдейських та Самарийських, окрім апостолів. Поховали ж Стефана побожні люде, і счинили великий плач по нему. Савло ж руйнував церкву, входячи в доми та хапаючи і виволїкаючи чоловіків і жінок, і передавав у темницю.

Місце ж писання, що читав, було се: Як овечку на зарізь ведено Його; й як ягня перед тим, хто стриже його, безголосе, так не відкриває уст своїх. У приниженню Його суд Його взято; рід же Його хто з'ясує? бо береть ся з землї життє Його.

Савло ж, ще дишучи грозьбою та вбийством на учеників Господнїх, приступив до архиєрея, і просив від него листів у Дамаск до шкіл, щоб, коли кого знайде, що путя того будуть, чоловіків і жінок, звязавши, поприводив у Єрусалим. Ідучи ж був близько Дамаску, аж ось осияло його сьвітло з неба, і, впавши на землю, чув голос, глаголючий йому: Савле, Савле, чого мене гониш? Каже ж: Хто єси, Господи? Господь же рече: Я Ісус, котрого ти гониш. Трудно тобі проти рожна прати (упиратись).

Як же сповнилось доволї днїв, змовили ся Жиди, вбити його. Довідав ся ж Савло про змову їх. А вони стерегли воріт день і ніч, щоб його вбити.

І одважно проповідував імя Господа Ісуса й розмовляв і змагав ся з Єленянами; вони ж лагодились убити його.

Під той же час здвигнув цар Ірод руки, щоб мучити деяких із церкви. Вбив же Якова, брата Йоанового, мечем, а видївши, що се подобаєть ся Жидам, постановив схопити й Петра. (Були ж днї опрісноків.) І схопивши його, посадив у темницю, передавши чотиром четверицям воїнів стерегти його, задумавши після пасхи вивести його перед народ.

Як же підняв ся заколот поган та Жидів з князями їх, щоб зневажати і покаменувати їх, вони довідавшись, повтїкали в городи Ликаонські, Листру та Дервию, і в околицю,

укріпляючи душі учеників, благаючи пробувати у вірі, і що многими муками треба нам увійти в царство Боже.

людьми, що віддавали душі свої за імя Господа нашого Ісуса Христа.

І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звелїли бити їх. І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду.

і зробив з однієї крови ввесь рід чоловічий, щоб жили на всему лицї землї, відграничивши наперед призначені часи і границї домування їх, щоб шукали Господа, чей намацяють Його та знайдуть, хоч недалеко (Він) від кожного з нас. Ним бо живемо й двигаємось, і єсьмо, як і деякі з ваших поетів мовляли: Його бо й рід ми.

І ось я, звязаний духом, ійду в Єрусалим, не знаючи, що в йому приключить ся менї. Тільки що Дух сьвятий по городам сьвідкує слово, що кайдани мене та муки ждуть. Та нї про що я не дбаю, й не дорога менї душа моя, аби з радістю скінчити путь мій і ту службу, що прийняв я од Господа Ісуса, щоб сьвідкувати євангелию благодати Божої.

Озвав ся ж Павел: Що робите, плачучи та рвучи менї серце? я бо не то звязаним бути готов, а й умерти в Єрусалимі за ймя Господа Ісуса. Як же він не дав себе вговорити, замовкли ми, кажучи: Нехай буде воля Господня.

Та, як хотїли вбити його, дойшла вістка до тисячника роти, що ввесь Єрусалим збунтував ся.

Я сей путь гонив до смерти, вяжучи та віддаючи в темницї чоловіків і жінок; яко ж і архиєрей засьвідкує менї, і вся старшина, від котрих і листи взявши до братів, ішов я в Дамаск, щоб звязавши привести у Єрусалим тих, що там були, щоб скарано їх.

А я сказав: Господи, вони знають, що я вкидав у темницї та бив по школах тих, що вірували в Тебе. І як пролилась кров Стефана, сьвідка Твого, я сам стояв і похваляв убийство його, стережучи одежі убийцїв його.

Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що нї їсти муть, нї пити муть, доки не вбють Павла. Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили. Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла. Тепер же ви дайте знати тисячникові й радї, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його; ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його.

Менї справдї й самому здавалось, що проти імени Ісуса Назорея треба багато робити. Що й робив я в Єрусалимі, і многих сьвятих замикав у темницї, прийнявши власть од архиєреїв, а як убивали їх, давав мій голос. І по всїх школах часто караючи їх, примушував хулити; і превельми лютуючи на них, гонив їх навіть і в чужих городах.

За се Жиди, вхопивши мене в церкві, хотїли вбити.

тим, що терпіливостю в доброму дїлї шукають слави, та чести, та нетлїння - життє вічне;

Не тільки ж (се), а хвалимось і горем, знаючи, що горе робить терпіннє,

Ще бо Христос, як були ми недужими, в свою пору за нечестивих умер. Ледви бо за праведника хто вмре; хиба за благого може ще хто й одважитись умерти. Являє ж свою любов до нас Бог (у тому), що як ще були ми грішниками, Христос за нас умер. Много ж більше тепер, бувши оправдані кровю Його, спасемось Ним од гнїва. Коли бо, ворогами бувши, примирились ми з Богом смертю Сина Його, то много більше, примиривши ся, спасемось у життї Його.

Хиба не знаєте, що скільки нас у Христа Ісуса охрестилось, у смерть Його охрестились? Бо погреблись ми з Ним через хрещеннє у смерть, щоб, як Христос устав із мертвих славою Отця, так і ми в обновленню життя ходили. Коли бо ми з'єднані (з Ним) подобиєм смерти Його, то й (подобиєм) воскресення будемо, знаючи, що давнього нашого чоловіка з Ним розпято, щоб зникло тїло гріховне, щоб не служити нам більш гріху. Хто бо вмер, той визволивсь од гріха.

Коли ж ми вмерли з Христом, віруємо, що й жити мем з Ним, знаючи, що Христос, уставши з мертвих, уже більш не вмре: смерть над Ним більш не панує. Бо що вмер, за гріх вмер Він раз; а що живе, Богові живе. Так само й ви думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христї Ісусї, Господї нашім.

Коли бо живете по тїлу, то помрете; коли ж духом дїла тїлесні мертвите, будете живі. Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі.

коли ж дїти, то й наслїдники, наслїдники Божі, а спільні наслїдники Христові, коли тільки з Ним страждемо, щоб з Ним і прославитись. Думаю бо, що муки теперішнього часу недостойні слави, що має явитись в нас.

Знаємо бо, що все твориво вкупі стогне і мучить ся аж досї. Не тільки ж (воно), та й ми самі, первоплід духа маючи, й ми самі в собі стогнемо, ждучи всиновлення, избавлення тїла нашого.

Знаємо ж, що люблячим Бога, усе допомагає до доброго, котрі по постанові (Його) покликані; бо котрих наперед узнав, тих наперед і призначив бути подобним образу Сина Його, щоб Він був первородним між многими братами. А кого наперед призначив, тих і покликав; а кого прикликав, тих і оправдив, а кого оправдив, тих і прославив.

Що ж скажемо на се? Коли Бог за нас, хто на нас? Він, що свого Сина не пощадив, а за всїх нас видав Його, хиба ж з Ним і всього нам не подарує?

Хто нас розлучить од любови Христової? чи горе, чи тїснота, чи гоненнє, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч? Яко ж писано: задля тебе вбивають нас увесь день, полїчено нас як овечок на заріз. Та у всьому тому ми побіждаємо через Возлюбившого нас. Упевнив ся бо я, що нї смерть, нї життє, нї ангели, нї князївства, нї сили, нї теперішнє, нї будуче, нї висота, нї глибина, нї инше яке твориво не возможе нас розлучити від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господї нашім.

Господи, пророки Твої повбивали, і жертівнї Твої порозкидали; я зоставсь один, і шукають души моєї. Що ж глаголе йому Божа відповідь? Зоставив я собі сїм тисяч мужів, що не приклонили колїна перед Ваалом. Оттак же і в теперішнім часї єсть останок по вибору благодатї.

То ж благаю вас, браттє, щедротами Божими, представляйте тїла ваші (яко) жертву живу, сьвяту, угодну Богові; (се) розумне служеннє ваше. І не приладжуйтесь до віку сього, а переображуйтесь обновленнєм ума вашого, щоб довідуватись, що воля Божа добра й угодна і звершена.

в надїї веселї; в горю терпіливі; в молитві непереставаючі, у потребинах сьвятих - подїльчиві; до гостинностї охочі. Благословляйте тих, хто гонить вас; благословляйте, а не кленїть.

Коли можна, скільки (се) од вас, з усїма людьми майте мир. Не відомщайте за себе, любі, а давайте місце гнїву (Божому), писано бо: Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь. Оце ж, коли голодує ворог твій, нагодуй його; коли жаждує, напій його; се бо роблячи, уголлє огняне згребеш на голову його.

Усяка душа властям висшим нехай корить ся; нема бо властї, коли не від Бога. Які ж є властї, від Бога вони настановлені. Тим же, хто противить ся властї, Божому повелїнню противить ся; хто ж противить ся, ті собі осуд набувають. Князї бо не добрим дїлам страх, а лихим. Хочеш же не боятись властї? Добре роби, то й мати меш похвалу від неї. Божий бо слуга він, тобі на добро. Коли ж лихе робиш, бій ся, бо не дармо меч носить; Божий бо слуга він, відомститель гнїва тому, хто робить лихе.

Бо коли живемо, Господеві живемо; й коли вмираємо, Господеві вмираємо; то, чи живемо, чи вмираємо, ми Господнї. На се бо Христос і вмер, і воскрес, і ожив, щоб і над мертвими, й над живими панувати.

а промовляємо премудрість Божу тайну, закриту, котру Бог призначив перш віків на славу нашу, котрої нїхто з князїв віка сього не пізнав; бо коли б пізнали, то Господа слави не розпяли б. Нї, яко ж писано: Чого око не видїло, нї ухо не чуло і що на серце чоловікові не зійшло, те наготовив Бог тим, хто любить Його.

Хиба не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе в вас?

Та я думаю, що Бог нас, апостолів, яко останнїх поставив, мов на смерть призначених; бо видовищем зробились ми сьвітові, і ангелам, і людям.

Ще ж і до сієї години й голодуємо й жаждуємо, й наготїєм і биті в лице, і тиняємось, і трудимось, працюючи своїми руками; нас лають, а ми благословляємо; нас гонять, ми терпимо; нас хулять, ми молимось; мов сьміттє сьвіту стали ся ми, ометиця всїм аж досї.

Хиба не знаєте, що тїло ваше храм Духа сьвятого, що (живе) в вас, котрого маєте від Бога, і ви не свої? Ви бо куплені цїною; тим прославляйте Бога в тїлї вашому і в дусї вашому; вони Божі.

Скільки бо раз їсте хлїб сей і чашу сю пєте, смерть Господню звіщаєте, доки (Він) прийде.

І коли роздам увесь маєток мій, і коли тїло моє передам, щоб його спалено, любови ж не маю, то нїякої користи менї (з того). Любов довго терпить, милосердує; любов не завидує; любов не величаєть ся, не надимаєть ся, не осоромлює, не шукає свого, не пориваєть ся до гнїву, не думає лихого; не веселить ся неправдою, а веселить ся правдою; все покриває, всьому йме віри, на все вповає, все терпить.

Тепер же Христос устав з мертвих; первістком між мертвими став ся.

Останнїй ворог зруйнуєть ся - смерть.

Що-дня вмираю; так (по правдї нехай буде) менї ваша похвала, що маю в Христї Ісусї, Господї нашому.

Безумний! що ти сїєш, не оживе, коли не вмре.

Так і воскресеннє мертвих. Сїєть ся у зотлїннє, устає у нетлїнню. Сїєть ся в безчестю, устає в славі; сїєть ся в немочі, устає в силї. Сїєть ся тїло душевне, устає тїло духовне; єсть тїло душевне і єсть тїло духовне.

Треба бо тлїнному сьому одягнутись у нетлїннє, і смертному сьому одягнутись у безсмертє. Як же тлїнне се одягнеть ся в нетлїннє і смертне се одягнеть ся в безсмертє, тодї станеть ся написане слово: Пожерта смерть побідою. Де в тебе, смерте, жоло? де в тебе, пекло, побіда?

Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утїхи, що втїшає нас у всякому горю нашому, щоб змогли ми утїшати тих, що у всякому горю, утїшеннєм, яким утїшаємось самі від Бога. Бо яко ж намножують ся страдання Христові в нас, так Христом намножуєть ся і утїшеннє наше. Чи то ж ми скорбимо, то для вашого втїшення і спасення, котре звершуєть ся терпіннєм тих мук, що й ми терпимо; чи то ми втїшаємось, то для вашого утїшення і спасення. І впованнє наше тверде про вас, знаючи, що як спільники ви страдання нашого, так і утїшення.

Бо не хочемо, браттє, щоб ви не відали про горе наше, що було нам в Азиї, що над міру і над силу тяжко було нам, так що не мали вже надїї й жити. Та сами в собі присуд смерти мали, щоб не надїяти ся нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих, котрий з такої смерти збавив нас і збавляє, і на котрого вповаємо, що й ще збавляти ме,

Маємо ж скарб сей у глиняних посудах, щоб премножество сили було від Бога, а не від нас. У всьому горюємо, та не нарікаємо; трівожимось, та не теряємо надїї; гонять нас, та ми не покинуті; повалені ми, та не погублені; всякого часу мертвість Господа Ісуса на тїлї носимо, щоб і життє Ісусове в тїлї нашому являло ся. Завсїди бо нас живих на смерть видають задля Ісуса, щоб і життє Ісусове являлось у смертному тїлї нашому. Тим же оце смерть в нас орудує, а життє в вас.

Тим то не слабнемо; нї, хоч зовнїшнїй наш чоловік млїє, та нутряний обновляєть ся день у день. Бо теперішня легкота горя нашого надто над міру приготовлює нам вічню вагу слави, нам, що не дивимось на видоме, а на невидоме; що бо видоме, дочасне, що ж невидоме, вічне.

Знаємо бо, як земний будинок тїла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах. Бо в сьому ми стогнемо, бажаючи одягтись домівкою нашою, що з неба, коли б тільки нам, і одягнувшись, нагими не явитись. Бо, стогнемо отягчені, будучи в тїлї сьому, з котрого не хочемо роздягтись, а одягнутись, щоб смертне було пожерте життєм. На се сотворив нас Бог, і дав нам задаток Духа.

Оце ж маймо духа всякого часу, знаймо, що, домуючи в тїлї, ми далеко від Господа: (бо ходимо вірою, а не видїннєм.) Маймо ж духа й волїймо лучче бути далеко від тїла, а домувати у Господа. Тим і силкуємось, чи то будучи дома, чи далеко від дому, бути Йому любими.

Бо любов Христова вимагає від нас, судячих так, що, коли один за всїх умер, тодї всї вмерли; і (що) Він умер за всїх, щоб живі нїколи більш собі не жили, а Тому, хто за них умер і воскрес.

Тим же ми від нинї нїкого не знаємо по тїлу; коли ж і знали по тїлу Христа, то тепер більш не знаємо. Тим же, коли хто в Христї, той нове сотворіннє; старе минуло; ось стало все нове.

Нїякого нї в чому не даємо спотикання, щоб не було ганене служеннє, а у всьому показуючи себе яко слуг Божих: у великому терпінню, в горю, в нуждах, в тїснотах, в ранах, в темницях, в бучах, у працях, у недосипаннях, у постах, в чистотї, в знанню, в довготерпінню, в добростї, в сьвятому Дусї, в любові нелицемірній, в словах правди, в силї Божій, із зброєю праведности в правій і лївій, славою і безчестєм, ганьбою і хвалою; яко дуросьвіти, та правдиві; яко незнані, та познані; яко вміраючі, і ось ми живі; яко карані, та не повбивані; яко сумні, а завсїди веселі; яко вбогі, многих же збогачуючі; яко нїчого немаючі, а все держучи.

Не на осуд глаголю; бо попереду сказав я, що в серцях наших ви (такі), щоб умирати з вами і жити. Велика сьмілость моя до вас, велика похвала менї за вас; сповнив ся я утїхою; надто багатий я радощами у всякому горю нашому.

що у великому допустї горя наддостаток радощів їх, і до глибини убожество їх достаткувало багацтвом щирости їх.

Христові слуги? (безумствуючи глаголю) я більше: В працях премного, в ранах без міри, у темницях пребагато, при смерти почасту. Од Жидів пять раз по сорок без одного прийняв я. Тричі киями бито мене, а один раз каменовано; тричі розбивав ся корабель, ніч і день пробув я в глибинї; у дорогах почасту, у бідах (на) водї, у бідах (од) розбійників, у бідах од земляків, у бідах од поган, у бідах у городї, у бідах у пустинї, у бідах на морі, у бідах між лукавими братами; у працї і в журбі, почасту в недосипанню, в голодї і жаждї, в постах часто, в холодї й наготї. Опріч того, що осторонь, налягає на мене щоденна журба про всї церкви.

І, щоб превеликими відкриттями надто не величатись менї, дано менї колючку в тїло, ангела сатану, нехай бє мене в лице, щоб не величав ся. Про него тричі Господа благав я, щоб відступив від мене. Та Він сказав менї: Доволї з тебе благодати моєї, сила бо моя в немощі звершується. Найлюбіще ж оце лучче хвалитись менї немощами моїми, щоб вселилась у мене сила Христова. Тим любо менї в немочах, докорах, нуждах, гоненнях, тїснотах за Христа; коли бо я немочний, тодї я сильний.

Чували бо про життє моє колись у Жидівстві, що без міри гонив я церкву Божу, та руйнував її,

Я розпятий з Христом; живу ж уже не я, а живе Христос у менї; а що живу тепер у тїлї, то живу вірою в Сина Божого, що полюбив мене і видав себе за мене.

Та, як тодї, хто родивсь по тїлу, гонив того, хто по духу, так і тепер.

А которі Христові, ті розпяли тїло з страстьми і хотїннєм.

Бо хто сїє тїлу своєму, од тїла жати ме зотлїннє; а хто сїє духу, од духа пожне життє вічнє.

Мене ж не доведи (Боже) хвалитись (чим небудь) тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, котрим менї сьвіт розпято, а я сьвітові.

Того ради й я, Павел, вязник ІсусХристів за вас поган.

Тим же благаю вас не смутитись горем моїм про вас, котре єсть слава ваша. Того ж то приклоняю колїна мої перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа,

Благаю ж оце вас я, вязник у Господї, ходити достойно поклику, яким вас покликано, з усякою смирнотою й тихостю, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любови,

і ходїть у любові, яко ж і Христос улюбив нас і оддав себе за нас на жертву і на посьвят Богу, у солодкі пахощі.

Хочу ж, щоб ви, браттє, зрозуміли, що те, що сталось менї, більш на користь благовістя вийшло, так що кайдани мої в Христї обявились у всьому судищі і по всїх инших (місцях), і більше братів у Господї, упевнившись кайданами моїми, ще більш осьмілились без страху глаголати слово.

по дожиданню і надїї моїй, що нї в чому не осоромлюсь, а з усією сьміливостю, як завсїди, так і тепер звеличить ся Христос у тїлї моїм, чи то життєм, чи то смертю.

Бо життє менї Христос, а смерть надбаннє. Коли ж жити менї тїлом, се менї овощ дїла, то що й вибрати, не знаю. Тїсно бо менї від обох, маючи бажаннє розвязатись (із тїлом), та з Христом бути; багато бо воно лучче.

і не жахаючись нї в чому від противників; се їм явний знак погибелї, а вам спасення, і воно від Бога. Бо вам дано, що до Христа, не тільки в Него вірувати, та задля Него й страждати,

і здававшись видом, яко чоловік, принизив себе, бувши слухняним аж до смерти, смерти ж хрестної.

Та хоч і приносять мене в жертву і служеннє віри вашої, я (тим) радуюсь і веселюсь із усїма вами.

тим що він за дїло Христове був близько смерти, не дбаючи про своє життє, аби сповнити недостаток служення вашого менї.

Ми бо обрізаннє, которі духом Богу служимо, і хвалимось в Ісусї Христї, а не в тїлї надїємось,

Та що було менї надбаннєм, те вважав я за втрату ради Христа. Так оце я все вважаю за втрату ради вищого розуміння Христа Ісуса, Господа мого, ради котрого я все втеряв, і вважаю все за сьміттє, аби придбати Христа, та й явитись у Ньому, не маючи моєї праведности, що від закону, а (маючи) ту, що вірою Христовою (здобувається), праведність від Бога у вірі, щоб розуміти Його, і силу воскресення Його, і спільність мук Його, приподоблюючись смерти Його, аби тільки достигнути до воскресення мертвих.

"Наше бо життє єсть на небесах, звідкіля ждемо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа, котрий переобразить тїло смирення нашого, щоб було подобне тїлу слави Його, по дїйству, котрим зможе і покорити собі все."

Радуйте ся завсїди в Господї, і знов кажу: радуйте ся.

Не журіть ся нїчим, а у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом. І мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші в Христї Ісусї.

Тепер радуюсь у страданнях моїх за вас, і доповняю недостаток горювання Христового у тїлї моїм (смертному) за тїло Його, котре єсть церква,

Коли ж оце воскресли ви з Христом, то гірнього шукайте, де Христос сидить по правицї в Бога. Про гірнє думайте, (а) не про земне. Умерли бо ви, і життє ваше поховане з Христом у Бозї. Коли ж Христос, життє ваше, явить ся, тодї і ви з Ним явитесь у славі. Оце ж умертвіть члени ваші, що на землї: блуд, нечистоту, страсть, похоть лиху, зажерливість, котра єсть ідолослуженнє,

знаючи, що від Бога приймете нагороду наслїддя; Господу бо Христу служите.

І ви стали послїдувателями нашими і Господнїми, прийнявши слово в великому горю з радощами Духа сьвятого,

що вбили й Господа Ісуса і своїх пророків, і нас вигнали, й Богу не вгодили, і всїм людям противні,

щоб нї один не хитавсь у горю сьому; самі бо знаєте, що нас на се поставлено. Бо коли і в вас були ми, наперед казали вам, що маємо горювати, яко ж і сталось, і знаєте.

Не хочу ж, браттє, щоб ви не відали про тих, що впокоїлись, щоб не скорбіли ви, як инші, що не мають надїї. Бо коли віруємо, що Христос умер і воскрес, так Бог і тих, що поснули в Ісусї, приведе з Ним. Се бо вам глаголемо словом Господнїм, що ми, которі зостанемось живими до приходу Господнього, не попередимо тих, що впокоїлись.

що вмер за нас, щоб, чи то пильнуємо, чи то спимо, укупі з Ним жили.

Всякого часу радуйтесь. Без перестану молїтесь. За все дякуйте: така бо воля Божа в Христї Ісусї про вас.

так що ми самі хвалимось вами по церквах Божих за терпіннє ваше і віру у всїх гоненнях ваших і в горю, що приймаєте, в доказ праведного суду Божого, щоб удостоїтись вам царства Божого, ради котрого й страждаєте. Бо ж праведно в Бога, віддати горе тим, що завдають вам горя, а вам горюючим, одраду з нами в одкриттю Господа Ісуса з неба з ангелами сили, в огнї поломяному даючи відомщеннє тим, що не знають Бога і не корять ся благовістю Господа нашого Ісуса Христа. Вони приймуть муку, погибель вічну від лиця Господнього і від слави потуги Його, як прийде прославити ся у сьвятих своїх і дивним бути у всїх віруючих (бо ввірувано сьвідкуванню нашому між вами) в той день.

скарбуючи собі добру основину в будущинї, щоб прийняти життє вічне.

Бо дав нам Бог не духа страху, а (духа) сили і любови і здорового розуму. Оце ж не сором ся сьвідчення Господа нашого, анї мене, вязника Його, а страждай з благовістєм Христовим по силї Бога, що спас нас і покликав покликом сьвятим, не по дїлам нашим, а по своїй постанові і благодатї, даній нам у Христї Ісусї перше часів вічних, тепер же обявленій через явленнє Спасителя нашого Ісуса Христа, що зруйнував смерть і осияв життє і нетлїннє благовістєм,

З сієї ж причини я й се терплю; тілько ж не соромлюсь, знаю бо, в кого увірував, і певен, що силен Він переказ мій схоронити до того дня.

Ти ж терпи лихо, яко добрий воїн Ісуса Христа. Нїхто ж, воїном бувши, не мішаєть ся в справи життя (сього), щоб угодити тому, хто вибрав його воїном.

Поминай Господа Ісуса Христа, що встав із мертвих, з насїння Давидового, по благовістю моєму, в Йому ж терплю лихо аж до кайдан, як лиходїй, та слова Божого не скувати. Тим усе терплю ради вибраних, щоб і вони осягли спасеннє, що в Христї Ісусї з вічньою славою. Вірне слово: коли бо ми з Ним умерли, то з Ним і жити мем. Коли терпимо, з Ним і царювати мем; коли відцураємось, і Він відцураєть ся нас.

Ти ж послїдував єси моїй науцї, життю, постанові, вірі, довготерпінню, любові, терпінню, гоненню, стражданням, які лучились менї в Антиохиї, в Ікониї, в Листрі; котрі гонення я перенїс, і від усїх ізбавив мене Господь. І всї ж, хто хоче благочестиво жити в Христї Ісусї, гонені будуть.

Ти ж тверезись у всьому, терпи лихо, роби дїло благовісника, службу твою знаною вчини. Мене бо вже на жертву наготовлено, і час мого відходу настав. Боротьбою доброю я боров ся, дорогу скінчив, віри додержав. На останок готовить ся менї вінець правди, котрий оддасть менї Господь того дня, праведний суддя, і не тілько менї, та і всїм, хто полюбив явленнє Його.

Павел, вязник Ісуса Христа, та Тимотей брат, Филимонові, нашому любому і помічникові,

та ради любови лучче благаю, бувши таким, як Павел, старець, тепер же і вязник Ісуса Христа;

а бачимо Ісуса, малим чим умаленого від ангелів, за муку смерти увінчаного славою й честю, щоб благодаттю Божою за всїх пожив смерти. Подобало бо Тому, про кого все і ким усе, що привів многих синів у славу, починателя спасення їх страданнями звершити.

Коли ж дїти стали ся спільниками тїла і крови, і Він так само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, се єсть диявола, і визволити тих, що з страху смерти через усе життє підневолені були рабству.

Оце ж оставлено ще суботованнє людям божим. Хто бо ввійшов у відпочинок Його, той відпочив от дїл своїх, яко ж од своїх Бог. Стараймо ся ж увійти в той відпочинок, щоб хто не впав тим же робом у недовірство.

Котрий за днїв тїла свого приносив молитви і благання до Того, хто міг спасти Його від смерти, з великим голосїннєм і слїзми, і почуто Його за страх (Його перед Богом). Хоч і Син Він був, тільки ж навчивсь послуху через те, що терпів, і, звершившись, ставсь усїм, що слухають Його, причиною спасення вічнього,

Згадайте ж перші днї, в котрі ви, просьвітившись, перенесли велику боротьбу терпіння, то на зневагу і знущаннє виставлювані, то буваючи спільниками тих, що так жили. Бо і в моїх кайданах ви зо мною мучились, і жакуваннє маєтків ваших з радістю приймали, відаючи, що маєте собі маєток на небесах вічний і луччий. Не кидайте ж сьміливости вашої, котра має нагороду велику.

По вірі померли ті всї, не прийнявши обітниць, а оддалеки видївши їх, і вірували, і витали, і визнавали, що вони чуженицї і захожі на землї. Бо которі таке говорять, виявляють, що отчини шукають. І справдї, коли б ту памятали, з якої вийшли, мали б вони нагоду вернутись. Нинї ж луччої бажають, се єсть небесної; тим і не соромить ся їх Бог, називати ся Богом їх: наготовив бо їм город.

а лучче зволив страдати з людьми Божими, нїж дізнавати дочасної розкоші гріха, більшим багацтвом над Єгипецькі скарби вважаючи наругу Христову; озиравсь бо на нагороду. Вірою покинув Єгипет, не боячись гнїва царевого; устояв бо, яко такий, що Невидомого видить.

І що менї ще казати? не стане бо менї часу оповідати про Гедеона, та Варака, та Самсона, та Єтая, та про Давида і Самуїла, та про пророків, котрі вірою побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам, гасили силу огняну, втїкали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростїч полки чужоземцїв; жінки приймали мертвих своїх з воскресення; инші ж побиті бували, не прийнявши збавлення, щоб лучче воскресеннє одержати; другі ж наруги та ран дізнали, та ще й кайдан і темницї; каміннєм побиті бували, розпилювані, допитувані, смертю від меча вмирали, тинялись в овечих та козиних шкурах, бідуючи, горюючи, мучені, (котрих не був достоєн сьвіт,) по пустинях скитались та по горах та по вертепах і проваллях земних:

Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму сьвідків, відложивши всяку гордість і гріх, що путав нас, з терпіннєм біжім на боротьбу, що перед нами,

дивлячись на Ісуса, починателя і звершителя віри, котрий замість радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не дбаючи про сором, і сїв по правицї престола Божого. Подумайте бо про Того, хто витерпів од грішників такий перекір проти себе, щоб не внивали, ослабши в душах ваших. Ще ви аж до крові не стояли, борючись проти гріха,

Тим і Ісус, щоб осьвятити людей своєю кровю, осторонь воріт пострадав. Тим же оце вийдїмо до Нього осторонь стану, дізнаючи наруги Його. Не маємо бо тут сталого города, а того, що буде, шукаємо.

Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси, знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє; терпіннє ж нехай має звершене дїло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.

Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.

За взір тяжкої муки і довгого терпіння прийміть, браттє моє, пророків, що глаголали імям Господнїм. Ось, ми звемо блаженними, хто терпів. Про терпіннє Йовове чули ви, і кончину Господню видїли; бо Господь вельми милосерний і благий.

до наслїддя нетлїнного і непорочного, що не зовяне, сховане на небесах про вас, котрі силою Божою стережені пробуваєте через віру, на спасеннє, готове явитись останнього часу.

Приступаючи до Него, до каменя живого, від людей відкинутого, від Бога ж вибраного, дорогого, і самі, яко живе каміннє, будуйте дім духовний, сьвященство сьвяте, щоб приношено духовні жертви любоприємні Богу через Ісуса Христа.

На се бо ви покликані, бо і Христос страждав за вас, оставляючи вам приклад, щоб ви йшли слїдом за Його стопами; котрий не зробив гріха, анї не знайдено підступу в устах Його; котрий, злословлений, не злословив, і страждаючи, не грозив, а передав Судячому праведно;

Тільки ж, коли б і страждали задля правди, блаженні ви; страху ж їх не бійтесь, анї трівожтесь;

тому що й Христос, щоби привести нас до Бога, один раз пострадав за гріхи наші, Праведник за неправедних, що був умертвений по тїлу, но ожив духом,

Любі, не чудуйтесь розпаленнєм, що буває вам на спокусу, наче б вам що дивного довело ся; а радуйтесь, яко ж маєте участь в страданнях Христових, щоб і в одкриттю слави Його радувались і веселились. Коли докоряють вас за імя Христове, - ви блаженні; Дух бо слави й Бога почиває на вас; ними він хулить ся, вами ж прославляєть ся.

коли ж яко Християнин, то нехай не соромить ся, а прославляє Бога за сю участь.

Тим то й страждаючі по волї Божій, як вірному Творцеві, нехай передають душі свої, роблячи добре.

і як явить ся Пастир-Начальник, приймете невянучий слави вінець.

Смиріть ся ж під сильну руку Божу, щоб піднїс вас угору свого часу; всяку журбу вашу скинувши на Него, бо Він стараєть ся про вас. Тверезїть ся, пильнуйте, бо противник ваш, диявол, як лев рикаючий, ходить, шукаючи кого пожерти; проти него вставайте тверді вірою, знаючи, що такі страждання доводять ся і братівству вашому в сьвітї. Бог же всякої благодати, покликавший нас до вічньої своєї слави в Христї Ісусї, коли трохи пострадаєте, Він нехай звершить вас, утвердить, укріпить і оснує (непорушно).

не яко ж Каїн, що від лихого був, і забив брата свого; та й за що забив його? тому, що дїла його лихі були, а (дїла) брата його праведні.

Не дивуйтесь, брати мої, коли ненавидить вас сьвіт. Ми знаєм, що перейшли від смерти у життє, бо любимо братів; хто не любить брата, пробуває в смертї. Кожен, хто ненавидить брата свого, той чоловікогубець; а ви знаєте, що жоден чоловікогубець не має життя вічнього, в ньому пробуваючого. У сьому пізнали ми любов, що Він за нас душу свою положив; і ми повинні за братів душі класти.

Ви од Бога, дїточки, і подужали їх; більший бо Той, хто в вас, нїж той, хто в сьвітї.

Все бо рождене від Бога сьвіт побіждає; і ся побіда, побідивша сьвіт, віра наша. Хто се, що побіждає сьвіт, як не той, хто вірує, що Ісус Син Божий?

Ось, ійде з хмарами, й побачить Його всяке око, і ті, що Його прокололи; і заголосять перед Ним усї роди землї. Так, амінь. Я Альфа і Омега, почин і конець, глаголе Господь, що єсть, і що був, і що прийде, Вседержитель.

і був я мертвий, і ось живу по вічні віки; амінь. І маю ключі пекла і смерти.

Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам: Хто побідить, тому дам поживати від дерева життя, що по серединї раю Божого.

І ангелові церкви Смирнейської напиши: Се глаголе Первий і Останнїй, що був мертвий і ожив: Знаю дїла твої, і горе і убожество (багатий же єси), і хулу тих, що зовуть себе Жидами, та ними не є, а зборище сатани: Нїчого не бій ся, що маєш терпіти. Ось, диявол вкидати ме декотрих із вас у темницю, щоб спокусити вас; і мати мете горе десять день. Будь вірний аж до смерти, і дам тобі вінець життя.

Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам. Хто побідить, не мати ме кривди від другої смерти.

Знаю дїла твої, і що ти домуєш, де престол сатани, і держиш імя моє, і не відрік ся віри моєї і в ті днї, коли Антипа, сьвідок мій вірний, убитий у вас, де домує сатана.

Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам. Хто побідить, тому дам поживати від манни закритої, і дам йому камінь білий, а на каменї нове імя написане, котрого нїхто не знає, тільки, хто приняв.

І хто побідить, і хто хоронить аж до кінця дїла мої, тому дам власть над поганами; і пасти ме їх жезлом залїзним; як посуди глиняні покрушать ся; як се я приняв від Отця мого; і дам йому ранню зору. Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам.

Хто побідить, то з'одягнеть ся в білу одїж, і не витру імя його з книги життя, і визнаю імя його перед Отцем моїм, і перед ангелами Його. Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам.

Хто побідить, зроблю його стовпом в храмі Бога мого, і вже не вийде геть; і напишу на ньому імя Бога мого, і ймя города Бога мого, нового Єрусалиму, сходящого з неба від Бога мого, і ймя моє нове. Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам.

Хто побідить, дам йому сїсти зо мною на престолї моїм, яко ж і я побідив, і сїв з Отцем моїм на престолї Його. Хто має ухо, нехай слухає, що Дух глаголе церквам.

І коли отворив пяту печать, бачив я під жертівнею душі убитих за слово Боже, і за сьвідченнє, котре мали; і покликнули голосом великим, говорячи: Доки, Владико сьвятий і правдивий, не будеш судити і мстити за кров нашу над тими, що домують на землї? І дано кожному одїж білу, і сказано їм, щоб впокоїлись ще малий час, доки не доповнять (числа) слуги-товариші їх, і брати їх, що мають бути вбиті, як і вони.

Після сього поглянув я, і ось, пребагато людей, котрих нїхто не міг перелїчити, з кожного народу, і роду, і людей, і язиків, стоїть перед престолом і перед Агнцем, з'одягнені в одежі білі, а пальмові вітки в руках їх.

І сказав один із старцїв, говорючи менї: Хто се, що з'одягнені в білі одежі, і звідкіля прийшли? І я сказав: Добродїю, ти знаєш; і рече менї: се, що прийшли з великого горя, і вимили вони одежі свої, і вибілили одежі свої кровю Агнця. Тим то вони перед престолом Бога, і служять Йому день і ніч в храмі Його; і Сидячий на престолї оселить ся в них. Вже не будуть голодні, анї жадні, анї падати ме на них сонце, анї жадна спека; Агнець бо, що на серединї престола, пасти ме їх, і водити ме їх до живих жерел вод; і Бог отре всяку сльозину з очей їх.

І розгнївились погане, і настиг гнїв твій, і пора мертвим суд приняти, і дати нагороду слугам твоїм пророкам, і сьвятим, і боячим ся імени Твого, і малим, і великим, і знищити тих, що нищять землю.

І вони побідили його кровю Агнця, і словом сьвідчення свого, і не полюбили життя свого аж до смерти.

І розлютив ся змій на жінку, і пійшов провадити війну з иншими насїння її, що хоронять заповідї Божі, і мають сьвідченнє Ісуса Христа.

І дано йому провадити війну з сьвятими, і побідити їх; і дана йому власть над всяким родом, і язиком, і народом.

І дано йому вложити духа образові зьвіра, нехай би також говорив образ зьвіра, і робив, щоб, хто не поклонить ся перед образом зьвіра, був убитий. І зробить він, щоб усїм малим, і великим, і багатим, і вбогим, і вольним, і невольним дано пятно на правій руцї їх, або на чолї їх. І щоб нїхто не міг куповати або продавати, як тільки, хто має пятно або імя зьвіра, або число імени його. Ось де премудрость. Хто має розум, нехай вилїчить число зьвіра; се бо число чоловіче; і число його шістьсот шістьдесять і шість.

Ось терпиливість сьвятих; ось ті, що хоронять заповідї Божі і віру Ісуса. І чув я голос з неба, що глаголав менї: напиши: Блаженні мертві, що в Господеві вмирають від нинї. Так глаголе Дух, щоб впокоїлись від трудів своїх; дїла ж їх ідуть слїдом за ними.

І бачив я, що жінка пяна від крові сьвятих, і від крові сьвідків Ісусових; і я дивував ся, бачивши її, дивом великим.

і сьвітло сьвічника вже не засьвітить у тебе, й голосу жениха й невісти не буде вже чути у тебе; твої бо купцї були вельможі земні, і твоїми чарами зведені всї народи. І в ньому знайдена кров пророків і сьвятих, і всїх вбитих на землї.

А з'одягнений Він в одежу, закрашену кровю, а ймя Його зоветь ся: Слово Боже. А війська, що на небі, йшли слїдом за Ним на білих конях, з'одягнені у виссон білий і чистий.

І бачив я престоли, і посїдали на них, і дано їм суд; також (бачив я) душі тих, що постинано їх задля сьвідчення Ісусового, і задля слова Божого, і що не покланялись зьвірові анї образові його, і не приняли пятна на чоло своє і на руку свою; і жили і царювали з Христом тисяч років. А остальнї мертві не ожили, доки не скінчить ся тисяча років. Се перве воскресеннє. Блаженний і сьвятий, хто має часть у первому воскресенню; над сими друга смерть не має власти, а будуть сьвящениками Божими і Христовими, і царювати муть з Ним тисячу років.

І обітре Бог усяку сльозу з очей їх; і смерти більш не буде; анї смутку, анї крику, анї труду не буде вже; перве бо минуло. І рече Сидячий на престолї: Ось, усе нове роблю. І рече менї: Напиши; сї бо слова правдиві і вірні. І рече менї: Стало ся! Я Альфа і Омега, почин і конець. Я дам жадному з жерела води життя дармо.

Хто побідить, наслїдить усе, і я буду йому Бог, а він буде менї син.

І ось, я прийду хутко, і заплата моя зо мною, щоб віддати кожному, яко ж буде дїло його. Я Альфа і Омега, почин і конець, Первий і Останнїй.