22 – Чудеса

У початку сотворив Бог небо та землю. Земля ж була пуста і пустошня, і темрява лежала над безоднею; і дух Божий ширяв понад водами. І рече Бог: Настань, сьвіте! І настав сьвіт.

І создав Господь Бог чоловіка з землї польової, і вдихнув йому в ноздрі живе диханнє. І став чоловік душею живою.

Каже ж Фараон Йосифові: Бачив я сон, а хто б витолкував, такого нема; я ж чув про тебе, кажуть, що, чувши сни, вмієш толкувати. Відказуючи ж Фараонові Йосиф каже: Не я, нї! Бог дасть Фараонові відповідь упокійну.

І явивсь йому ангел Господень ув огнистому поломї ізсеред куща тернового. Побачив, що кущ горить огнем, горить і не згоряє. І каже сам собі Мойсей: Зайду лишень збоку та подивлюсь на сю велику появу, чом не згорить купина. І побачив Господь, що зайшов збоку дивитись, і кликне його зсеред колючого куща і рече: Мойсею, Мойсею! І каже він: Ось я! І рече: Не наближуйся сюди; іззуй обувє твоє з ніг твоїх, місце бо, що на йому стоїш, земля сьвята.

І промовив до його Господь: Що се в руцї у тебе? І каже він: Палиця. І глаголе: Кинь її на землю. І кинув її на землю, і стала змієм. І відбіг Мойсей від його. І каже Господь Мойсейові: Простягни руку, та возьми за хвоста. І просьтяг руку і узяв його за хвоста. І стала палиця в руцї в його: Щоб упевнились, що явивсь тобі Господь, Бог батьків їх, Бог Авраамів, Бог Ізааків і Бог Яковів.

Каже йому Господь знов: Засунь руку твою за пазуху собі. І засунув руку за пазуху собі, і як вийняв її зза пазухи своєї, аж се рука його побілїла від прокази, як сьнїг. І каже знов йому: Засунь руку твою за пазуху собі. І засунув він знов руку за пазуху свою; і вийняв її зза пазухи своєї, і се стала вона як тїло його. І станеться коли не піймуть віри тобі, анї послухаються знамення первого, так піймуть віри тобі й послухаються знамення другого. І станеться, коли не впевняться й сими двома знаменнями, і не послухають голосу твого, так візьмеш води річної, та й виллєш на суходіл, і вода, що взяв єси з ріки, візьметься кровю на суходолї.

І промовив Арон усї слова, що глаголав Бог до Мойсея, і сотворив знамення перед людьми. І вірували люде, і чувши, що Господь навідавсь до синів Ізрайлевих, і що зглянувсь на їх бідуваннє, похилились і поклонились до землї.

Я ж ізроблю запеклим серце Фараонове, і намножу знамення мої і дива мої в Египецькій землї.

. Як скаже вам Фараон: Покажіте лишень за себе диво, промов тодї Аронові: Возьми жезло та й кинь перед Фараоном, так обернеться воно в гадюку. І прийшли Мойсей та Арон перед Фараона, і вчинили так, як заповідав Господь. І кинув Арон жезло перед Фараоном і перед його дворянами, і стало воно гадюкою. Скликав же тодї й Фараон мудрецї Египецькі та чарівники; і вдїяли те ж саме чарівники своїми чарами. І кинув кожен ізміж їх своє жезло, і стали жезла гадюками; та пожерло жезло Аронове їх жезла.

І вчинили так Мойсей та Арон, як заповідав їм Господь; і взявши Арон жезло в руку свою, ударив по водї річаній перед Фараоном і перед його дворянами, і взялась уся вода річана кровю. І риба в ріцї вигинула, і засмердїлась ріка, і не змогли Египтяне пити води з ріки, і була кров по всїй землї Египецькій. Зробили ж так і чарівники Египецькі своїми чарами. Та закаменїло серце Фараонове, і не послухав їх, як і глаголав Господь. І вернувсь Фараон, і ввійшов у палати свої, та й не покладав бай сього в умї.

І рече Господь Мойсейові: Ійди до Фараона, та промов до його: Тако глаголе Господь: Одпусти люде мої послужити менї! Коли ж затнешся відпустити, се я побиваю всї твої займища жабячою карою. І розплодить ріка жаби, і повилазять вони на береги, поналазять у палати твої, і в опочивальню твою, і на постелю твою, і в будинки дворян твоїх, і на люде твої, і в печі твої, і в дїжі твої. І на тебе самого, й на підневолених твоїх, й на дворян твоїх лїзти муть жаби. І рече Господь Мойсейові: Промов Аронові: Простягни руку твою з жезлом твоїм на ріки, на канави й на стави, і наведи жаби на Египецьку землю. І простяг Арон руку свою на води Египецькі, та й понаводив жаб, і порозлазились жаби і вкрили землю Египецьку. Зробили ж і чарівники чаруваннєм своїм так само, і понаводили жаб на Египецьку землю.

І рече Господь Мойсейові: Промов Аронові: Простягни жезло твоє, та вдар у порох землї, і зробиться він комарами по всїй Египецькій землї. І вчинили так, і простяг Арон руку свою з жезлом своїм і вдарив у порох землї, і напали комарі на людей і на скотину; увесь порох земляний узявся комарами по всїй Египецькій землї. Силкувались і чарівники вивести комарі чарами своїми, та й не змогли. І насїли комарі на людей і на скотину. І промовили тодї чарівники: Се Божий палець! І закаменїло серце Фараонове, і не послухав їх, як і глаголав Господь.

І рече Господь Мойсейові: Устань рано в раньцї, і стань перед Фараоном, саме вийде на воду, і промовиш йому: От що глаголе Господь: Одпусти люде мої послужити менї в степу. Коли ж затнешся відпустити люде мої, се я посилаю на тебе, і на дворян твоїх, і на людей твоїх, і на домівки ваші песячі мухи, і сповняться доми Египецькі песячими мухами, і сама земля, що на їй живете. І відріжню того дня Гозен землю, що на їй осїлись люде мої тим, що не буде там песячих мух, щоб зрозумів ти, що я Господь серед землї. І положу розлуку між моїми людьми й твоїми людьми. Завтра ж буде знаменнє се. І сотворив так Господь. І полетїли страшенні рої песячих мух у палати Фараонові, і в будинки дворян його, і в усю Египецьку землю, і попсувалась уся земля від песячих мух.

І рече Господь Мойсейові: Увійди до Фараона, та промов до його: Тако глаголе Господь, Бог Єврейський: Відпусти люде мої послужити менї. Коли ж не схочеш одпустити людей моїх, і все таки вдержувати меш їх, Се рука Господня вдарить на твою скотину в полях, на конї, на осли, на верблюди, на воли і на вівцї повітрєм тяжким вельми. І сотворю я инше того часу між скотом Ізраїльським і скотом Египецьким, і не паде з усього скоту Ізраїльського нї одно. І призначив Господь речінець, глаголючи: Завтра вчинить Господь сю річ в країні. І вчинив Господь сю річ назавтра в раньцї, і полїг увесь Египецький скот; між скотом же в синів Ізрайлевих не пало нї одно. І послав Фараон, аж ось між усїм скотом у синів Ізрайлевих не пало нї одно. Та запекле було серце в Фараона, і не одпустив людей.

І рече Господь Мойсейові й Аронові: Понабирайте ви повні жменї сажі з печі, і нехай нею сипне проти неба Мойсей перед віччу Фараона й дворян його. І постане вона по всїй землї Египецькій порохом і понариває на людях і на скотинї чираки, що від гною прорвуться по всїй землї Египецькій. І набравши сажі з печі стали перед Фараоном, і сипнув нею Мойсей проти неба; і понаривало чиряки струпи на людинї й на скотинї. І не здолїли чарівники стати перед Мойсейом через чиряки; обкинуло бо чиряками чарівників і всїх Египтян. Та закаменив Господь серце в Фараона, і не послухав їх, як і глаголав Господь Мойсейові.

І рече Господь Мойсейові: Простягни руку твою до неба і вдарить гряд по всїй землї Египецькій і на людину, і на скотину, і на всяку траву на землї. І простяг Мойсей жезло своє до неба, і дав Господь громи та гряд, і пійшов огонь по землї, і дощував Господь грядом по всїй землї Египецькій. І вдарив гряд, і запалав огонь із грядом; гряд же був тяжко великий, що й не було такого в Египтї з того часу, як постали люде в йому. І побило грядом по всїй землї Египецькій усе, що було в полї, й людину й скотину, й всяку траву в полї побило грядом, і всї дерева на полях потрощив гряд. Тільки в Гозен землї, де були сини Ізрайлеві, не було гряду. І послав Фараон по Мойсея та по Арона, та й промовив до них: Провинив тепер я. Господь праведен, я ж і люде мої ледачі.

І рече Господь Мойсейові: Просьтягни руку твою над Египецькою землею про сарану, і нехай налетить сарана на Египецьку землю, та й пожере всю траву земну, що лишив гряд. І простяг Мойсей жезло своє над Египецькою землею, Господь же наводив од схід сонця вітра на землю весь той день і всю ніч, а як обутріло, східний вітер нагнав сарану. І напала сарана на всю землю Египецьку, і посїла вона по всїх займищах Египецьких, тьма тьмою. Доти не було такої сарани, і потім не буде такої. І вкрила лице всієї землї, так що земля почорнїла, та й пожерла всю траву земную й усї плоди на деревах, що позоставались од гряду, і не зосталось нїчогісїнько зеленого на дереві або на траві в полях, по всїй землї Египецькій. І метнувся Фараон кликати Мойсея та Арона, та й каже: Провинив Господеві, Богу вашому, та й вам.

І рече Господь Мойсейові: Простягни руку твою до неба, і нехай постане темрява над Египецькою землею така, щоб ходили помацки. І простяг Мойсей руку свою до неба, і стояла густа темрява по всїй землї Египецький три днї. І не бачило одно 'дного, і не встав нїхто з місця свого три днї, у всїх же синів Ізрайлевих був сьвіт по їх осадах.

І сталось о півночі, що Господь побив усї первеньцї в Египецькій землї, від первеньця Фараонового, що седїв на престолї свойму, та й до первеньця невольника в темницї, і всї перваки в скотини. Схопиться ж Фараон у ночі, й усї дворяне його, й усї Египтяне, аж постав зойк по всїй землї Египецькій. Не було бо дому й хатини, де б не було мерця. І покликав Мойсея та Арона та й каже: Вставайте, виходьте спроміж людей моїх, і ви й синове Ізрайлеві, та й ійдїте собі, служіте Господеві, як мовляли! І вівцї ваші, й товар ваш забірайте, як мовляли, та й ідїть а мене благословіть! І понукали Египтяне людей, хапаючись проводити їх із землї; бо казали: Пропадемо всї!

І рушив тодї ангел Божий, що йшов поперед табору Ізрайлевого, та й став позад їх. І ввїйшов проміж табором Египтїєвим і проміж табором Ізрайлевим. І стала хмара темрявою про одного з них і сьвітлом про другого. І не наближувавсь один табір до другого, покіль було й ночі. І простїг Мойсей руку свою над морем, і одганяв Господь море геть потужним восточнім вітром у сю ніч, і зробив море сухим; і роздїлив води. І ввійшли синове Ізрайлеві в середину моря по сусї; води ж були їм греблею праворуч і лїворуч. І погнавсь Египтїй і поввіходили за ними всї конї Фараонові, і колесницї його й комонник його. І сталось у ранїшню сторожу, що споглянув Господь на табір із огняного й хмаряного стовпа, та й стрівожив табір Египтїйський. І поскидав колеса з колесниць у них, та й позагальмовував ходу в їх. І загукав Египтїй: Утекаймо од Ізраїля, бо Господь воює за них із Египтїєм! І рече Господь Мойсейові: Простягни руку твою понад морем, і вернуться води на Египтїя, й на колесницї його, й на комонника його. І просьтіг Мойсей руку свою понад морем, і почало вертатись море ранїшньою добою до своєї потуги. Египтїї ж метнулись навпроти його, і скидав Господь Египтїя в безодню морську. І вертались води, та й затопили колесницї, й комонника з усїєю потугою Фараоновою, що поввіходили за ними в море. Синове ж Ізрайлеві йшли по сусї, посеред моря, і води були їм греблею праворуч і лїворуч.

І рече: Коли щиро слухати мешся голосу Господа Бога твого, і чинити меш праведне в очу його, і нахиляти меш ухо до заповідей його, і допильновувати меш усїх установ його, нї одну болесть, що я наводив на Египтян, не наведу на тебе: я бо Господь, Бог твій, що виздоровлює тебе.

І рече: Ось вислухайте слова мої: Коли єсть пророк між вами, так се я, Господь, у видїнню йому відкриваюсь, ві снї говорю з ним.

Всї ж люде ті, що вбачали славу мою і знамення мої, що я сотворив їх у Египтї і в степу, і спокушували мене десять раз і не слухали голосу мого,

І приступили ви та й поставали попід горою; а гора палала поломєм аж під саме небо і стала темрява, хмари і тьма. І промовив до вас Господь із поломя; ви чули голос слів його, та нїякої постатї не бачили окрім голосу. І обявив він вам свій завіт, що велїв вам чинити, десять слів; і написав їх на двох камяних таблицях.

Чи чував який нарід голос Божий, що промовляв з поломя, як ти чув, та й щоб він зістався живим? Або чи пробував Бог, прийти, щоб взяти собі нарід зміж иншого народу, карами, ознаками і чудесами, війною і потужною рукою і просьтягнутою правицею, і великим страхом, так як вчинив для вас Господь, Бог ваш, перед очима вашими в Египтї?

І явив Господь великі й погибельні знаки й чудеса над Египтом і Фараоном і над усїм домом його перед очима нашими;

І відхилить Господь усяку недугу від тебе; і не допустить він жадної лихої зарази Египецької, що знаєш їх, а нашле її на всїх ненавидників твоїх.

Великі спокушування, що бачили очі твої, ознаки і чудеса й потужну руку й простягнуту правицю, що ними Господь, Бог твій, тебе вивів. Те ж саме зробить Господь, Бог твій, з усїма народами, що їх боїшся;

І впокорював тебе, і морив тебе голодом; і годував тебе манною, що не знав її, і не знали батьки твої, щоб ти довідався, що не хлїбом тільки живе людина, а всїм, що промовляють уста Господнї, і тим живе людина. Одїж твоя не розлетїлась на тобі і ноги твої не попухли за сорок років.

І не появивсь вже нїколи в Ізраїлї такий пророк, як Мойсей, котрого знав Господь лицем до лиця, "По всїх ознаках і чудесах, що велїв йому Господь сотворити в землї Египецькій над Фараоном і над рабами його і над цїлою землею його; кріпкої руки, і по всяких проявах великих і страшенних, що їх сотворив Мойсей перед очима всього Ізраїля."

Як же народ рушив з своїх наметів, щоб ійти через Йордань, і сьвященники понесли скриню завіту поперед люду, То, як тільки несучі ковчега, увійшли в Йордань, і ноги сьвященників, що несли скриню завіту, замочились в водї, - Йордань же виступає під жнива всюди з берегів своїх, Зупинилась тодї вода, що текла згори, і стояла як мур аж до міста Адаму, та аж до Сартана; та ж вода, що ішла у низ до степового моря, до Соленого моря, стекла зовсїм: І народ переходив навпроти Ерихона; сьвященники ж, що несли скриню закону Господнього, стояли зупинившись на суші посеред Йорданї, тим часом, як усї сини Ізрайлеві переходили по сухому дну, покіль увесь народ перейшов через Йордань.

На семий же день повставали рано, як зачервонїла рання зоря, та й обійшли город звичайним робом сїм раз навкруги; тілько того дня обійшли місто навкруги сїм раз. За семим же разом затрубили сьвященники в труби, а Йозуя сказав людові: Здиймайте гук, бо Господь піддав вам місто. Місто же се з усїм, що в йому є, мусить бути проклятим перед Господом; тільки блудниця Рагаба з усїма, що з нею у хатї, зістанеться жива; вона бо переховала посланьців, що ми їх посилали. Ви ж гледїть, остерегайтесь, щоб хто не взяв собі що небудь із проклятого посьвяту. Сим би ви підвели під прокляттє й самий табір Ізрайлїв і довели його до погибелї. Нї, нї! усе срібло й золото і все мідяне й залїзне знаряддє нехай присьвятиться Господеві і ввійде в його скарбівню. Тодї загукали люде і затрубили сьвященники в труби. Як же люд почув, що трублять, тодї загукали всї страшенним криком, і мури міста впали руїною; нарід же ринув у город, кожен звідти, де стояв; сим робом і опановано місто.

Тодї покликнув Йозуа до Господа, як подав Господь Аморіїв на поталу Ізраїлеві, і промовив перед Ізраїлем: Сонце, стій над Габаоном; місяцю, над Аялоном! І зупинилось тодї сонце, і не йшов по небу місяць, докіль Божий люд помстився над своїми ворогами! Чи ж не стоїть се написане в книзї Праведнього: Зупинилось сонце посеред неба і не квапилось воно сїдати мало не цїлий день!

От і пійшов Самсон із батьком та матїррю в Тимнат, і як наближувались вони до виноградників Тимнатських, скочив несподївано проти нього левчук рикаючий. Зійшов тодї на його Господень дух, що він левчука роздер нїби козеня, не мавши в руцї нїчого. Батькові-матері ж не сказав, що зробив.

Тут він обняв оба середні стовпи, що на їх стояв будинок, одного правицею, другого лївицею. І промовив Самсон: Умирай, душе моя, з Филистіями! і потряс ними так потужно, що будинок ринув на князїв і на ввесь люд, що там був. І мертвих, що він погубив їх умираючи, було більш, анїж тих, що за життя свого поперебивав.

Тодї взяли Филистії скриню Божу, та й унесли її в храм Дагонів, та й поставили її коло Дагона. Як же назавтра рано вранцї прийшли Азотїї в Дагонів храм, так побачили, що Дагон упав перед ковчегом Господнїм та й лежить на свойму лицї. І взяли вони Дагона та й поставили знов на його місце. Назавтра ж рано вранцї застали, що Дагон упав перед ковчегом Господнїм на своє лице, та ще й голова Дагонова й обі руки його лежать відбиті на порозї; осталось тільки туловище Дагонове.

І налягла рука Господня тяжко на Азотян; він заразив їх і вдарив їх болючими наростями в Азотї і в цїлому займищі його. Як постерегли се Азотяне, сказали вони: Нехай не зістається в нас скриня Бога Ізрайлевого бо рука єго налягла тяжко на нас і на нашого бога Дагона. І послали й позбирали всїх князїв Филистійських і казали: Що нам чинити з Ізрайлевим Богом? Ті відказали: Нехай перенесуть ковчега Бога Ізрайлевого в Гет. І перенесли туди ковчега Бога Ізрайлевого. Тільки ж, як перенесено його, рука Господня налягла на город страшно й ударила осадників міських, малого й великого, і понаростали на них ґузи. І відослали вони ковчега Божого в Аккарон. Як же прийшла скриня Божа в Аккарон, заголосили Аккароняне: Перенесли вони до нас ковчега Бога Ізрайлевого, щоб оддать на смерть нас і народ наш! Тодї послали й позбирали всїх князїв Филистійських та й вимагали: Відошлїте ковчег Бога Ізрайлевого, щоб вернувсь на своє місце і не губив нас і народ наш. Бо обняла ввесь город смертня трівога, так важко налягла на них рука Господня. Которі не вмірали, ті мучились від болючих наростів, так що голосїннє в городї здіймалось під саме небо.

Ехоніенкам же склалась біда між людьми Бетсаміськими, що вони розглядували ковчега Господнього. Убив бо він з них пятьдесять тисяч і сїмдесять чоловіка. І заплакав народ, що Господь учинив між людом таку погубу. І промовляли Бетсамії: Хто встоїть поблизу Господа, сього сьвятого Бога? До кого він тепер пійде від нас?

І сказав Давид Саулові: Раб твій доглядав батькової отари і як инодї прийде було лев, чи то ведмідь та вхопить овеча зміж отари, Так я бувало біжу та й бю його, покіль вирву йому з пащі овеча. Якже він кидавсь на мене, то я вхоплю його за горло та й убю на смерть. Леви й ведмедї вбивав раб твій, так мусить і сьому необрізаному Филистієві так само бути, як з ними, бо він зневажає воїнів живого Бога. І закінчив Давид: Господь, що рятував мене із левиних і ведмежих лаб, вирятує мене й з рук сього Филистія. І каже Саул Давидові: Йди, і нехай Господь буде з тобою!

А Давид відказує Филистієві: Ти йдеш на мене з мечем, списом і щитом, я ж ійду на тебе в імя Господа Саваота, в імя Бога війск Ізраїлських, що ти зневажав. У сей день оддасть тебе Господь менї в руки, і я вбю тебе й відсїчу тобі голову, і передам ще сьогоднї трупа твого й трупи Филистійського війська птаству під небесами і звірям земним, і зрозуміє вся земля, що є Бог ув Ізраїлї; І взнає ввесь сей збір, що не мечем та списом спасає Господь, бо се війна Господня, і він оддасть вас нам у руки. Як же Филистій наладивсь і підступав та наближався 'к Давиду, побіг Давид швидко зустріч Филистієві під боєві лави, І вхопив Давид з торби рукою каменя, і розмахнувши пращею, викинув його та й уцїлив Филистія в чоло; і вбивсь камінь йому в лоба, так що він упав лицем на землю. Так подужав Давид Филистія каменем із пращі і вбив Филистія, хоч і не було меча в руцї в Давида. Тодї підбіг Давид, наступив ногою на Филистія, вхопив меча його, вийняв із піхви, та й відсїк ним голову його. Побачивши ж тодї Филистії, що велитень їх мертвий, кинулись навтеки.

Як же дойшли до току Нахонового, ухопив Оза за Божу скриню щоб її придержати, бо воли зноровились і нахилили її. І запалав Господень гнїв на Озу й вбив його там на місцї Господь за його сьмілость, і він умер таки коло скринї.

І сказав Ілия Тесбій, із горожан Галаадських, до Ахаба: Так певно, як живе Господь, Бог Ізрайлїв, що я стою на службі в його, сього року не буде нї роси, нї дощу, хиба на моє слово.

Вона ж каже: Так певно, як Господь, Бог твій, живе, нема в мене нїчого печеного, тільки з пригорщ муки в глеку та трошки олїї в банцї. Оце назбіраю трохи трісок та, вернувшись додому, зготую чого собі та синові, а як ізїмо, тодї вже й помремо. Ілия ж каже їй: Не журися, йди додому та й зроби, як казала єси; тільки наперід спечи менї коржика та й принеси сюди, собі ж і синові твойму зготуєш опісля: Так бо глаголе Господь, Бог Ізрайлїв: Борошно в гладисцї не зменьшиться й олїї в питунцї не убуде до того дня, аж пішле Господь на землю дощ. І пійшла вона й зробила, як промовив їй Ілия, й їла вона, й він і дом її. Муки в глецї не меншіло й олїї в банцї не убувало, по слову Господньому, що сказав через Ілию.

Послї сього занедужав син удовин, що її була господа, а недуга його так була тяжка, що вже й дихати не міг. І каже вона Ілиї: Що менї чинити з тобою, чоловіче Божий? Прийшов єси до мене тільки про те, щоб нагадати мої провини, щоб за те вмер син мій. Він же сказав їй: Дай менї сюди синка твого. І взяв його з її лона, понїс його в горішню сьвітличку, де жив, та й положив на постелї в себе. Тодї озвавсь до Господа й промовив: Господи, Боже мій! чи ти ж бо заподїєш таке зло вдовицї, де я гостюю, що вмре її синок? І нахилився тричі над хлопцем, й озвавсь до Господа й промовив: Господи, Боже мій! дай же бо так, щоб душа сього хлопчика вернулась у його. І почув Господь поклик Ілиїин, і душа хлопцева вернулась у його, так що він ожив. Ілия ж узяв хлопця, понїс його з верхньої сьвітлички в господу, та й передав матері, й промовив: Дивись, син твій ожив. І сказала женщина Ілиї: Тепер я знаю, що ти чоловік Божий, та що слово Господнє в устах твоїх - правда.

І построїв із того каміння жертівника в імя Господнє, та й обвів жертівника округи ровом завбільшки зо дві борозди зерна; І уложив дрова, розтяв бика та й положив на дрова; І повелїв: Наберіте чотири цебри води та й вилийте на всепаленнє й на дрова. (І зробили так.) І повелїв: Зробіте се вдруге. І зробили вдруге. Тодї повелїв: Зробіть і втретє. І зробили втретє. І текла вода навкруги жертівника, так що в каналї було повно води. А коли вже був час приносити вечірню жертву, приступив Ілия й промовив: Господи, Боже Авраамів, Ізааків і Ізрайлїв! Покажи сьогоднї, що ти один Бог ув Ізраїлї, а я слуга твій, й що я се все вчинив по твойму велїнню. Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб сей люд зрозумів, що ти, Господи, справдешнїй Бог, і що ти навернеш серця їх. І спав огонь Господень та й пожер всепаленнє, дрова, каміння й насипану землю, ба й воду вилизав, що була в рові. Як побачив се нарід, то й припав лицем до землї, та й промовив: Господь є Богом, Господь є Богом!

І взяв Елия гуню свою, згорнув її та й ударив по водї, й розступилась вода на обидва боки, так що вони обидва перейшли по сусї.

Тим часом, як вони в такій розмові йшли далїй, зявилась несподївано поломяна колесниця з поломяними кіньми. Вони їх розлучили, й понесли Ілию в бурі на небо. Вбачаючи се, Елисей закричав: Батеньку мій, батеньку! ой колеснице Ізрайлева й візниче його! Та не бачив його більш. І вхопив одежу свою та й роздер надвоє. І підняв Ілиїну гуню, що впала з його, й вернувсь та й став на березї Йорданї. І взяв гуню Ілиїну, що з його впала, й вдарив нею по водї, та вода не розступилась. І сказав він: Де ж є Бог Ілиїн? І вдарив вдруге по водї, й вона розступилась сюди й туди, й перейшов Елисей.

Звідти ж пійшов він у Бетель. Як же він ійшов дорогою, повибігали малі дїти з городу та й сьміялись із його, покликуючи: Ходи лисий, ходи лисий! Він же обернувсь і, побачивши їх, прокляв їх імям Господнїм. І вийшли дві ведмедицї з гаю та й роздерли сорок і двоє дїтей.

Елисей відказав їй: Що ж маю тобі вчинити? Скажи менї, що в тебе є в господї? Вона сказала: Нема нїчого в твоєї служебки в хатинї, як олїйна посудина, а в їй трошки олїї. І сказав він: Ійди, напозичай порожнього посуду по всїх сусїдах твоїх, та назбірай не трохи; Тодї ввійдеш, позасовуєш двері позад себе й синків твоїх та й наливати меш в кожну посудину, а котра буде повна, відстав на бік. І пійшла вона від його та й засунула за собою й за синками своїми двері; вони їй подавали, а вона, знай, наливала. Як же посуди були вже повні, каже синові свойму: Подай ще посудину. Відказує він: Нема більш посудини. І не текло більш олїї. Як же пійшла вона й оповідала се Божому чоловікові, сказав він їй: Іди, продай олїю та й заплати твою позичку, а з останку жити меш сама й сини твої.

Як же ввійшов Елисей в господу, знайшов хлопятко мертве - лежить у його на постелї. І ввійшов він, засунув двері від їх, та й молився Господеві; Тодї нахилився над хлопятком, і притулив уста свої до його уст, очі свої до його оченят і руки свої до його рученят, та й пригорнувсь до його, й огрілось тїло в хлопятка. І знявсь ізнов, походив по сьвітлицї сюди й туди, підойшов та й схиливсь над ним. І чхнуло хлопя сїм раз, та й розкрило оченята хлопятко.

І налили їм їсти; та скоро вони покушали юшки, закричали, кажучи: Смерть у казанї, чоловіче Божий! і не змогли їсти. Він же сказав: Принесїть лишень борошна сюди. І всипав муку в казан та й звелїв: Наливай людям, нехай їдять. І не було вже нїчого шкідного в кітлї. Прийшов чоловік із Баал Салиси та й принїс чоловікові Божому первоплід хлїба - двайцять ячмінних боханцїв і стовченого зерна в саквах. І звелїв Елисей: Дай людям, нехай їдять. Слуга ж його відказав: Що тут класти перед сотнею чоловіка? Він же каже: Дай людям, нехай їдять, так бо говорить Господь: Їсти муть, та ще й зостанеться. І положив перед ними, й їли вони, ще й зісталось, по слову Господньому.

І вислав Елисей слугу до його й звелїв сказати: Ійди та викупайся сїм раз у Йорданї, так тїло твоє знов посьвіжіє й будеш чистим. Неєман розгнївавсь та й відойшов із словами: А я думав, що він до мене вийде й, приступивши, призове ймя Господа, Бога свого, й доторкнеться рукою своєю прокази та уздоровить мене. Чи то ж ріки Дамаські, Абана та Фарфар не лучші, нїж води в Йорданї? Хиба ж менї не можна було б викупатись у них та й очиститись? От і одвернувся й відойшов в гнїві. І приступили слуги його й промовили до його словами: Коли б тобі, батеньку, пророк наказав зробити що важке, так хиба ж ти не зробив би? А надто, коли він тобі сказав: Викупайсь, так будеш чист. І пійшов він та й викупавсь сїм раз у Йорданї, поринаючи, як звелїв чоловік Божий, й осьвіжіло тїло його, як у молодого хлопця, і він очистивсь.

Тим часом як один рубав деревину, упала сокира його з топорища в воду. І крикнув він: Ой добродїю! а вона ж позичена. Чоловік же Божий рече: Де вона впала? Як же показав йому місце, вирубав він цїпок, кинув туди, й ось сокира сплила. Він і каже: Лови! той простяг руку й взяв її.

Царь Сирийський вирушив війною проти Ізрайлитян і перемовлявсь із слугами своїми та й сказав їм: У тому а тому місцї заляжемо залягом. Чоловік же Божий, послав до царя Ізраїлського сказати: Остерегайся проходити тим місцем, бо там залягли Сирийцї. І послав царь Ізраїлський на те місце, що вказав йому чоловік Божий. І так остерегав його що-разу, й він устерігся там, де вказано, не раз та й не два. І стревожилось серце царя Сирийського про сю річ, і скликавши свої слуги, каже їм: Чи не виказали б ви менї, хто мене зраджує цареві Ізрайлевому? І відказав один ізміж слуг його: Нї, пане мій, царю; тільки пророк Елисей, що в Ізраїлї, переказує цареві Ізраїлському й ті слова, які ти промовиш ув опочивній сьвітлицї.

Уранцї рано встав слуга чоловіка Божого й вийшов, аж се облягла військова купа з кіньми й колесницями навкруги місто. І каже йому слуга його: Ой горе, паноньку! що нам оце почати? Він же сказав: Не лякайся, бо тих, що з нами, більш, анїж тих, що з ними. І моливсь Елисей й промовляв: Господи! відкрий йому очі, щоб він бачив! І відкрив Господь слузї очі, й вбачав він, як гора навкруги Елисея була заповнена кіньми й поломяними колесницями. Як же Сирийцї двинули проти його, моливсь Елисей Господеві й промовляв: Удар же сих людей слїпотою! І вдарив їх слїпотою, як моливсь Елисей. І рече їм Елисей: Се не та дорога й не той город; ійдїте за мною, так я приведу вас до того чоловіка, що ви шукаєте. І привів їх у Самарию. Як тільки ж прийшли вони в Самарию, рече Елисей: Господи! відкрий їм очі, щоб вони бачили. І відкрив їм Господь очі, й вони побачили себе в серединї в Самариї.

І сталося, що ховали одного чоловіка, та як побачили ватагу, вкинули чоловіка в Елисеїн гріб, а він, падаючи торкнувся об костї Елисеїні, й ожив та й знявсь на ноги.

І відказав Ісаїя: Ось що буде тобі ознакою від Господа, що справдить Господь обіцянку свою: Чи нехай тїнь на десять ступнїв стане дальше, чи нехай на десять ступнїв вернеться? І відповів Езекія: Не трудно пройти їй десять ступнїв наперед, нї! нехай на десять ступнїв назад вернеться. І взивав пророк Ісаїя до Господа, й завернув він тїнь по ступенях, що на них уже була перейшла на сонцевказові Ахазовому, на десять ступнїв назад.

І став Аса нездужати на ноги трицять девятого року свого царювання, а хороба його дійшла до верхнїх часток тїла; але він в своїй слабостї шукав не Господа, а лїкарів.

Та як вбився він у силу, то й згордїло серце його на його погибель, і стався він проступником перед Господом, Богом своїм, бо ввійшов в храм Господнїй, щоб палити кадило на вівтарі кадильному. І пійшов за ним Азарія сьвященник, а з ним вісїмдесять сьвященників Господнїх, людей поважаних. І заперечили цареві Озії й сказали йому: Не слїд тобі, Озію, кадити Господеві; се дїло сьвященників, синів Ааронових, на те й посьвячених, щоб кадити; вийди з сьвятинї, бо ти вчинив се проти закону, й не буде тобі за се честь у Господа Бога. І розсердився Озія, - а в його в руцї кадильниця, щоб кадити, - та як тільки він розсердився на сьвященників, появилась на його чолї проказа, перед очима сьвященників, в домі Господньому, коло вівтаря кадильного. І глянув на його первосьвященник Азарія і всї сьвященники, аж оце проказа на чолї його. І силували його, щоб виходив звідтїль, та й сам він квапився вийти, бо спізнав, що Господь його вдарив.

І показав знамення й чуда над Фараоном і над усїми слугами його, й над усїм народом землї його, ти бо знав, які вони були горді проти їх, і вчинив єси собі ймя до сього дня.

Я б обернувсь до Бога, передав би справу мою Богові, Що творить дїла великі й недослїдимі, чудні й без лїку,

Ви ж тілько льжу куєте; всї ви лїкарі безварті.

Господи Боже мій! До тебе кликав я, і ти вилїчив мене.

Піддержить його Господь на смертному ложі; цїле лїговиско його переміняєш в недузї його. Я сказав: Господи, змилуйся надо мною! Сцїли душу мою, бо согрішив я проти тебе.

Ти Бог той, що чудеса творить, ти явив між народами силу твою.

Він прощає всї несправедливостї твої, сцїляє всї недуги твої; Він вибавляє тебе із могили, вінчає тебе ласкою і милосердєм; Твою старість добром ситить, молодість твою, як у орла, відновляє.

Він сцїляє розбитих серцем, і завязує рани їх.

Оце ж дасть вам сам Господь знак: Ось невинна дївиця почне в утробі та й породить сина, й дадуть імя йому Еммануїл (Бог із нами).

Він же поранений був за гріхи наші й мучений за беззаконня наші; се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені.

Я перевяжу рани твої та й вигою й знаки по них, говорить Господь. Тебе звали одкиненим, говорили: Ось Сион, що про його нїхто й не питає!

Ти, що творив знамення й чудеса потужною рукою й чудеса в Египтї, та й по сей день твориш ув Ізраїлї і на всїх людях, й прославив своє імя по сей день; Ти вивів людей твоїх, Ізраїля, з землї Египецької при знаменах й чудесах, потужною рукою й простягнутою правицею і при страсї великім,

Спочила ж на менї рука Господня, й вивів мене Господь в дусї та й з'упинив мене посеред поля, і було там повно кістяків. І обвів мене навкруги, й оце лежало їх дуже багато по полі, а всї були дуже сухі. І промовив до мене: Сину чоловічий! чи сї костї ожиють? А я відказав: Господи Боже, ти один знаєш се. І промовив до мене: Вискажи пророцтво про сї кістяки й скажи їм: Ви, кістяки сухі, вислухайте слово Господнє! Та к говорить Господь Бог до сих костей: Ось, я вдихну в вас духа, щоб ви поробились ізнов живими. І обложу вас жилами й поростете тїлом і покрию вас скірою, й повдихаю дух у вас, і станете живими, та й зрозумієте, що я - Господь. Я виповів пророцтво, як менї заповіджено; й ось, як я ще пророкував, постав шелест, і почали кістки рухатись і кістка до кістки приставати. І постеріг я, аж ось на них жили, й поросли вони тїлом, а зверхи покрила їх кожа, тілько не було ще дихання в них. Тодї сказав він менї: Вискажи пророцтво духові, вискажи пророцтво, сину чоловічий, та й промов до духа: Так говорить Господь Бог: Із чотирьох вітрів прийди, духу, та й подихни на сї повбивані, а вони ожиють. Я виповів пророцтво, як він заповів менї, аж ось, повходив у них дух, і вони ожили та повставали на ноги - дуже, дуже багато люда.

Царь сказав до Даниїла, що був названий Валтасаром: Чи справдї можеш ти сказати менї сон, що менї снився, та й проти чого він? Даниїл відповів цареві й промовив: Тайни, про яку царь допитує, не здолїють цареві виявити нї мудрецї, нї чарівники, нї віщуни, нї ворожбити. Але є на небесах Бог, що відкриває тайни; він то й показав тобі, царю Навуходонозоре, що має статися в будучинї. Сон твій і видива голови твоєї на ліжку твойму були от-які: Ти, царю, на постелї твоїй думав над тим, що колись станеться? а той, що відкриває тайни, показав тобі те, що колись настане. А менї відкрита ся тайна справа не через те, наче б був мудрійший за всїх жиючих, а задля того, щоб цареві явним стало значіннє, та щоб ти взнав думки твого серця.

Тодї Навуходонозор загорівся лютостю, а вигляд його обличчя змінився проти Седраха, Мисаха й Авденаго, й приказав розпалити піч в сїм разів горячійше, нїж її звичайно натоплювано, І звелїв найдужшим чоловікам із свого війська повязати Седраха, Мисаха й Авденаго та й вкинути їх у піч, розпалену огнем. І зараз повязано сих мужів та й у їх спідній й верхній одежі і в завоях на голові і в иншому убраннї вкинуто їх у піч, розпалену огнем. Та позаяк приказ царів був суворий, а піч була розпалена незвичайно, то полумя від огню вбило тих людей, що вкидали Седраха, Мисаха та Авденаго. А сї три мужі - Седрах, Мисах та Авденаго - впали в розпалену огнем піч, повязані. Царь Навуходонозор здивувався і встав швидко й сказав до своїх вельмож: Чи не трьох же мужів ми вкинули в огонь, повязаних? Вони відповіли цареві: Справдї так, царю! На це промовив він: Та бо я бачу чотирі мужі неповязані, що ходять в полумї, та й не видко на них ушкоди; й вид четвертого схожий на сина Божого (ангела). Тодї приступив Навуходонозор до челюстей печі, розпаленої огнем, і промовив: Седраше, Мисаше й Авденаже, ви слуги Бога найвисшого! вийдїть і приступіть ближше! Тодї Седрах, Мисах і Авденаго вийшли з посеред полумя. І зійшовшись сатрапи, намісники, отамани й радники цареві, завважали, що огонь над тїлами сих мужів не мав сили, й волоссє на голові в них не осмалилось, та й одежа на них не змінилась, а навіть і запаху огню не чути було від них. Тодї промовив Навуходонозор: Славен Бог Седрахів, Мисахів і Авденагів, що послав ангела свого та й визволив слуг своїх, що покладали надїю на нього й не послухали приказу царського й віддали свої тїла (огневі), щоб не служити й не покланятись иншому богові, окрім Бога свого! Тим же то дається від мене приказ, щоб кожного спроміж всякого народу, племени чи язика, хто б виповів зневагу проти Бога Седрахового, Мисахового й Авденагового, порубано на шматки, а його дім обернено в розвалища; бо нема иншого Бога, що міг би так спасати. Тодї поставив царь високо Седраха, Мисаха й Авденага в краю Вавилонському.

Навуходонозор, царь, усїм народам, племенам і мовам, що живуть по всїй країнї: Нехай вам мир умножуєсь! Сподобалось менї, про знамена й чудеса, які вчинив надо мною Найвисший Бог, оповістити вам. О, які великі знамена його й які потужні чудеса його! Царство його - царство віковічне, й володїннє його - від родів до родів.

Саме в ту годину показались палцї наче людської руки й писали навпроти сьвічника на вапнї стїни царської палати, й бачив царь частину руки, що писала. Тодї змінився царь на виду свойму; його думки затрівожили його, його крижі ослабли, а колїна його почали вдаряти одно об друге.

Тодї звелїв царь привести Даниїла та й вкинути в яму між левів, та при тім сказав царь Даниїлові: Бог твій, що ти йому вірно служиш, він тебе вибавить. І принесено плиту та й покладено на отвір ями, й запечатав її царь своїм перстнем та перстнями своїх дуків, щоб нїчого не змінено в приказї про Даниїла. Потім пійшов царь у свій двір, лїг спати, не вечерявши, ба й не велїв приносити собі страви, та й сон не брався його. А вранцї встав царь, як розвиднювалось, і пійшов сквапно до левиної ями, І, як лиш наближився 'д ямі, кликнув жалісним голосом до Даниїла, й промовив царь до Даниїла: Даниїле, слуго Бога живого! чи зміг Бог твій, що ти йому так вірно служиш, спасти тебе від левів? Тодї відказав Даниїл цареві: Царю, жий на віки! Бог мій послав ангела свого й затулив він пащеки левам, і вони не пошкодили менї, бо він знайшов мене безвинним перед собою, та й перед тобою, царю, я нї в чому не проступився. Тодї зрадїв царь тим незвичайно і приказав витягти Даниїла з ями; і витягли Даниїла з ями й не знайшли жадньої ушкоди на ньому, він бо вірував в Бога свого. І приведено на приказ царя тих людей, що обвинуватили Даниїла, й вкинено їх в левину яму, - так їх самих, як і дїтей їх і жінок їх; та ледви вони долетїли до дна ями, а вже леви похапали їх і поторощили їм усї костї.

Після того написав царь Дарій до всїх народів, племен та язиків, що жили по всїй землї його: Мир вам нехай множиться! Оце дається від мене наказ, щоб в кожній областї мого царства боялись і шанували Бога Даниїлового, він бо - Бог живий і вічний, і царство його неминаюче, а властї його нема гряниць. Він визволяє й спасає, і творить чуда та знамена на небі й на землї; він спас Даниїла від сили левів.

І станеться після сього, що на всякого з'іллю мого духа, й будуть сини ваші й дочки ваші пророкувати; старим людям у вас будуть сни од мене снитись, та й молодї в вас будуть видива бачити. Ба й на раби й рабинї я того часу злию духа мого. А опісля покажу знамення на небі й на землї: кров і огонь і стовпи диму. Сонце обернеться в темряву, а місяць - у кров перед тим, нїм настане день Господень, великий і страшний.

І ходив Ісус по всїй Галилеї, навчаючи по школах їх, і проповідуючи євангелию царства, та сцїляючи всякий недуг і всякі болестї поміж людьми. І розійшлась чутка про Него по всїй Сирщинї; й приводжено до Него всїх недужнїх, що болїли всякими болещами та муками, й біснуватих, і місячників, і розслаблених; і сцїляв їх.

Коли се приступив прокажений і вклонивсь Йому, кажучи: Господи, коли хочеш, то зможеш очистити мене, І простяг Ісус руку, й приторкнувсь до него, й рече: Хочу, очистись. І зараз очистилась проказа його.

І прийшов Ісус до Петрової господи, та й побачив, що теща його лежить у пропасницї. І приторкнувсь до руки її, й покинула пропасниця її; й вставши вона, послуговала їм.

Як же настав вечір, приведено до Него багато біснуватих; і повиганяв Він біси словом, і сцїлив усїх недужих; щоб справдилось, що сказав Ісаїя пророк, глаголючи: Узяв Він на себе недуги наші, й понїс болещі наші.

Аж ось схопилась велика хуртовина на морі, така що филя заливала човна; Він же спав. І, приступивши ученики Його, розбудили Його, кажучи: Господи, спаси нас: погибаємо. І рече до них: Чого ви злякались, маловірні? Тодї встав, і погрозив вітрам та морю; і настала велика тиша. Люде ж дивувались, говорячи: Хто се такий, що й вітри й море слухають Його!

І як переплив на той бік у Гергесинську землю, зустріло Його два біснуватих, що вийшли з гробів, вельми злющі, так що нїхто не важив ся ходити дорогою тією. І ось, закричали, говорячи: Що нам і Тобі, Ісусе, Сину Божий? чи на те прийшов єси сюди, щоб нас заздалегідь мучити? Оддалеки ж од них пас ся великий гурт свиней. А біси благали Його, кажучи: Коли нас виженеш, то дозволь нам увійти в гурт свинячий. І рече до них: Ійдїть. І, вийшовши вони, увійшли в стадо свиняче: коли се увесь гурт свинячий кинувсь із кручі в море, та й потонув у водї. А пастухи повтїкали й, прибігши в город, росказали про все й про біснуватих. І ось увесь город вийшов назустріч Ісусові, а, побачивши Його, благали, щоб вийшов геть із границь їх.

Коли се принесено до Него розслабленого, лежачого на постелї; і бачивши Ісус віру їх, рече розслабленому: Бодрись, сину; одпускають ся тобі гріхи твої. Аж тут деякі письменники кажуть собі: Сей хулить. І знаючи Ісус мислї їх, рече: На що ви думаєте лукаве в серцях ваших? Що ж бо легше: сказати: Одпускають ся тобі гріхи, чи сказати: Устань, та й ходи? От же, щоб знали ви, що Син чоловічий має власть на землї прощати гріхи, (тодї рече до розслабленого:) Устань, візьми постїль твою, та й іди до дому твого! І, вставши, пійшов до дому свого! Народ же, бачивши се, дивував ся і прославляв Бога, що дав таку власть людям.

І ось жінка, що нездужала кровотіччю дванайцять років, приступила ззаду й приторкнулась до краю одежі Його: бо казала сама собі: Як тільки приторкнусь до краю одежі Його, то спасусь. Ісус же, обернувшись і побачивши її, рече: Дочко, бодрись; віра твоя спасла тебе. І спаслась жінка з того часу.

І ввійшовши Ісус у господу до старшини, та побачивши сопільників та голосїльників, рече до них: Уступіть ся: не вмерло бо дївча, а спить. І насьміхались із Него. От же, як випроваджено людей, та ввійшов Він і взяв її за руку, то дївча і встало. І рознеслась про се чутка широко по всїй землї тій.

І як вийшов Ісус ізвідтіля, ійшло слїдом за Ним двоє слїпих, і, покликуючи, казали: Сину Давидів, помилуй нас. І, як увійшов у господу, приступили до Него слїпі; й рече їм Ісус: Чи віруєте ви, що я можу се зробити? Кажуть Йому: Так, Господи. Тодї приторкнув ся Він до очей їх, і рече: По вірі вашій нехай станеть ся вам. І відкрились їм очі. І заказав їм Ісус: Гледїть, щоб нїхто не довідавсь. Вони ж, вийшовши, розпустили про Него чутку по всїй землї тій.

Як же вони виходили, ось приведено до Него нїмого чоловіка біснуватого. І, як вигнав Він біса, почав нїмий говорити; й дивувались люде, кажучи: Нїколи не явилось такого в Ізраїлї.

І ходив Ісус по всїх городах і селах, навчаючи по школах їх, і проповідуючи євангелию царства, й сцїляючи всяку болїсть і всяку неміч між людьми.

І, прикликавши дванайцять учеників своїх, дав їм власть над нечистими духами, щоб виганяли їх, і сцїляли всяку болїсть і всяку неміч.

Сцїляйте недужих, очищайте прокажених, воскрешайте мертвих, виганяйте біси; дармо прийняли, дармо й давайте.

слїпі бачять, і криві ходять, прокажені очищають ся, і глухі чують, мертві встають, і вбогі проповідують благовістє.

І ось був там чоловік із сухою рукою. І питали Його, кажучи: Чи годить ся в суботу сцїляти? щоб обвинувати його. Він же рече до них: Де між вами чоловік, що має одну вівцю, і коли впаде вона субітнього дня в яму, він не візьме, та й не витягне її? Як же більше луччий чоловік од вівцї? Тим годить ся чинити добро і в суботу. Рече тодї до чоловіка: Простягни руку твою. І простяг, і стала вона здорова, як і друга.

Та довідавшись про се Ісус, вийшов ізвідтіля; і пійшло слїдом за Ним багато народу, і сцїлив він усїх,

Приведено тодї до Него біснуватого, слїпого й нїмого; і сцїлив його, так що слїпий і нїмий розмовляв і бачив. І здивувавсь увесь народ, і казали: Чи сей не син Давидів?

Коли ж я виганяю біси Духом Божим, то вже приспіло до вас царство Боже.

І не зробив там многих чудес через недовірство їх.

І, вийшовши Ісус, побачив багато народу, й жалкував над ними, й сцїлив недужих їх.

Як же настав вечір, приступили до Него ученики Його, говорячи: Тут пустиня, і час уже минув; відошли народ, нехай іде в села, та накупить харчі собі. Ісус же рече їм: Не треба їм ійти; дайте ви їм їсти. Вони ж кажуть Йому: Не маємо тут, як тільки пять хлїбів та дві риби. Він же рече: Принесїть менї їх сюди. І звелїв народові посїдати на траві, і, взявши пять хлїбів та дві риби, й поглянувши на небо, поблагословив, і, ламлючи, подавав хлїби ученикам, а ученики людям. І їли вони всї, й понаїдались; і назбирали окрушин, що позоставались, дванайцять повних кошів. А тих, що їли, було тисяч із пять чоловіка, опріч жінок та дїтей.

У четверту ж сторожу ночи, прийшов до них Ісус, ідучи по морю. І побачивши ученики, що Він іде по морю, стрівожились, кажучи, що се мара, й кричали з переляку. Ісус же заговорив зараз до них, глаголючи: Спокойте ся: се я: не лякайтесь.

Петр же, озвавшись, каже до Него: Господи, коли се Ти, звели менї йти до Тебе по водї. Він же рече: Іди. І вийшов Петр із човна, й пійшов по водї, щоб ійти до Ісуса. Та, бачивши сильний вітер, злякавсь, і, почавши тонути, кричав, говорячи: Господи, спаси мене. Ісус же простяг зараз руку, вхопив його, й рече до него: Маловіре, чого всумнив ся єси? І як увійшли вони в човен, утих вітер. А ті, що були в човнї, приступивши, поклонились Йому, кажучи: Істино Божий Син єси.

І познавши Його тамешні люде, послали по всїй тій околицї, і приводили до Него всїх недужих; і благали Його, щоб тільки приторкнутись їм до краю одежі Його; й скільки їх доторкувалось, одужували.

Коли се жінка Канаанка прийшла з тих гряниць, і кричала до Него, кажучи: Помилуй мене, Господи, сину Давидів; дочка моя тяжко біснуєть ся. Він же не відказав їй нї слова. І, приступивши ученики Його, благали Його, кажучи: Відпусти її, бо кричить за нами. Він же, озвавшись, рече: Послано мене тільки до загублених овечок дому Ізраїлевого. Вона ж, приступивши, поклонилась Йому, кажучи: Господи, поможи менї. Він же, озвавшись, рече: Не годить ся взяти в дїтей хлїб, і кинути собакам. А вона каже: Так, Господи; тільки ж і собаки їдять кришки, що падають із стола в господаря їх. Тодї озвавсь Ісус і рече до неї: Жінко, велика віра твоя: нехай станеть ся тобі, як бажаєш. І одужала дочка її з того часу.

І поприходило до Него пребагато людей, маючи з собою кривих, слїпих, нїмих, калїк і багацько инших, та й клали їх у ногах в Ісуса, й сцїлив їх, так що люде дивувались, бачивши, що нїмі говорять, калїки здорові, криві ходять, а слїпі бачять; і прославляли Бога Ізраїлевого.

Ісус же, покликавши учеників своїх, рече: Жаль менї людей, бо вже вони три днї пробувають зо мною, й не мають що їсти; а не хочу відпустити їх голодних, щоб не помлїли на дорозї. І кажуть Йому ученики Його: Де ж нам узяти стільки хлїба в пустинї, щоб нагодувати стільки народу? І рече їм Ісус: Скільки хлїбів маєте ви? Вони ж кажуть: Сїм, та кілька рибок. І звелїв народові посїдати на землї. І, взявши сїм хлїбів та рибу, оддав хвалу, ламав і давав ученикам своїм, а ученики народові. І їли всї, й понаїдались; і назбирали останків ламаного сїм повних кошів. А тих, що їли, було чотири тисячі чоловіка, опріч жінок та дїтей.

й переобразивсь перед ними: й сияло лице Його як сонце, а одежа Його стала біла, як сьвітло.

І, як прийшли вони до народу, приступив до Него чоловік, припавши Йому до ніг і говорячи: Господи, помилуй мого сина; він бо місячник, і тяжко мучить ся: почасту бо падає в огонь, і почасту в воду. І привів я його до учеників Твоїх, та й не змогли вони сцїлити його. Озвав ся ж Ісус і рече: О кодло невірне та розвратне! Доки буду з вами? доки терпіти му вас? Приведїть менї його сюди. І погрозив йому Ісус і вийшов з него диявол, і одужав хлопець з того часу.

Приступивши тодї ученики до Ісуса, сказали на самотї: Чом не змогли ми вигнати його? Ісус же рече їм: Через невіру вашу, істино бо глаголю вам: Коли б ви мали віри з зерно горчицї, то сказали б оцїй горі: Перейди звідсїля туди; то й перейде; й нїчого не буде неможливого вам.

Тільки ж, щоб не блазнити нам їх, ійди до моря, та закинь удку, й першу рибу, що піймаєть ся, візьми й, роззявивши їй рот, знайдеш статира; взявши його, дай їм за мене й за себе.

Істино глаголю вам: Що звяжете на землї, буде звязане на небі; а що розвяжете на землї, буде розвязане на небі. Знов глаголю вам: Що коли двоє з вас згодять ся на землї про всяку річ, якої просити муть, станеть ся їм від Отця мого, що на небі. Де бо двоє або троє зберуть ся в імя моє, там я посеред них.

Ісус же, глянувши, рече їм: У людей се не можливе, у Бога ж все можливе.

І ось двоє слїпих, що сидїли над шляхом, почувши, що Ісус переходить, кричали, кажучи: Помилуй нас, Господи, сину Давидів. Народ же сваривсь на них, щоб мовчали; а вони ще більш кричали, кажучи: Помилуй нас, Господи, сину Давидів. І, зупинившись Ісус, покликав їх, і рече: Що хочете, щоб зробив вам? Кажуть йому: Господи, щоб очі наші відкрились. Змилосердив ся ж Ісус, і доторкнувсь очей їх, і зараз прозріли очі їх, і пійшли вони слїдом за Ним.

І приходили до Него в церкві слїпі й криві, і сцїляв їх.

І, побачивши одну смоківницю на дорозї, прийшов до неї, і нїчого не знайшов на нїй, тільки саме листє, і рече до неї: Щоб нїколи з тебе овощу не було до віку. І зараз усохла смоківниця. І бачивши ученики Його, здивувались, кажучи: Як зараз усохла смоківниця! Ісус же, озвавшись, рече до них: Істино глаголю вам: Коли б ви мали віру й не сумнились, ви б не тільки се смоківницї зробили, а коли б і сїй горі сказали: Двигнись і кинь ся в море; станеть ся; і все, чого ви просити мете в молитві, віруючи, одержите.

І ось трус великий став ся, ангел бо Господень, зійшовши з неба, прийшов, відкотив камінь від дверей, і сїв на нїм.

Нема Його тут; устав бо, як казав. Ідїть подивить ся на місце, де лежав Господь. І хутко вертайтесь і скажіть ученикам Його, що встав із мертвих, і ось попередить вас у Галилею; там Його побачите: Ось я вам сказав.

І, приступивши Ісус, промовив до них, глаголючи: Дана менї всяка власть на небі й на землї.

І був у них у школї чоловік з духом нечистим; і закричав, кажучи: Остав! що нам і Тобі, Ісусе Назарянине? чи прийшов єси погубити нас? Знаю Тебе, хто єси: Сьвятий Божий. І погрозив йому Ісус, глаголючи: Мовчи й вийди з него. І стрепенувши його дух нечистий, і закричавши голосом великим, вийшов з него. І полякались усї так, що питали один в одного, говорячи: Що се таке? що се за наука така нова? що по власти й духам нечистим повелїває, і слухають Його? І розійшлась чутка про Него зараз по всїй околицї Галилейській.

І зараз, із школи вийшовши, пійшли в господу Симона та Андрея, з Яковом та Йоаном. Теща ж Симонова лежала в пропасницї, й зараз кажуть Йому про неї. І приступивши Він, підвів її, взявши за руку її; й покинула її пропасниця зараз; і послугувала вона їм.

Як же настав вечір, після заходу сонця, поприносили до Него всїх недужих і біснуватих. І ввесь город зібрав ся до дверей. І сцїлив многих недужих на всякі болестї, і бісів многих вигнав; і не дозволяв говорити бісам, бо вони знали Його.

І проповідував по школах їх скрізь по всїй Галилеї, і виганяв біси.

І приходить до Него прокажений, і благаючи Його, впавши на колїна перед Ним, каже до Него: Коли хочеш, зможеш мене очистити. Ісус же, змилосердившись, простяг руку, доторкнувсь до него, й рече йому: Хочу; очистись. І, як Він сказав, зараз зникла з него проказа, й очистив ся. І, заказавши йому, зараз відослав його, і рече до него: Гледи ж, нїкому нїчого не кажи, а йди, покажись священикові, і принеси за очищеннє твоє, що повелїв Мойсей на сьвідкуваннє їм. Він же, вийшовши, почав проповідувати багато, й ширити кругом чутку; так, що Він не міг уже явно ввійти в город, а пробував осторонь у пустих місцях; і приходили до Него звідусюди.

І приходять до Него, несучи розслабленого; несло його четверо. І, не можучи приступити до Него за народом, розкрили стелю, де був; і, проламавши, спустили ліжко, на котрому лежав розслаблений. Бачивши ж Ісус віру їх, рече до розслабленого: Сину, оставляють ся тобі гріхи твої. Були ж деякі з письменників, що там сидїли, і казали в серцях своїх: Що за хулу сей так говорить? хто може оставляти гріхи, як тільки один Бог? І зараз, постерігши Ісус духом своїм, що так мислять собі, рече до них: На що се кажете в серцях ваших? Що легше? сказати розслабленому: Оставляють ся тобі гріхи твої, або сказати: Устань, і візьми постїль твою, та й ходи. От же, щоб ви знали, що Син чоловічий має власть оставляти на землї гріхи (рече до розслабленого:) Тобі глаголю: Устань, і візьми постїль твою, та й іди до дому твого. І встав зараз, і взявши постїль, вийшов перед усїма; так що здивувались усї, і прославляли Бога, говорячи: Що нїколи такого не бачили.

І ввійшов ізнов у школу; й був там чоловік, що мав суху руку. І назирали Його, чи сцїлить його в суботу, щоб обвинуватити Його. І рече до сухорукого чоловіка: Стань посерединї. І рече до них: Чи годить ся в суботу добро робити, чи зло робити? життє спасати, чи погубляти? Вони ж мовчали. І, позирнувши на них кругом гнївно, жалкуючи над скаменїлостю сердець їх, рече чоловікові: Простягни руку твою. І простяг, і стала рука його здорова, як і друга.

Многих бо сцїлив, так що кидались на Него, щоб приторкнутись до Него, хто з них мав недуги. А духи нечисті, як бачили Його, то падали ниць перед Ним, і кричали, говорячи: Ти єси Син Божий. І остро грозив їм, щоб Його не виявляли.

І настановив дванайцятьох, щоб були з Ним, і щоб посилати їх проповідувати, і щоб мали силу сцїляти недуги, й виганяти біси.

І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув. А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо? І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика. І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри? І полякались страхом великим; і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?

І скоро вийшов Він із човна, зараз зустрів Його чоловік із гробів у дусї нечистому, що домував між гробами, і навіть залїзами нїхто не міг його звязати: часто бо заковувано його в кайдани й залїза, й розривав залїза на собі, й ламав кайдани, й нїхто його не здолїв угамувати. І по всяк час у ночі і в день пробував він у горах та гробах, кричавши, та бивши себе каміннєм. Побачивши ж Ісуса оддалеки, прибіг та й уклонив ся Йому, і, закричавши голосом великим, каже: Що менї й Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене. (Рече бо йому: Вийди, душе нечистий, з чоловіка.) І спитав його: Яке імя твоє? І відповів, кажучи: Імя моє Легион, бо нас багато. І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть із тієї сторони. Пас ся ж там поблизу гір великий гурт свиней. І благали Його всї біси, кажучи: Пішли нас у свинї, щоб ми ввійшли в них. І зараз дозволив їм Ісус. І вийшовши нечисті духи, увійшли в свинї; і кинув ся гурт із кручі в море, (було ж їх тисяч зо дві,) та й потонули в морі. А ті, що пасли свинї, побігли, та й розказали в городї і в селах. І повиходили дивитись, що се сталось. І приходять до Ісуса, й бачять біснуватого; сидить одягнений і при розумі, того, що мав Легиона, та й полякались. І розказували їм ті, що бачили, що сталось біснуватому, й про свинї. І почали вони просити Його вийти з їх гряниць.

Жінка ж одна, що була в кровотічі років дванайцять, і багато витерпіла від многих лїкарів, і витратила все, що мала, й нїякої пільги не дізнала, а ще більш їй погіршало, почувши про Ісуса, приступила між народом іззаду, та й приторкнулась до одежі Його. Казала бо: Що, коли до одежі Його приторкнусь, спасу ся. І зараз висохло жерело крові її, і почула вона в тїлї, що сцїлилась од недуги. І зараз Ісус, почувши в собі, що сила вийшла з Него, обернувшись між народом, рече: Хто приторкнувсь до одежі моєї? І казали Йому ученики Його: Ти бачиш, як народ товпить ся до Тебе, та й питаєш: Хто приторкнув ся до мене? І позирнув Він кругом, щоб побачити ту, що се зробила. Жінка ж, злякавшись і затрусившись, знаючи, що сталось із нею, приступила, та й упала перед Ним, та й сказала Йому всю правду. Він же рече їй: Дочко, віра твоя спасла тебе. Йди з упокоєм, і будь здорова від недуги твоєї.

Ще говорив Він, приходять від школьного старшини, кажучи: Що дочка твоя вмерла; на що ще трудиш учителя? Ісус же, почувши сказане слово, рече зараз школьному старшинї: Не лякайсь, тільки віруй. І не дозволив нїкому йти з собою, тільки Петрові, та Якову, та Йоанові, брату Якова. І приходить у господу до школьного старшини, й бачить трівогу, й плачущих, і голосячих вельми. І, ввійшовши, рече їм: Чого трівожетесь та голосите? Дївча не вмерло, а спить. І насьміхали ся з Него. Він же, виславши всїх, бере батька та матїр дївчинки, й тих, що з Ним, і ввіходить, де дївча лежало. І, взявши дївча за руку, рече їй: Талита куми, що єсть перекладом: Дївчинко, тобі глаголю: встань. І зараз устало дївча, й ходило, бо було дванайцяти років. І дивувались дивом великим.

І, як настала субота, почав у школї навчати; й многі, слухаючи, дивувались, кажучи: Звідкіля се в Него? і що се за розум даний Йому, що дива такі руками Його роблять ся?

І не міг там нїякого чуда зробити, тільки на деяких недужих положивши руки, сцїлив їх.

І покликав дванайцятьох, та й почав їх посилати по двоє, і дав їм власть над духами нечистими;

І бісів багато виганяли, й намащували оливою багато недужих, і сцїляли.

І як уже багато часу минуло, приступивши до Него ученики Його, кажуть: Що се пусте місце, і вже час пізний, - відпусти їх, щоб, пійшовши по околичнїх хуторах та селах, купили собі хлїба: не мають бо що їсти. Він же, озвавшись, рече до них: Дайте ви їм їсти. І кажуть Йому: Хиба, пійшовши, купимо за двістї денариїв хлїба, й дамо їм їсти? Він же рече до них: Скільки хлїбів маєте? йдїть та подивіть ся. І, взнавши, кажуть: Пять, та дві риби. І звелїв їм садовити всїх купа коло купи на зеленій траві, і посїдали вони ряд коло ряду по сотням і по півсотням. І, взявши пять хлїбів та дві риби, й поглянувши на небо, благословив, і ламав хлїби, та й давав ученикам своїм, щоб клали перед ними; й дві риби подїлив усїм. І їли всї, й наситились. І набрали окрушин дванайцять повних кошів, та й із риб. А тих, що їли хлїби, було з пять тисяч чоловіка.

І бачив, як вони силкувались, веслуючи; був бо вітер противний їм; і коло четвертої сторожи ночі приходить до них, ідучи по морю, і хотїв минути їх. Вони ж, бачивши Його, що ходить по морю, думали, що се мара, та й закричали: всї бо Його бачили, й потрівожились. І зараз заговорив до них, і рече їм: Бодріть ся; се я; не лякайтесь. І ввійшов до них у човен; і втих вітер, і вельми, над міру здумілись у собі, і дивувались.

І як вийшли вони з човна, зараз, пізнавши Його, кинулись по всїй тій околицї, та й почали приносити на ношах тих, що нездужали, як почули, що Він там єсть. І куди нї приходив Він, у села, чи городи, чи хутори, на майданах клали недужих, і благали Його, щоб їм хоч до краю одежі Його приторкнутись, і хто тільки доторкнувсь Його, спасав ся.

І, піднявшись ізвідтіля, пійшов на узграниччя Тирські та Сидонські, і ввійшовши в господу, хотїв, щоб нїхто не знав; та не міг утаїтись. Почувши бо жінка, в котрої дочка її мала духа нечистого, приступила і впала в ноги Йому. Була ж жінка Грекиня, родом Сирофиникиянка; й благала Його, щоб вигнав біса з дочки її. Ісус же рече їй: Дай перше наїстись дїтям: не добре бо взяти хлїб у дїтей, і кинути собакам. Вона ж озвалась, та й каже до Него: Так, Господи; тільки ж і собаки під столом їдять кришки від дїтей. І рече їй: За се слово йди; вийшов біс із дочки твоєї. І, пійшовши в домівку свою, знайшла, що біс вийшов, і дочка її лежить на постелї.

І приводять до Него глухого й тяжкомовного; й просять Його, щоб положив на него руку. І, взявши його від народу окроме, вложив пучки свої в уші йому, й сплюнувши, приторкнувсь до язика йому; І, позирнувши на небо, зітхнув і рече до него: Єфата, се єсть: Одчинись. І зараз одчинив ся йому слух, і розімкнулись окови язика його, й заговорив добре. І наказав їм, щоб нїкому не говорили. Що ж більше Він наказував, то надто більше вони проповідували; І превельми дивувались, кажучи: Гаразд усе вчинив: і глухим дає чути, й нїмим говорити.

Тими днями, як було пребагато народу й не мали що їсти, покликавши Ісус учеників своїх, рече їм: Жаль менї народу, що вже три днї пробувають зо мною, і не мають що їсти; А коли відпущу їх голодних до домівок їх, помлїють в дорозї; деякі бо з них здалека поприходили. І відказали Йому ученики Його: Звідкіля ж сих зможе хто тут нагодувати хлїбом у пустинї? І питав їх: Скільки маєте хлїбів? Вони ж кажуть: Сїм. І звелїв Він народові сїдати на землї; і взявши сїм хлїбів, оддавши хвалу, ламав і давав ученикам своїм, щоб клали перед ними; і клали перед народом. І мали рибок кілька; й поблагословивши, казав покласти й те. Їли ж і наситились, і назбирали останків ламаного сїм кошів. Було ж тих, що їли, з чотири тисячі; і відпустив їх.

І приходить у Витсаїду; й приводять Йому слїпого, й просять Його, щоб до него приторкнув ся. І взявши за руку слїпого, вивів його осторонь села; й, плюнувши на очі його, положив руки на него, й спитав його, чи що бачить. І, позирнувши вгору, каже: Бачу людей, що мов дерева ходять. Опісля знов положив руки на очі його, й заставив його позирнути вгору; і сцїлив ся він, і бачив ясно все.

А через шість день бере Ісус Петра, та Якова, та Йоана, й веде їх на гору високу окроме самих; і переобразивсь перед ними. І стала одежа Його осяйна, вельми біла мов снїг, якої біляр на землї не може вбілити.

І озвавшись один з народу, каже: Учителю, привів я сина мого до тебе, що має духа нїмого. І як схопить його, то рве його, й пінить ся він, і скрегоче зубами своїми, та все сохне. І казав я ученикам твоїм, щоб його вигнали, та не здолїли. Він же, озвавшись, рече йому: О кодло невірне! доки в вас буду? доки терпіти му вас? Приведїть його до мене. І привели його до Него. І, побачивши Його, зараз дух затряс ним; і впавши той на землю, качав ся запінившись. І спитав батька його: З якого се часу, що так сталось йому? Він же казав: З малку. І почасту в огонь кидав його і в воду, щоб погубити його. Тільки ж, коли що зможеш, поможи нам, змилосердившись над нами. Ісус же рече йому: Коли можеш у те вірувати, то все можливе віруючому. І зараз, заголосивши, батько хлопчика, каже кріз сльози: Вірую, Господи; поможи моєму недовірству. Бачивши ж Ісус, що збігаєть ся народ, погрозив духові нечистому, глаголючи йому: Душе нїмий і глухий, я тобі повелїваю, вийди з него й більш не входь в него. І закричавши, й вельми потрясши ним, вийшов; і став наче мертвий; так що многі казали: Що вмер. Ісус же, взявши його за руку, підвів його; й він устав.

Споглянувши ж на них Ісус, рече: У людей неможливе, та не в Бога; все бо можливе в Бога.

І приходять у Єрихон; і як виходив Він із Єрихону, й ученики Його, й багато народу, син Тимеїв, Вартимей слїпий, сидїв над шляхом, просячи. І, почувши, що се Ісус Назарянин, почав кричати й казати: Сину Давидів Ісусе, помилуй мене. І сварили на него многі, щоб мовчав; він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене. І, зупинившись Ісус, звелїв його покликати. І покликали слїпого, говорячи йому: Бодрись, устань; кличе тебе. Він же, скинувши одежу свою, встав і приступив до Ісуса. І, озвавшись, рече йому Ісус: Що хочеш, щоб зробив тобі? Слїпий же каже Йому: Учителю, щоб прозрів. Ісус же рече йому: Іди, віра твоя спасла тебе. І зараз прозрів він, й пійшов слїдом за Ісусом дорогою.

І озвавшись Ісус, рече їм: Майте віру Божу. Істино глаголю вам: Що хто скаже горі сїй: Двигнись і кинь ся в море, та й не сумнити меть ся в серцї своїм, а вірувати ме, що, що каже, станеть ся, буде йому, що скаже. Тим глаголю вам: Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержите, й буде вам.

Він же рече їм: Не жахайтесь. Ісуса шукаєте Назарянина, розпятого. Устав; нема Його тут. Ось місце, де положено Його.

Ознаки ж віруючим такі будуть: імям моїм бісів виганяти муть; мовами заговорять новими; гадюк брати муть, і, коли смертнього чого випють, не шкодити ме їм; на недужих руки класти муть, і одужувати муть.

Господь же, після того, як промовив до них, вознїс ся на небо, й сїв по правицї в Бога.

Вони ж вийшовши, проповідували всюди, а Господь допомагав, і слово стверджував услїд ознаками. Амінь.

Бо не буде неможливе у Бога всяке слово.

І був у школї чоловїк, маючи духа нечистого, й кричав голосом великим, кажучи: Остав; що нам і Тобі, Ісусе Назарянине? чи прийшов єси вигубити нас? Я знаю Тебе, хто єси: Сьвятий Божий. І погрозив йому Ісус, глаголючи: Мовчи й вийди з него. І кинувши ним диявол на середину, вийшов з него, нїчого не зашкодивши йому. І обняв страх усїх, і говорили один до одного, кажучи: Що се за слово, що властю і силою повелїває нечистим духам, і виходять? І розійшов ся поголос про Него скрізь по всїй околицї.

Уставши ж Він із школи, ввійшов у господу Симонову. Тещу ж Симонову схопила пропасниця велика, й благали Його за неї. І, ставши над нею, погрозив пропасницї, і покинула її; зараз же уставши, послугувала їм.

Як же заходило сонце, всї, в кого були недужі на всякі недуги, приводили їх до Него; Він же, на кожного з них руки складаючи, сцїляв їх. Виходили ж і біси з многих, і кричали, кажучи: Що Ти єси Христос, Син Божий. І грозячи, не давав їм говорити, бо вони знали, що Він Христос.

Як же перестав глаголати, рече до Симона: Поступи на глибінь, та закиньте неводи ваші на ловитву. І озвавшись Симон, каже Йому: Наставниче, всю ніч трудившись, нїчого не піймали ми; тільки ж, по слову Твоєму, закину невода. І, се зробивши, вловили пребагато риби; роздер ся ж невід їх, і махнули вони на товаришів своїх, що були в другому човнї, щоб прийшли помогти їм. І прийшли вони, й сповнили обидва човни, так що потопали вони. Бачивши ж Симон Петр, припав до колїн Ісусових, кажучи: Йди від мене: бо я чоловік грішний, Господи. Страх бо обняв його і всїх із ним од улову риби, що вловили.

І сталось, як був Він ув однім городї, аж ось чоловік увесь у проказї. І, побачивши Ісуса, упавши на лице, благав Його, кажучи: Господи, коли хочеш, можеш мене очистити. І простягши Він руку, приторкнувсь до него, глаголючи: Хочу, очистись. І зараз проказа покинула його. І наказав Він йому нїкому не говорити, а, пійшовши, покажи себе священикові та принеси за очищеннє твоє, як звелїв Мойсей, на сьвідкуваннє їм. Та слово про Него розійшлось тим більш, і насходилось народу пребагато слухати й сцїлятись у Него від недуг своїх.

І сталось одного дня, що Він учив, і сидїли Фарисеї та учителї закону, що поприходили з усїх сїл Галилейських та Юдейських і з Єрусалиму, й сила Господня була на сцїленнє їх. І ось мужі принесли на постелї чоловіка, що був розслаблений, і шукали, як би внести його та положити перед Ним. І, не знайшовши, як би внести його кріз натовп, вилїзли на хату, й кріз черепяну стелю спустили його з постїллю в середину перед Ісуса. І, бачивши віру їх, рече йому: Чоловіче, оставляють ся тобі гріхи твої. І почали міркувати письменники та Фарисеї, кажучи: Хто сей, що говорить хулу? Хто може оставляти гріхи, як тільки один Бог? Постерігши ж Ісус думки їх і озвавшись, рече до них: Що ви говорите в серцях ваших? Що легше? сказати: Оставляють ся тобі гріхи твої; або сказати: Встань та й ходи? От же, щоб знали ви, що власть має Син чоловічий на землї оставляти гріхи, (рече розслабленому:) Тобі глаголю: Устань, і, взявши постїль твою, йди до дому твого. І зараз уставши перед ними й узявши на чому лежав, пійшов до дому свого, прославляючи Бога. І острах обняв усїх, і прославляли Бога, й сповнили ся страхом, кажучи: Що бачили предивне сьогоднї.

І сталось також другої суботи: ввійшов Він у школу та й навчав; а був там чоловік, що рука в него права була суха. Назирали ж Його письменники та Фарисеї, чи в суботу сцїляти ме, щоб знайти вину на Него. Він же знав думки їх, і рече чоловіку сухорукому: Устань і стань на середину. Він же, вставши, стояв. Рече ж Ісус до них: Спитаю вас: Що годить ся по суботам: добре робити, чи лихе робити? душу спасати, чи погубляти? І, споглянувши кругом по всїх їх, рече чоловікові: Простягни руку твою. Він же зробив так, і стала рука його здорова, як і друга.

і зійшовши з ними, став на місцї рівному, й товариство учеників Його, і множество велике людей з усієї Юдеї і Єрусалиму, й з побережжя Тирського та Сидонського, що поприходили слухати Його і сцїляти ся від недуг своїх, і мучені від духів нечистих; і сцїляли ся. І ввесь народ шукав приторкнутись до Него: бо сила від Него виходила, й сцїляла всїх.

В одного ж сотника слуга недугуючи мав умирати, котрий був йому дорогий. Почувши ж про Ісуса, післав до Него старших Жидівських, благаючи Його, щоб, прийшовши, спас слугу його. Вони ж, прийшовши до Ісуса, благали Його пильно, говорячи: Що достоєн він, щоб йому зробив се: любить бо нарід наш, і школу він збудував нам. Ісус же пійшов з ними. І як вже він недалеко був од будинка, вислав до Него сотник другів, говорячи Йому: Господи, не трудись, бо я недостоєн, щоб Ти під стелю мою ввійшов; тим і себе не вважав достойним до Тебе прийти; тільки промов слово, то й одужає слуга мій. Бо й я чоловік під властю поставлений, маючи під собою воїнів; і скажу сьому: Йди, то й іде, а другому: Прийди, то й прийде, а слузї моєму: Роби оце, то й зробить. Почувши ж се Ісус, дивувавсь йому, й, обернувшись до йдучого за собою народу, рече: Глаголю вам: Навіть в Ізраїлї, такої віри не знайшов я. І вернувшись послані у будинок, знайшли недужнього слугу здоровим.

Як же наближив ся до городських воріт, аж ось винесено мертвого, сина єдиного в матері своєї, вона ж була вдова; й багато народу з городу було з нею. І побачивши її Господь, змилосердивсь над нею, і рече їй: Не плач. І приступивши, приторкнув ся до мар; ті ж, що несли, з'упинились. І рече: Молодче, тобі глаголю: встань. І сїв мерлець, і почав говорити. І оддав його матері його. Обняв же страх усїх; і прославляли вони Бога, кажучи: Що пророк великий устав між нами, й навідав Бог людей своїх. І розійшлось слово се по всїй Юдеї про Него й по всїй околицї.

Того ж часу сцїляв Він многих від недуг і ран, і духів лихих, і многим слїпим давав прозрїннє. І озвавшись Ісус, рече їм: Ідїть сповістїть Йоана, що бачили й чули: як слїпі прозирають, криві ходять, прокаженні очищають ся, глухі чують, мертві встають, і вбогі благовіствують.

і деякі жінки, що були сцїлені од духів лихих і недуг: Мария, на прізвище Магдалина, що з неї сїм бісів вийшло,

Стало ся ж одного дня, увійшов Він у човен, і ученики Його; й рече до них: Попливемо на той бік озера. І відчалили. Як же плили, заснув Він; і найшла буря вітряна на озеро, й заливало їх, і були вони в опасностї. Приступивши ж розбудили Його, кажучи: Наставниче, наставниче, погибаємо! Він же вставши, погрозив вітрові та буянню води; й з'пинились, і настала тишина. Рече ж їм: Де ж віра ваша? Вони ж полякані дивувались, кажучи один до одного: Хто ж оце сей, що й вітрам повелїває, і водї, і слухають Його?

Як же вийшов Він на землю, зустрів Його один чоловік з города, що мав біса з давнього часу, й одежі не вдягав, і в хатї не пробував, тільки по гробах. Побачивши ж Ісуса і закричавши, припав до Него, й голосом великим промовив: Що менї і Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього? благаю Тебе, щоб мене не мучив. Повелїв бо духові нечистому вийти з чоловіка: почасту бо схоплював його; й заковувано його в залїза та пута, й стережено; й, розбиваючи окови, бував гнаний од біса в пустиню. Питав же його Ісус, глаголючи: Яке тобі імя? Він же каже: Легион; бо бісів багато ввійшло в него. І благали Його, щоб Він не велїв їм ійти в безодню. Був же там великий гурт свиней, що пас ся на горі; і благали Його, щоб дозволив їм в них увійти. І дозволив їм. Вийшовши ж біси з чоловіка, увійшли в свинї; і кинув ся гурт із кручі в озеро, та й потонув. Побачивши ж пастухи, що сталось, повтїкали, й, пійшовши, сповістили по городах і по селах. Повиходили ж дивитись, що сталось, і прийшли до Ісуса, й знайшли сидячого чоловіка, що з него біси вийшли, одягненого й при розумі, в ногах у Ісуса, й злякались. Сповістили ж їх і ті, що бачили, як спас ся біснуватий. І благав Його ввесь народ околицї Гадаринської вийти від них, бо страх великий обняв їх; Він же, ввійшовши в човен, вернув ся.

і одна жінка, бувши в кровотічі років дванайцять, котра, на лїкарів витративши ввесь прожиток, не могла нї від кого вигоїтись, і, приступивши ззаду, приторкнулась до краю одежі Його, й зараз перестала кровотіч її. І рече Ісус: Хто приторкнув ся до мене? Як же всї відпирались, сказав Петр і ті, що з Ним: Наставниче, народ товпить ся та тиснеть ся до Тебе, а Ти кажеш: Хто приторкнувсь до мене? Ісус же рече: Приторкнув ся до мене хтось; я бо чув, що сила вийшла з мене. Бачивши ж жінка, що не втаїть ся, трясучись приступила й, припавши перед Ним, з якої причини приторкнулась до Него, сповістила Його перед усїм народом, і як одужала зараз. Він же рече їй: Бодрись, дочко: віра твоя спасла тебе; йди з упокоєм.

Ще Він промовляв, приходить один від шкільного старшини, кажучи Йому: Вмерла дочка твоя; не труди учителя. Ісус же, почувши, озвав ся до него, глаголючи: Не бій ся; тільки віруй, то й спасеть ся. Увійшовши ж у господу, не пустив увійти нїкого, тільки Петра, та Якова, та Йоана, та батька дитини й матїр. Плакали ж усї й голосили по нїй; Він же рече: Не плачте; не вмерла, а спить. І сьміялись вони з Него, знаючи, що вмерла. Він же, випровадивши надвір усїх, і взявши за руку її, покликнув, глаголючи: Дївчинко, встань. І вернув ся дух її, і встала зараз; і звелїв їй дати їсти. І дивувались родителї її; Він же заповів їм нїкому не казати, що сталось.

Скликавши ж дванайцятьох учеників своїх, дав їм силу й власть над усїма бісами, й недуги сцїляти. І післав їх проповідувати царство Боже та оздоровлювати недужих.

Вийшовши ж, ходили по селах, благовіствуючи та сцїляючи всюди.

Народ же дознавшись, пійшов слїдом за Ним; і, прийнявши їх, глаголав їм про царство Боже й, кому треба було сцїлення, оздоровлював.

День же почав нахилятись; приступивши ж дванайцять, сказали Йому: Відошли народ, щоб, пійшовши кругом по селах та хуторах, відпочили й роздобули харчі; бо ми тут у пустому місцї. Рече ж до них: Дайте ви їм їсти. Вони ж сказали: Нема в нас більш, як пять хлїбів та дві риби; хиба що пійшовши купимо для всього народу сього їжі. Було бо до пяти тисяч чоловіка. Рече ж до учеників своїх: Садовіть їх купами по пятьдесятеро. І зробили так, і посадовили всїх. Узявши ж пять хлїбів та дві риби й поглянувши на небо, благословив їх, і ламав, і давав ученикам класти перед народом. І їли, й наситились усї; і назбирано остальних у них окрушин дванайцять кошів.

І, як молив ся Він, вид лиця Його став инший, і одежа Його біла, блискуча.

І ось чоловік з народу покликнув, кажучи: Учителю, благаю Тебе, зглянь ся на сина мого; бо він єдиний у мене. І ось дух хапає його, і він зараз кричить; і рве його з піною, і ледві одходить од него, розбивши його. І благав я учеників Твоїх, щоб вигнали його, й не здолїли. І озвавшись Ісус, рече: О кодло невірне та розвратне! доки буду з вами й терпіти му вас? Приведи сюди сина твого. Ще ж ійшов він, а біс ударив ним, та й затряс. Погрозив же Ісус духові нечистому, і оздоровив хлопця, і оддав його батькові його. З'умляли ся ж усї величчєм Божим. Як же всї дивувались усїм, що зробив Ісус, рече Він до учеників своїх:

І в которий город увійдете, й приймуть вас, їжте що поставлять перед вами, і сцїляйте в ньому недужих, і кажіть їм: Наближилось до вас царство Боже.

Ось даю вам силу наступати на гадюки й на скорпиони, й на всю силу ворожу, й нїщо вам не шкодити ме. Тільки ж бо сим не втїшайтесь, що духи вам корять ся; втїшайте ся ж більш, що імена ваші написані на небесах.

І вигнав біса, а той був нїмий. Стало ся ж, як диявол вийшов, промовив нїмий; і дивувавсь народ.

Навчав же в одній школї по суботам. І ось була жінка, маючи духа недуги вісїмнайцять років, і була згорблена, й не могла зовсїм випростатись. Побачивши ж її Ісус, покликав, і рече їй: Жінко, одзволилась єси від недуги твоєї. І положив на неї руки, й зараз стала права, й прославляла Бога. Озвав ся ж шкільний старшина, досадуючи, що в суботу сцїлив Ісус, і каже народові: Є шість днїв, в котрі годить ся робити; оттодї ж приходьте, та й сцїляйтесь, а не субітнього дня. Відказав тодї йому Господь, і рече: Лицеміри, хиба не кожен з вас у суботу одвязує вола свого або осла від ясел, та веде поїти? Сю ж дочку Авраамову, що вязав сатана, бач, вісїмнайцять років, чи не годилось одзволити од вязила сього в день субітнїй? І, як се промовив, засоромились усї противники Його, а всї люде радувались усїм славним, що сталось від Него?

І рече їм: Ідїть та скажіть лисицї тій: Ось виганяю біси, й сцїлення роблю сьогоднї й завтра, а третього дня скінчаю ся.

І ось один чоловік у водянцї був перед Ним. І озвавшись Ісус, рече до законників та Фарисеїв, глаголючи: Чи годить ся в суботу сцїляти? Вони ж мовчали. І взявши сцїлив його, та й відпустив.

І казали апостоли Господеві: Прибав нам віри. Рече ж Господь: Коли б ви мали віру з зерно горчицї, то сказали б шовковинї оцїй: Викоренись і посадись у морю, то послухала б вас.

і, як увійшов ув одно село, зустріло Його десять прокажених чоловіків, що стояли оддалеки. І піднесли вони голос, кажучи: Ісусе, наставниче, помилуй нас. І побачивши рече їм: Ідїть покажіть себе священикам. І сталось, як пійшли вони, очистились. Один же з них, бачивши, що одужав, вернувсь, голосом великим прославляючи Бога, і, припав лицем до ніг Його, дякуючи Йому; а був він Самарянин. Озвав ся ж Ісус і рече: Чи не десять очистились? девять же де? Не знайшлись, щоб вернувшись оддати славу Богу, тільки чужоземець сей? І рече йому: Уставши йди; віра твоя спасла тебе.

Він же рече: Неможливе у людей - можливе у Бога.

Стало ся ж, як наближав ся до Єрихона, один слїпий сидїв при дорозї просячи; чувши ж, що народ йде мимо, спитав, що б се було. Сказали ж йому, що Ісус Назарянин іде мимо. І покликнув, кажучи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене. А ті, що йшли попереду, сварили на него, щоб мовчав; він же ще більш кричав: Сину Давидів, помилуй мене. Ставши ж Ісус, звелїв його привести до себе; як же наближив ся він, спитав його, глаголючи: Що хочеш, щоб зробив тобі? Він же каже: Господи, щоб прозрів. А Ісус рече йому: Прозри: віра твоя спасла тебе. І зараз прозрів, та й пійшов слїдом за Ним, прославляючи Бога; і ввесь народ, побачивши се, оддав хвалу Богові.

І вдарив один хтось із них слугу архиєрейського, та й відтяв йому ухо праве. І озвавшись Ісус, рече: Оставте аж до сього. І, приторкнувшись до уха його, сцїлив його.

Нема Його тут, а встав. Згадайте, як Він промовляв до вас, ще бувши в Галилеї,

І, як не ставало вина, каже мати Ісусова до Него: Вина не мають. Рече їй Ісус: Що менї й тобі, жено? ще не прийшла година моя. Каже Його мати слугам: Що вам скаже, робіть. Стояло ж там шість камяних водників про очищеннє Жидівське, що містили відер по два або по три. Рече їм Ісус: Поналивайте водники водою. І поналивали їх аж по верх. І рече їм: Черпайте тепер, та й несїть до старости. І понесли. Як же покоштував староста води, що сталась вином (а не знав, звідкіля, слуги ж знали, що черпали воду), кличе жениха староста, і каже йому: Кожен чоловік перш добре вино ставить, а як підопють, тодї гірше; ти ж додержав добре вино аж досї. Сей почин ознак зробив Ісус у Канї Галилейській, і показав славу свою; і вірували в Него ученики Його.

Як же був у Єрусалимі у пасху на сьвята, многі увірували в імя Його, побачивши чудеса Його, що робив.

Сей прийшов до Ісуса в ночі, і каже Йому: Рави, знаємо, що від Бога прийшов єси учителем; нїхто бо таких ознак не може робити, як Ти робиш, коли не буде Бог з ним.

Прийшов же Ісус ізнов у Кану Галилейську, де зробив воду вином. І був один царський, котрого син нездужав у Капернаумі. Сей, почувши, що Ісус прибув із Юдеї в Галилею, прийшов до Него, й благав Його, щоб пійшов та оздоровив сина його, бо мав умерти. Рече ж Ісус до него: Коли ознак та див не побачите, не увіруєте. Каже до Него царський: Господи, йди перш, нїж умре дитина моя. Рече йому Ісус: Іди, син твій живий. І увірував чоловік слову, що промовив йому Ісус, і пійшов. Вже ж він ішов, зустріли його слуги його й звістили, кажучи: Що хлопчик твій живий. Спитав же в них про годину, коли полегшало йому. І кажуть йому: Що вчора семої години покинула його горячка. Зрозумів же батько, що тієї самої години, котрої сказав йому Ісус: Що син твій живий; і увірував сам і ввесь дім його.

У Єрусалимі ж коло Овечих воріт є купіль, що зветь ся по єврейськи Ветезда, з пятьма ходниками. В них лежало велике множество недужих, слїпих, кривих, сухих, що дожидали движення води. Ангел бо певного часу спускавсь у купіль і збивав воду: хто ж первий улазив після збивання води, одужував, якою б нї мучив ся болестю. Був же там один чоловік, що трийцять і вісїм років був у недузї. Сього побачивши Ісус лежачого, й відаючи, що довгий уже час нездужає, рече йому: Хочеш одужати? Відповів Йому недужий: Господи, чоловіка не маю, щоб, як зібєть ся вода, вкинув мене в купіль; як же прийду я, инший поперед мене влазить. Рече йому Ісус: Устань, візьми постїль твою, та й ходи! І зараз одужав чоловік, і взяв постїль свою, та й ходив; була ж субота того дня.

І йшло за Ним багато народу, бо бачили Його ознаки, що робив над недужими.

Знявши ж Ісус очі і побачивши, що багато народу йде до Него, рече до Филипа: Звідкіля купимо хлїба, щоб вони попоїли? Се ж сказав, вивідуючи його, бо сам знав, що має робити. Відказав Йому Филип: За двістї денариїв хлїба не стане їм, щоб кожному з них хоч трохи досталось. Каже Йому один з учеників Його, Андрей, брат Симона Петра: Є тут хлопець один, що має пять хлїбів ячних та дві рибки; тільки що сього на стільки? Рече ж Ісус: Заставте людей сїдати. Була ж трава велика на тому місцї. Посїдали ж чоловіки, числом тисяч з пять. Прийнявши ж хлїби Ісус, і оддавши хвалу, подав ученикам, ученики ж сидячим; так само й риби, скільки хотїли. Як же наситились, рече ученикам своїм: Позбирайте останки окрушин, щоб не пропало нїщо. Зібрали ж і наповнили дванайцять кошів окрушин із пяти хлїбів ячних, що зосталось у тих, що їли. Люде ж, бачивши, яку ознаку зробив Ісус, сказали, що се справдї пророк, грядущий на сьвіт.

Одпливши ж гоней на двайцять і пять або трийцять, бачять, що Ісус ходить по морю, і до човна наближуєть ся, і полякались. Він же рече їм: Се я; не лякайтесь. Тодї радо прийняли Його в човен, і зараз човен опинивсь коло землї, куди вони прямували.

Брали тодї каміннє, щоб кидати на Него; Ісус же сховав ся, і вийшов з церкви, пройшовши посеред них, і пійшов так мимо.

І, йдучи мимо, побачив чоловіка, слїпого зроду. І спитали в Него ученики Його, говорячи: Рави, хто згрішив: він, чи родителї його, що слїпим родив ся. Відказав Ісус: Нї він не згрішив, нї родителї його, тільки щоб явились дїла Божі на йому. Менї треба робити дїла Пославшого мене, поки дня: прийде ніч; тодї нїхто не зможе робити. Доки я в сьвітї, я сьвітло сьвітові. Се промовивши, плюнув на землю, і зробив грязиво з слини, та й помазав грязивом очі слїпому, і рече йому: Іди, вмий ся в купелї Силоамській (що перекладом: Посланий). Пійшов же і вмивсь, та й прийшов видющий. Сусїди ж, що видїли його перше, що був слїпий, казали: Чи се не той, що сидїв та просив?

Од віку не чувано, щоб одкрив хто очі зроду слїпому. Коли б Сей не був від Бога, не міг би робити нїчого.

Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому. Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу? Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене. Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав. І, се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди! І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.

Зібрали тодї архиєреї та Фарисеї раду, і казали: Що нам чинити? бо сей чоловік багато робить ознак.

Хоч стільки ознак зробив перед ними, не увірували в Него,

Віруйте менї, що я в Отцї і Отець у менї; коли ж нї, задля дїл самих віруйте менї. Істино, істино глаголю вам: Хто вірує в мене, дїла, що я роблю, і він робити ме: й більше сього робити ме; бо я до Отця мого йду.

І чого просити мете в імя моє, те зроблю, щоб прославивсь Отець у Синї. Коли чого просити мете в імя моє, я зроблю.

Коли пробувати мете в менї, а слова мої пробувати муть в вас, то, чого схочете, просити мете, і станеть ся.

Як же був вечір дня того, первого на тижнї, як двері були замкнені, де зібрались ученики задля страху перед Жидами, прийшов Ісус та й став посерединї, і рече їм: Упокій вам. І, се промовивши, показав їм свої руки, і бік свій. Зрадїли тодї ученики, побачивши Господа.

Сказали йому другі ученики: Ми видїли Господа. Він же сказав їм: Коли не побачу на руках Його рани од гвіздя, і не вложу руки моєї в бік Його, не пійму віри. А по восьми днях знов були в серединї ученики Його, й Тома з ними. Приходить Ісус, як двері були замкнені, і став посерединї, і рече: Впокій вам. Опісля рече до Томи: Подай палець твій сюди, й подивись на руки мої, і подай руку твою, і вложи в бік мій, та й не будь невірний, а вірний. І озвавшись Тома, каже Йому: Господь мій і Бог мій.

Багато ж инших ознак робив Ісус перед учениками своїми, що не написані в книзї сїй.

Каже їм Симон Петр: Пійду риби ловити. Кажуть вони йому: Пійдемо й ми з тобою. Вийшли та й улїзли зараз у човен; та не піймали тієї ночі нїчого. Як же настав уже ранок, стояв Ісус на березї; та не знали ученики, що се був Ісус. Рече тодї їм Ісус: Дїти, чи маєте що їсти? Відказали Йому: Нї. Він же рече їм: Закиньте невода з правого боку човна, то й знайдете. Закинули ж, і вже не здолїли його витягти задля множества риби. Каже тодї ученик той, котрого любив Ісус, Петрові: Се Господь. Симон же Петр, почувши, що се Господь, підперезавсь (був бо нагий), та й кинувсь у море. Инші ж ученики човником приплили (бо недалеко були від землї, а локот на двістї), тягнучи невода з рибою. Скоро вийшли на землю, бачять розложений жар, а на йому рибу і хлїб. Рече їм Ісус: Принесїть риби, що вловили тепер. Улїз же Симон Петр, та й витяг невід на землю повен риби великої, сто й пятьдесять і три; і хоч стільки її було, не порвав ся невід.

І обернувшись Петр, бачить ученика, котрого любив Ісус, слїдом ідучого, що й на вечері пригорнувсь до грудей Його, і питав: Господи, хто се, що зрадить Тебе? Сього побачивши Петр, каже Ісусові: Господи, сей же що? Рече йому Ісус: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того? ти йди за мною. І пійшло слово се між братів, що ученик той не вмре, та не сказав йому Ісус, що не вмре; а: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того?

Єсть же й иншого багато, що зробив Ісус, що, коли б писати з'осїбна, то думаю, що й сам сьвіт не помістив би писаних книг. Амінь.

перед котрими являв ся Він живий після муки своєї у многих ознаках; і бачили Його сорок днїв, і глаголав про царство Боже;

А приймете силу, як зійде сьвятий Дух на вас; і будете менї сьвідками в Єрусалимі й у всїй Юдеї і Самариї, і до краю землї. І, се промовивши, як дивились вони, знявсь угору, і хмара взяла Його від очей їх.

І роздав ся зразу гук із неба, мов би од віючого буйного вітру, й сповнив увесь дім, де вони сидїли. І явились їм подїлені язики, нїби огняні, і сїв на кожному з них. І сповнились усї Духом сьвятим, і почали розмовляти иншими мовами, як Дух давав їм промовляти. Домували ж у Єрусалимі Жиди, люде побожні, з усякого народу під небом. Як же роздав ся сей голос, зійшлось множество, і стрівожились, бо чув кожен, що вони говіркою їх розмовляють.

І буде останнього дня, глаголе Бог, виллю я Духа мого на всяке тїло; й пророкувати муть сини ваші і дочки ваші, і молодцї ваші видїння бачити муть, і старшим вашим сни снити муть ся; і на слуг моїх і на служниць моїх виллю в ті днї Духа мого, й пророкувати муть. І дам чудеса вгорі на небі, і ознаки внизу на землї: кров і огонь і димову куряву. Сонце обернеть ся в темряву, і місяць у кров, перш нїж прийде день Господень великий і славний.

Мужі Ізраїлські, вислухайте сї слова: Ісуса Назорея, чоловіка, від Бога прославленого між вами силою, і чудесами, і ознаками, які робив через Него Бог серед вас, як і самі знаєте,

Був же на кожній душі страх, і багато чудес і ознак робилось через апостолів.

І несено одного чоловіка, що був кривий від утроби матери своєї, котрого кладено що дня перед церковними дверима, званими Гарними, просити милостинї в тих, що входили в церкву. Побачивши він Петра та Йоана, що хотїли ввійти в церкву, просив милостинї. Споглянувши ж Петр на него з Йоаном, рече: Подивись на нас. Він же дивив ся пильно на них, сподїваючись що від них прийняти. Рече ж Петр: Срібла та золота нема в мене; що ж маю, се тобі даю. В імя Ісуса Христа Назорея встань і ходи. І, взявши його за праву руку, звів угору, і зараз його ноги й колїна окрепились, і підскочивши, став та ходив, і ввійшов із ними в церкву, походжаючи, та скачучи, та хвалячи Бога. І видїв його ввесь народ ходячого й хвалячого Бога. А знали його, що се той, що для милостинї сидїв коло Гарних дверей церковних, і сповнили ся страхом і дивом над тим, що сталось йому. Як же держав ся сцїлений кривий коло Петра та Йоана, збіг ся до них увесь народ у ходник званий Соломонів, дивуючись.

І вбачаючи се Петр, озвав ся до народу: Мужі Ізраїльські, чого ви чудуєте ся сим? або чого так пильно до нас дивитись, мов би своєю силою або побожністю зробили ми, щоб ходив він?

І через віру в імя Його, сього, що бачите й знаєте, окрепило імя Його, і віра, що через Него, дала йому се сцїленнє перед усїма вами.

Як же побачили вони сьміливість Петра та Йоана, і постерегли, що се люде невчені і прості, то дивувались; і пізнали їх, що вони були з Ісусом, і, бачивши чоловіка з ними стоячого сцїленого, не мали нїчого сказати проти. Звелївши ж їм вийти з ради, радились між собою, говорячи: Що нам робити з сими людьми? бо велика ознака сталась через них усїм явна, що домують у Єрусалимі, і не можемо відректи.

І нинї, Господи, споглянь на закази їх, і дай слугам Твоїм з усякою одвагою промовляти слово Твоє, і простягай руку Твою на сцїленнє, і нехай ознаки й чудеса стають ся через імя сьвятого Сина Твого Ісуса. А як помолились вони, захитало ся місце, де зібрались, і сповнились усї Духом сьвятим, і промовляли слово Боже з одвагою.

Один же чоловік, на ймя Ананїя, з Сафирою, жінкою своєю, продав маєток, та й приховав з цїни, за довідом жінки своєї, та, принїсши якусь частину, положив у ногах у апостолів. Петр же рече: Ананїє, чого сповнив сатана серце твоє, щоб обманити сьвятого Духа та приховати з цїни за землю? Хиба, що ти мав, не твоє воно було? й продане, не в твоїй властї було? На що положив єси в твоєму серцї дїло таке? Ти обманив не людей, а Бога. Почувши ж Ананїя слова сї, упав без духу; й обняв страх великий усїх, що чули се. Уставши молодцї, взяли його і винїсши поховали. І сталось, годин через три після сього ввійшла й жінка його, не знаючи, що стало ся. Озвав ся ж до неї Петр: Скажи менї, чи за стільки віддали землю? Вона ж каже: Так, за стільки. Петр же рече до неї: Як се, що змовились ви спокусити Духа Господнього? Ось коло дверей ноги тих, що поховали чоловіка твого; то й тебе винесуть. Упала ж зараз у ноги йому, та й зітхнула духа. І ввійшовши молодцї, знайшли її мертву, й винїсши, поховали коло чоловіка її. І обняв страх великий усю церкву і всїх, що чули про се.

Руками ж апостолськими дїялись ознаки й чудеса в народї многі (і були однодушні всї в ходнику Соломоновім. З инших же нїхто не важив ся приставати до них, тільки величав їх народ. І прибувало все більш віруючих у Господа, - множество чоловіків і жінок.) Так що виносили на улицї недужих, і клали на постелях та ліжках, щоб як ійти ме Петр, хоч тїнь отїнила кого з них. Сходилось же множество з околичних городів у Єрусалим, приносячи недужих та мучених від нечистих духів, і всї сцїлялись.

Ангел же Господень одчинив уночі двері темничні, і вивівши рече: Ійдїть, і ставши промовляйте в церкві до народу всї слова життя сього. Вислухавши ж ввійшли вранцї в церкву, та й навчали. Прийшовши ж архиєрей і ті, що з ним, скликали раду і всю старшину синів Ізраїлевих, і післали в вязницю привести їх. Слуги ж прийшовши, не знайшли їх у темницї, і вернувшись, оповіли, говорячи: Що темницю знайшли ми замкнену з усякою осторожністю і сторожів знадвору стоячих перед дверима, та відчинивши, нїкого в серединї не знайшли. Почувши ж слова сї священик і старшина церковний та архиєреї, сумнївались, що б воно таке було. Прийшовши ж один, сповістив їх, кажучи: Що ось чоловіки, що ви повкидали в темницю, стоять у церкві і навчають народ.

Стефан же, повний віри й сили, робив чудеса і ознаки великі між народом.

І дивлячись пильно на него всї, що сидїли в радї, видїли лице його як-би лице ангела.

А як уплило сорок років, явивсь йому в пустинї під горою Синаєм ангел Господень у поломї огняного куща.

Сей вивів їх, робивши чудеса та ознаки в Єгиптї, й на Червоному морі, і в пустинї сорок років.

І вважав народ на слова Филипові однодушно, слухавши і бачивши ознаки, що він робив. З многих бо, що мали духів нечистих, виходили вони, ревучи великим голосом; і многі розслаблені і криві сцїлялись. І стались радощі великі в городї тому.

Увірував же і сам Симон, і, охрестившись, пробував у Филипа; а, видївши ознаки й чудеса великі, дивував ся.

Як же вийшли з води, Дух Господень ухопив Филипа, і не бачив його більш євнух; і пійшов дорогою своєю, радуючись. Филип же опинивсь ув Азотї, і проходячи проповідував по всїх городах, аж доки прийшов у Кесарию.

Ідучи ж був близько Дамаску, аж ось осияло його сьвітло з неба, і, впавши на землю, чув голос, глаголючий йому: Савле, Савле, чого мене гониш? Каже ж: Хто єси, Господи? Господь же рече: Я Ісус, котрого ти гониш. Трудно тобі проти рожна прати (упиратись). І затрусившись та стуманївши, каже: Господи, що хочеш, щоб робив я? А Господь до него: Устань, та йди в город; і скажеть ся тобі, що маєш робити. Люде ж, що йшли з ним, стояли з'умівшись, чуючи голос, нїкого ж не бачивши. Устав же Савло в землї; як же відтворив очі, нїкого не бачив. І вели його за руку, та й привели в Дамаск. І був він три днї невидющим, і не їв і не пив.

Пійшовши Ананїя, ввійшов у господу та, положивши на него руки, рече: Савле брате! Господь Ісус, що явивсь тобі в дорозї, котрою йшов єси, післав мене, щоб ти прозрів і сповнив ся Духом сьвятим. І зараз із очей йому, мов би луска, спало, і прозрів того часу, та й вставши, охрестив ся.

Знайшов же там одного чоловіка, на ймя Єнея, що на ліжку лежав вісїм років, будучи розслабленим. І рече йому Петр: Єнею, оздоровлює тебе Ісус Христос; устань, та й постели собі. І зараз устав. І бачили його всї, що жили в Лиддї та в Саронї, котрі навернулись до Господа.

Стало ся ж, що тими днями занедужавши, вмерла вона. Обмивши ж її, положили в гірницї. Як же близько була Лидда від Йоппиї, то ученики, почувши, що Петр там, післали двох чоловіків до него, просячи, щоб не загаявсь прийти до них. Устав же Петр, та й пійшов з ними. Як же прийшов, повели його в гірницю; і обступили його всї вдовицї, плачучи й показуючи одежу й шматтє, що їм посправляла, бувши з ними, Сарна. Випровадивши ж Петр усїх і приклонивши колїна, молив ся, і, обернувшись до тїла, рече: Тавито, встань. Вона ж відкрила очі свої і, побачивши Петра, сїла. Подавши їй руку, підвів її; покликавши ж сьвятих та вдовиць, поставив її перед ними живу. І знане се стало по всїй Йоппиї, і многі увірували в Господа.

Про Ісуса з Назарета, як помазав Його Бог Духом сьвятим і силою, а котрий ходив, роблячи добро та сцїляючи всїх підневолених дияволом, бо Бог був з Ним.

І схопивши його, посадив у темницю, передавши чотиром четверицям воїнів стерегти його, задумавши після пасхи вивести його перед народ. Стережено ж Петра в темницї; церква ж без перестану молилась Богу за него. Як же мав його вивести Ірод, спав тієї ночи Петр між двома воїнами, скований двома залїзами; а сторожі перед дверима стерегли темницї. І ось ангел Господень став перед ним, і сьвітло засияло в будинку; торкнувши ж у бік Петра, підвів його, говорячи: Уставай боржій. І поспадали кайдани з рук його. І рече ангел до него: Підпережись та підвяжи постоли твої. Зробив же так. І рече йому: Надїнь одежу твою, та йди за мною. І, вийшовши, пійшов слїдом за ним, і не знав, що се правда, що сталось через ангела; думав же, що видїннє бачить. Минувши ж перву сторожу й другу, прийшли до залїзних воріт, що вели в город, котрі самі собою відчинились їм; і вийшовши пройшли одну улицю, і зараз відступив ангел від него. І, прийшовши Петр до себе, рече: Тепер знаю справдї, що післав Господь ангела свого, і вирвав мене з руки Іродової і від усього дожидання народу Жидівського.

Противив ся ж їм Єлима чарівник (так бо перекладаєть ся імя його), шукаючи одвернути старосту од віри. Савло ж, - (він же) й Павел, сповнившись сьвятим Духом, і подивившись на него, сказав: Ой ти, повний усякого підступу і всякого зла, сину дияволів, вороже всякої правди! чи (нїколи) не перестанеш розвертати праві дороги Господнї? Оце ж рука Господня на тебе, й будеш слїпий, і не бачити меш сонця до часу. І зараз обняв його туман і темрява й слоняючись (мацяючи) шукав, хто б його провів за руку. Тодї видївши староста, що сталось, увірував, дивуючись наукою Господньою.

Доволї ж часу пробували вони, одважно промовляючи про Господа, що сьвідкував словом благодати своєї, і давав, щоб ознаки та чудеса робились руками їх.

А один чоловік у Листрі сидїв нездужавши ногами, кривий бувши від утроби матери своєї, котрий нїколи не ходив. Сей слухав, як Павел говорив; а той подививсь на него і, постерігши, що має віру, щоб одужати, рече голосом великим: Стань просто на ноги твої. І підскочив і ходив.

Умовкла ж уся громада, й слухала, як Варнава та ІІавел оповідували про ознаки та чудеса, що зробив Бог через них між поганами.

О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники. Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх. Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відчинені двері темницї, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтїкали вязники.

І не малі чудеса робив Бог руками Павловими, так що на недужих вкладали з тїла його хустки або рушники, й покидали їх недуги, й злі духи виходили з них.

Сидїв же один молодець, на ймя Євтих, на вікнї, та й обняв його твердий сон; і, як Павел промовляв много, похилившись зі сну, упав з третього поверху до долу, і підняли його мертвого. Зійшовши ж Павел у низ, припав до него, й обнявши рече: Не трівожтесь, душа бо його в йому. Зійшовши ж угору, переломив хлїб, і попоївши, бесїдував богато аж до зорі, та й пійшов. Привели ж хлопця живого і втішились немало.

Як же набрав Павел оберемок хворосту і положив на огнище, вибігши від жару гадина, почепилась на руцї в него. Побачивши ж чужоземцї, що зьвірюка висїла з руки його, говорили між собою: Певно сей чоловік убийця, що спас ся з моря, та суд (богів) не дав йому жити. Він же, струснувши гадюку в огонь, не дізнав нїякого лиха. Вони ж дожидали, що він має опухнути або зараз упаде мертвий; як же довго дожидались і бачили, що нїякого лиха йому не сталось, перемінивши думки, казали, що се Бог.

Навкруги ж сього місця були землї першого на острові, на ймя Публия. Він, прийнявши нас, три днї поприятельськи гостив. І сталось, що батько Публиїв лежав, болїючи на пропасницю та на живіт. Приступивши до него Павел, помоливсь і, положивши руки на него, сцїлив його. Як се стало ся, то й инші на острові, що мали недуги, приходили та й сцїлялись.

Тим же то віра (приходить) через слуханнє, слуханнє ж через слово Боже.

силою ознак і чудес, силою Духа Божого; так що я від Єрусалиму і кругом аж до Ілирика сповнив благовістє Христове.

Коли і Жиди ознак допевняють ся, і Греки премудростї шукають, ми проповідуємо Христа розпятого, Жидам поблазнь, Грекам же дурощі, самим же покликаним, і Жидам і Грекам, Божу силу й Божу премудрість:

І я, прийшовши до вас, браттє, прийшов не з високим словом або премудростю, звіщаючи вам сьвідченнє Боже. Бо я надумавсь, не знати нїчого між вами, тільки Ісуса Христа, та й Його розпятого. І був я в вас у слабосиллї, в страсї і в великій трівозї. І слово моє, і проповідь моя не в переважливих словах людської премудростї, а в явленню духа і сили, щоб віра ваша була не в мудростї людській, а в силї Божій.

Кожному ж даєть ся явленнє Духа на користь. Тому бо Духом даєть ся слово премудрости, другому слово знання тим же Духом; иншому ж віра тим же Духом; иншому ж дарування сцїлення тим же Духом; иншому ж робленнє чудес; иншому ж пророкуваннє; иншому розпізнаваннє духів; иншому ж усякі мови; иншому виклади мов (язиків). Все ж се дїйствує один і той же Дух, удїляючи кожному, яко ж хоче.

І инших поставив Бог у церкві найперш апостолів, вдруге пророків, втретє учителїв, потім сили, а там даровання, сцїлення, помагання, порядкування, всякі мови. Хиба всї апостоли? хиба всї пророки? хиба всї учителї? хиба всї сили? хиба всї мають дарованнє сцїлення? хиба вони всї глаголють мовами? хиба всї викладають? Жадайте ж дарувань луччих, і я покажу вам ще кращу дорогу.

Коли мовами людськими глаголю й ангелськими, любови ж не маю, то став ся я як мідь дзвіняча і бубен гудячий. Коли маю пророцтво і знаю всї тайни і все знаннє, і коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любови ж не маю, то я нїщо.

Дбайте про любов і жадайте духовного, найбільше ж, щоб пророкувати. Бо, хто говорить (чужою) мовою, не людям говорить, а Богу; бо нїхто не чує (слухає) його; а духом він говорить тайне. Хто ж пророкує, людям говорить на збудованнє, і напоминаннє і утїшеннє. Хто говорить (чужою) мовою, себе збудовує; а хто пророкує, церкву збудовує. Хочу ж, щоб усї ви говорили мовами, та раднїщ, щоб пророкували; більший бо хто пророкує, нїж хто говорить мовами, хиба що й вияснює, щоб церква збудованнє прийняла. Тепер же, браттє, коли прийду до вас, мовами говорячи, то що вам за користь, коли вам не говорити му або одкриттєм, або знаннєм, або пророцтвом, або наукою?

Тим же язики на ознаку не тим, хто вірує, а невірним; пророцтво ж не невірним, а віруючим. Коли оце зійдеть ся вся церква докупи, і всї чужими мовами заговорять, увійдуть же і невчені або невірні, то чи не скажуть, що ви дурієте? Коли ж усї пророкують і ввійде хто невірний або невчений, то від усїх буде докорений і від усїх суджений. І так тайни серця його виявлять ся, і так припавши лицем, поклонить ся Богові, звіщаючи, що справдї з вами Бог.

Тим же, браттє, бажайте пророкувати, та й говорити мовами не боронїть.

Справдї ознаки апостола стались між вами у всякому терпінню, в ознаках, чудесах і силах.

Тому ж, хто може зробити геть більш над усе, чого просимо або думаємо, по силї, що дїйствує в вас.

як сьвідкував Бог ознаками і чудесами, і всякими силами, і роздаваннєм Духа сьвятого, по своїй волї.

Віра ж єсть підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих.

Без віри ж не можна угодити; вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть, і хто Його шукає, тих нагороджує.

Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває.

Чи хто нездужає між вами, нехай призове пресвитерів церкви, і нехай молять ся над ним, помазавши його оливою в імя Господнє; і молитва віри спасе болящого, і підійме його Господь; а коли гріхи вчинив, відпустять ся йому. Визнавайте один одному гріхи, і молїте ся один за одного, щоб сцїлитись вам. Много бо може молитва праведного ревна.

Ілия був чоловік подобний нам страстями, а помоливсь молитвою, щоб не було дощу, то й не було дощу на землї три роки і шість місяцїв. А знов помолив ся, то й дало небо дощ, і земля зростила овощ свій.

І обернув ся я, щоб побачити, чий се голос, що глаголав до мене; а обернувшись, побачив я сїм сьвічників золотих; і посеред семи сьвічників подібного Сину чоловічому, з'одягненого в довгу одежу, і підперезаного по грудех золотим поясом. Голова ж Його і волоссє білі, як вовна біла, як снїг; а очі Його як поломінь огняна; а ноги Його подібні до мідї, наче в печі розпаленої; а голос Його, як шум многих вод; а мав Він у правій руцї своїй сїм звізд; а з уст Його виходив меч обоюдний, гострий; а очі Його, як сонце, що сьвітить у силї своїй.

І бачив я нове небо й нову землю; перве бо небо і перва земля перейшла, а моря вже більше не було. А я Йоан бачив город той сьвятий, новий Єрусалим, що сходив від Бога з неба, приготований, як невіста украшена чоловікові своєму.